1.4 Правомірність обмеження здійснення права власності за дилерськими угодами

Актуальним є питання правомірності обмеження здійснення права власності за дилерськими угодами в контексті передбаченого ч. 7 ст. 319 і ч. 2 ст. 321 ЦК України положення про припустимість обмежень його здійснення лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Обмеження здійснення права власності слід відрізняти від обмеження права власності. Право власності — найбільш широке, найбільш повне право на річ, обмеження якого можливі лише ззовні, тобто встановлюються законом. Здійснення права власності, крім закону, може бути обмежене такими правами та законними інтересами третіх осіб, які існують поза відносними правовідносинами з власником і зумовлюють виникнення речового права — сервітуту, права господарського відання тощо чи пов'язані з іншими абсолютними правами — недоторканності особистості, житла, власності тощо. Тому розпорядчий акт власника, що не суперечить закону, не може бути визнаний недійсним лише на підставі зобов'язання про ту саму річ, яке виникло раніше. У зв'язку з цим Г. Ф. Шершеневич слушно зазначає, що « продавець зберігає право на продану річ до передачі і тому може знову продати її і тим самим позбавити покупця придбаного права, якому залишиться лише право вимагати винагороди». Якщо після передачі майна, але до реєстрації переходу права власності продавець розпорядиться річчю, він несе (договірну) відповідальність за невиконання нового договору про відчуження. Перевага старому договору надається не у зв’язку з речовою природою, а із забезпеченням володіння, наявного у покупця [20, с. 183].

Дилер має право розпорядитися придбаним від продавця товаром іншим чином, ніж передбачено умовами дилерського договору. У цьому випадку права кредиторів (постачальника і третьої особи — покупця) підпорядковуються правилу старшинства, але володілець матиме перевагу перед усіма. Заподіяні кредитору-постачальнику внаслідок невиконання договору збитки відшкодовуються боржником-дилером.

Обмеження здійснення права власності дилера не виникає, оскільки можливість обмеження речового права будь-яким зобов'язанням виключена в принципі. Обмеження здійснення права власності дилера ґрунтуються на зобов'язальному правовідношенні і не суперечать передбаченому ст. 316 ЦК України поняттю права власності як права особи, яке вона здійснює за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Хоч би як були обмежені окремі здатності власника, панування його над річчю не зникає. Після усунення обмежень право власності відновлюється в повному обсязі. Лише поняття власності не приймає ідею обмеження. Законом або за волею самого власника на підставі прийнятих на себе договірних зобов'язань можуть бути обмежені окремі правомочності «шляхом ускладнення їх здійснення або тимчасової неможливості їх реалізації» [21, с.5].

Будь-яка власність, у тому числі дилера, є вільною лише від обмежень, які є неприпустимими на підставі положень актів публічної влади, а також у разі, якщо їх неприпустимість для сторін випливає з їх змісту або суті відносин між сторонами правочину. Інші обмеження у здійсненні права, які приймає на себе власник (у цьому випадку дилер), є правомірними.

Предметом законодавчого регулювання, нав'язаної зверху регламентації, можуть бути не всі правовідносини, до яких належать і відносини щодо обмеження здійснення права власності за волевиявленням самого власника. Відносини дилерства виникли немовби самі собою і довільно, породжені самим цивільним оборотом, безпосередньо учасниками цивільного обороту, на практиці довели свою ефективність і мають застосовуватися їх учасниками на основі правового звичаю як найбільш адекватної форми права у зазначеній сфері цивільних відносин, що не допускає будь-якого волюнтаризму, оскільки «останній не лише неприпустимий, він просто не має сенсу».

У зазначеній сфері цивільних відносин лише звичай, з притаманною йому витребуваністю цивільним оборотом та ефективністю в застосуванні, має замінити закон, оскільки все більше ускладнення, урізноманітнення і постійні зміни форм зазначених відносин посередництва неможливо врегулювати правовими нормами, з притаманною закону властивістю усувати невизначеність і передбачуваність. Звичаї в цій сфері відіграють первинну роль, а закони виконують вторинну, позаштатну функцію. Тому звичаї ділового обороту можуть встановлювати правила, відмінні як від диспозитивних, так й імперативних положень норм закону, оскільки під нормою слід розуміти будь-яку правову норму (а не лише закріплену в акті законодавства). Правило звичаю має прирівнюватися за своєю юридичною силою до норми закону, що, зокрема, визнано доктриною цивільного права Франції та Німеччини і має бути відображено в ЦК України шляхом закріплення в ч. 2 ст. 7 положення про застосування у цивільних відносинах звичаю, що суперечить актам цивільного законодавства [22, с.34].

Обмеження здійснення права власності дилера, незважаючи на їх виникнення не на підставі прямої вказівки закону, а на підставі волевиявлення сторін договору, мають визнаватися правомірними через «самозаконність» волі власника, оскільки така воля відповідає звичаям ділового обороту. Дилерська угода регулює відносини, що врегульовані актами цивільного законодавства, а звичаєм ділового обороту у сфері економічного посередництва, обмеження здійснення права власності дилера випливає із сутності зобов'язань реалізації товарів дилером, використання яких має усталений характер, підтримується судовою та іншою правозастосовною практикою, отже, свідчить про те, що цей правовий звичай не суперечить актам цивільного законодавства.

У зв'язку з цим в літературі дилерський договір небезпідставно розглядається як «змішаний фідуціарно-ризиковий правочин продажу-послуги з оплатного відчуження майна, обтяженого фідуціарним зобов'язанням його подальшої реалізації третім особам».

Правова сутність дилерського договору полягає в придбанні дилером у власність товарів у продавця (виробника, постачальника), юридично обтяженого фідуціарним зобов'язанням його наступного перепродажу на користь третіх осіб — клієнтури дилера. Дилер набуває цільове право власності, оскільки правовий титул на товар юридично пов'язаний і обмежений метою дилерської угоди.

Зміст дилерського договору як змішаного договору продажу-послуги полягає в переході до дилера права власності на товар, переданий продавцем дилеру, який є виконавцем послуги у вигляді діяльності з реалізації придбаного товару на визначених договором умовах. На відносини з дилерського договору поширюються положення ЦК України про надання послуг у частині, що не суперечать нормам про купівлю-продаж.