Літопис Самовидця (назва дана п.Кулішем) (1648-1702).

Має світський, загальноукраїнський характер.

Винятковий серед козацького літописання щодо самобутності й оригінальності: містить повідомлення про події й явища, що не збереглися в інших документах або ж передані тенденційно, з фактичними помилками.

До середини ХІХ ст. – зберігався в списках без назви та імені автора.

Популярність обмежується І половиною ХVІІІ ст. (кілька списків), з ІІ половини ХVІІІ ст. витісняється літописом Граб”янки.

Вивчення

1840 – один із списків знайдений П.Кулішем: розшук нових списків, популяризація серед наукової громадськості. Перебував під великими враженням від літопису, який справив особливий вплив на формування історичних поглядів Куліша.

Не має нічого рівного собі серед українських джерел.

П.Куліш

1846 – заходами Куліша опублікований О.Бодянським у московських “Чтениях”. Бодянський додає до публікації примітки, зауваження, доповнення, з”ясовує різночитання, вміщує пояснення незрозумілих слів, іменний і географічний покажчик.

Короткі передмови О.Бодянського та П.Куліша.

1878 – Орест Левицький у Київській археографічній комісії готує нове видання. Робить спробу виявити справжній текст літопису, очистивши списки (їх 7: повні (4) і короткі (3)) від пізніших доповнень і нашарувань. Як наслідок, обмежує текст 1648-1702 роками.

Джерела

Писемних джерел не виявлено.

Написаний на основі власних спостережень, свідчень учасників подій, усних переказів, що стилізовані у своєрідну форму.

Зміст

Починається роздумами про тогочасне життя і причини, що спонукали український народ виступити на збройну боротьбу:

“Почато і причина війни Хмельницького єст єдино од ляхов на православіє гонєніє і козаком отмщеніє…”.

Подає картину життя українського народу напередодні війни, вказуючи на основні причини наростання народного невдоволення. На першому місці – релігійна, національна причини.

Соціальний момент зображає як вирішальний, ставить в центрі уваги.

Особливо актуалізований показ спустошення, грабунку, знищення матеріальних цінностей, утисків.

Особлива увага: ставлення шляхти до реєстрових козаків, їх утиски.

Зовнішня політика: стосунки з сусідніми державами

Історія України подається в тісному зв”язку з історією Речі Посполитої.

Виразно симпатизує сильній королівській владі: уболіває за короля, що потрапляє в полон (позиція васала, який звик з пієтетом ставиться до представників влади).

Вороже ставиться до польських панів, магнатів, що мали на Україні величезні маєтки.

Значне місце – українсько-російським історичним та політичним стосункам ІІ половини ХVІІ ст.

Симпатизує московському цареві Федору, з сумом сповіщає про його смерть.

Виявляє неприхильне ставлення до Петра І, В.Голіцина і В.Шереметьєва.

Висловлює невдоволення політикою царизму щодо України (1667): загальне ставлення не висловлюється, безпосередньо і конкретно оцінюються лише окремі події, явища, особи.

Приєднання України до Росії – акт добровільний :”по усей Україні увесь народ з охотою тоє учинил”.