19. Поняття джерел конституційного права. Формалізовані та неформалізовані джерела конституційного права.

Джерело права – це форма (спосіб) існування правових норм, яка перетворює право (як волю) в об’єктивовану реальність.

Джерела конституційного права закріплюють найважливішу сферу політико-правових відносин, які виникають у процесі здійснення народовладдя. Такі відносини виникають при безпосередній реалізації національного, державного та народного суверенітету народу. В таких джерелах втілюються основи конституційного ладу, взаємовідносини особи й держави, національного і адміністративно-територіального будівництва, побудови органів державної влади. Одна з особливостей джерел конституційного права полягає в тому, що значна їх частина має політичний характер.

Джерела конституційного права є результатом правотворчості державних органів та безпосереднього творення права самим народом. Джерела конституційного права мають комплексний характер, оскільки об’єднують і матеріальні, і процесуальні норми.

За відмінностями механізмів нормотворення джерела конституційного права поділяють на формалізовані і неформалізовані. Якщо у першому випадку зміст цих джерел є результатом відносно автономного, спеціалізованого правотворчого процесу, здійснюваного державними органами, то в другому — це не завжди передбачуваний і узгоджуваний підсумок практичної діяльності таких органів.

 До формалізованих джерел конституційного права належать конституція, різновиди законів, окремі акти глави держави й уряду, парламентські регламенти і судові прецеденти. Неформалізовані джерела — це передусім конституційні звичаї та конституційні угоди.

20. Види джерел конституційного права України.

У своїй сукупності джерела КП утворюють надзвичайно складну як за структурою так і за за змістом динамічну систему, елементами якої є акти що містять конституційно-правові норми.Множинність конституційних відносин та різноманітність їх об»єктів, обумовлюють різні види правових приписів, а відтак різноманітність видів джерел конституційного права.Види джерел конституційного права: 1) Закон у широкому розумінні це встановлені державою загальнообов»язкові правила. У юридичному значенні закон – це нормативно правовий акт, прийнятий представницьким органом законодавчої влади.2) Регламент ВРУ- як процесуальний нормативний акт, фіксує правову регламентацію порядку діяльності ВРУ 3)Акти всеукраїнського референдуму. Референдум це безпосереднє волевиявлення народу, спрямоване на встановлення, зміну чи скасування правових норм. Відповідно до ст. 1 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», референдум це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення.4) акти конституційного суду України. Йдеться про ті рішення Конгституційного Суду, які приймаються з питань невідповідностінормативно-правових актів, що містять норми КП, конституції і законам України.5) Акти реалізації делегованих повноважень 6)Акти КАБМІНУ 7)Укази Президента України.

21. Конституція України – основне джерело конституційного права України.Система конституційного права – конструкція суб’єктивна, результат певної розумної діяльності людей. Система Конституції є менш суб’єктивним явищем, її основи об’єктивно зумовлені історією, досвідом.

Неоднаковий характер розміщення інститутів Конституції та галузі права. Так, інститути конституційно-правової відповідальності виконавчої влади, “розкидані” по всьому тексту Конституції, є ні чим іншим, як інститутами галузі права.

Конституція України на найвищому законодавчому рівні закріплює відносини, що виникають і діють у процесі здійснення основ повновладдя народу України. І це закономірно, оскільки Конституція має абсолютну вищу юридичну силу, а всі інші акти повинні беззастережно їй відповідати.

Безумовно, Конституція – особливий акт в системі джерел конституційного права. Конституція – це акт установчого характеру, акт установчої влади, який започатковує підвалини, основи конституційного ладу, на ґрунті якого будуються і функціонують усі інші відгалуження влади.

З одного боку, Конституція – це надзвичайно постійний, стійкий політико-правовий документ, про що свідчить, зокрема, порядок зміни її положень. Державознавці з цього приводу кажуть про “жорсткість” Конституції.

З іншого – Конституція не може враховувати розвиток суспільних відносин. Консерватизм Конституції – явище небажане, оскільки перетворює її в гальмо соціального прогресу. Життя владно вимагає вчасного внесення змін і доповнень до Конституції. Завдання полягає в дотриманні раціонального співвідношення між стабільністю і динамізмом Конституції.