Державна податковаслужба україни національний університет державної податкової служби україни

ІДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

з курсу «Історія української культури» на тему:

«Театральне мистецтво в Україні. Його становлення і розвиток»

Підготували:

Студенти групи

ПБ-12-4

Ірпінь 2012

Актуальність: театральне мистецтво має великий вплив на формування моральних якостей особистості. Сьогодні в умовах соціально-економічної та політичної кризи особливого значення набуває саме культурний розвиток молоді, від якого залежатиме стабілізація зазначених процесів у соціумі, а також розвиток міжкультурних зв’язків.

Мета: дослідити історію розвитку й становлення українського театру; поглибити знання про балет як різновид театрального мистецтва.

Завдання: визначити основні етапи розвитку українського театрального мистецтва; визначити художні засоби творення балету.

Театр у всі часи був для культурних народів великою цінністю, яка мала незвичайне моральне, культурне і громадське значення як школа, що безпосередньо давала масам все те, що придбали життя, наука і знання. Чим світліші часи, чим буйніший розгін і розквіт національного життя, тим більше з’являється матеріалу для драматичної творчості, яка стає найвірнішим дзеркалом почувань, ідей та змагань, якими громадянство в даний час жило. Український народ, як, зрештою, всі інші народи, мав придбати зароди драми у своїх обрядах і звичаях, про що згадують найдавніші літописи і проти чого так гостро виступали наші давні проповідники й моралісти. 

Театральне мистецтво України бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. З 11 століття відомі театральні вистави скоморохів. В епоху Київської Русі елементи театру були в церковних обрядах. Про це свідчать фрески Софійського собору в Києві (11 століття). Перші зразки драми прилюдно виголошувалися учнями київських Братської та Лаврської шкіл (16-17 століття). Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час вважалася також Львівська братська школа та Острозька академія. У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи — мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії. У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі єзуїтів. В Наддніпрянщині, де перші театральні трупи народилися також у 18 столітті, процес відкриття стацінарних театральних споруд просувався повільніше. Так, у Києві перший стаціонарний театр з'явився у 1806 році, в Одесі — в 1809, в Полтаві — в 1810. Становлення класичної української драматургії пов'язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві та Григорія Квітки-Основ'яненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі. Бурклеск та експресивність, поряд з мальовничістю та гумором, що характерні для їх творів, надовго визначили обличчя академічного театру в Україні. У другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру — драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька. 20 століття Новий період в історії національного театру розпочався в 1918 році, коли у Києві утворилися Державний драматичний театр і «Молодий театр» (з 1922 року — модерний український театр «Березіль») Леся Курбаса та Гната Юри. На театральній сцені з'явилася когорта талановитих акторів — Амвросій Бучма, Мар'ян Крушельницький, Олімпія Добровольська, Олександр Сердюк, Наталя Ужвій, Юрій Шумський та інші. Державний драматичний театр продовжував традиції реалістично-психологічної школи. Натомість Молодий театр обстоював позиції авангардизму. З утворенням театру «Березіль» його сцена стала своєрідним експериментальним майданчиком. Не випадково макети театрального об'єднання «Березіль» отримали золоту медаль на Всесвітній театральній виставці у Парижі в 1925 році. Тут були вперше поставлені п'єси видатних українських письменників і драматургів Миколи Куліша («Народний Малахій», «Мина Мазайло») та Володимира Винниченка («Базар», «Чорна Пантера і Білий Медвідь»). Завдяки генію Лесю Курбасу, який поєднав у собі таланти режисера, актора, драматурга і перекладача світової літератури, були по-новому осмислені на українській сцені твори Вільяма Шекспіра, Генріха Ібсена, Гергарта Гауптмана, Фрідріха Шиллера і Мольєра, здійснені постановки невідомих до цього українському глядачу п'єс європейських драматургів.

Балет «Кармен - сюїта»

Сюжет «Кармен» здавна привертав увагу хореографів. Уже у 1845 році, одразу після появи друком новели Проспера Меріме, молодий Маріус Петіпа, який працював у Мадридському Королівському театрі, здійснив постановку одноактного балету «Кармен і Тореадор». Балетмейстер зробив не тільки танцювальну інтерпретацію літературного твору, а й скомпонував для своєї вистави музику на основі іспанських народних мелодій. Прем’єра пройшла з великим успіхом. Це було майже за тридцять років до появи знаменитої опери французького композитора Жоржа Бізе.

Першу спробу відтворити оперну музику Ж. Бізе у балеті зробив відомий російський хореограф Касян Голейзовський, який здійснив постановку «Кармен» на сцені Художнього театру Вікторини Кригер (1931). Музика видатного композитора зацікавила також французького балетмейстера Ролана Петі, іспанського хореографа Антоніо Гадеса. Вони здійснили танцювальні версії цього твору. Але одна з найцікавіших інтерпретацій оперної музики Жоржа Бізе належить композитору Родіону Щедріну та балетмейстеру Альберто Алонсо. Одноактний балет «Кармен – сюїта» був створений для легендарної Майї Плісецької. Після прем’єри, яка відбулася 20 квітня 1967 року у Москві, балет знайшов своє втілення й на багатьох інших сценах світу. Як зазначив Альберто Алонсо, то була мрія не просто перекласти на танець геніальну оперу Жоржа Бізе й новлу Проспера Меріме, а створити оригінальну хореографічну партитуру на палку й темпераментну музику, передати через образ Кармен найширшу гаму почуттів. Родіон Щедрін розкрив ідеальну танцювальність музики французького композитора, а Борис Мессерер доніс до глядачів образ справжньої Іспанії, здійснивши лаконічні й виразні декорації.

Київська прем’єра «Кармен – сюїти» відбулася 25 травня 1973 року. Постановники, взявши за основу хореографію Альберто Алонсо, змінили дещо трактування партій у залежності від індивідуальностей виконавців. Олександр Плісецький добре знав московську виставу. Азарій Плісецький, який тривалий час працював на Кубі, пам’ятав постановку Альберто Алонсо. Порівнюючи два варіанти, балетмейстери вибрали все краще, що вони мали, і об’єднали у київській виставі, яка не дублювала московську, а була своєрідним прочитанням балету Ж. Бізе – Р. Щедріна.

Київська балерина Валентина Калиновська (перша виконавиця заголовної партії) не побоялася суперництва і створила своєрідний, багатогранний характер волелюбної й гордої жінки. Її партнерами стали Веанір Круглов (Хозе), Віктор Литвинов (Ескамільо), Алла Лагода (Доля) і Володимир Шувалов (Цуніга). Диригував прем’єрною виставою Борис Чистяков, художнє оформлення здійснив Борис Мессерер.

Хореографічна мова балету сприяла великій переконливості образів. У пластиці Кармен органічно поєдналися енергія руху, неповторність поз та дух фламенко…Ліризмом та пристрастю просякнута партія Хозе, який вперше у житті пізнав всепоглинаюче почуття кохання і водночас біль зради. Ефектною була й партія мужнього тореадора Ескамільо…

Важливу роль у виставі відіграє лінія Кармен – Хозе. Боротьба Кармен і Хозе – це зіткнення пристрасних характерів, життєва корида двох особистостей, двох поглядів на життя. Гордовита андалузька циганка кохає юнака, але не здатна коритися йому. Вона живе за власними законами, але не за правилами, встановленими іншими. Відчувши, що кохання не повернути, Хозе у відчаї вбиває Кармен. Проте навіть смерть не здатна зламати волелюбний дух цієї жінки. Смертельно поранена Кармен на мить знову розпрямлюється і, глузливо посміхаючись, утверджує свою непереможність.