20.6. Правовий захист програмних продуктів

Визнання програм інтелектуальними продуктами припускає оплату, взагалі не зв’язану з витратами праці автора програми. Продавши програми за ліцензіями, вони можуть одержувати разовий (первісний) платіж і роялті (щотиражні виплати). Ці доходи не пов’язані з витратами на створення продукту або його розповсюдження. Ідеться не про оплату найманого фахівця, а про дохід творчого працівника. Постає питання: який обсяг прав належить автору, якщо робота виконана як службове завдання, а який — роботодавцю?

Такі обставини вимагають від різних країн упорядкування вирішення питання про належність ПЗ наймачеві. Згідно з Директивою Європейського суспільства про правову охорону комп’ютерних програм [20], прийнятою у 1991 р., передбачається єдиний підхід до визначення авторських прав на ПЗ у разі роботи за наймом. Установлено, що програмні засоби, виконані в рамках службових обов’язків, незалежно від способу їх подальшого використання, належать фірмі (роботодавцю). Роботодавцю належать права на ПЗ, створені поза службовими обов’язками, але за його завданням. У роботодавця залишаються права на ПЗ, написані в робочий час у процесі роботи працівника, але не за його прямим обов’язком. Таке положення не розповсюджується на програми, розроблені за контрактом із програмістом, що не перебуває у штаті фірми. Вважається, що дану директиву виконуватимуть і інші країни, які бажають працювати на світовому ринку.

В Україні до кінця 1980-х років питання охорони ПЗ ігнорувалися, а на початку 90-х спостерігалося надмірне спрощення вирішення їх. З 1991 р. Цивільним кодексом [50] було передбачене розповсюдження авторського права на програми для ЕОМ. Але норми, що стосуються «службових розробок» («службових завдань»), тобто результатів робіт, виконаних як службове завдання, виявилися неприйнятними для нормального розвитку програмування. В нашій країні існує можливість створення програм у робочий час, але поза колом службових обов’язків програмістів. Прийнятий у червні 1993 р. Закон України «Про науково-технічну інформацію» вирішує частину проблеми, осторонь залишилася економічна інформація, що в умовах ринку набуває особливого значення. В 1993 р. прийнято Закон України «Про авторське право і суміжні права», де розглядається правова охорона ПЗ.

Крім того, в умовах розвитку інформаційних технологій виникає необхідність шукати шляхи вирішення правових та економічних питань, пов’язаних з:

• електронними та інформаційно-правовими торговельними операціями;

• торгівлею інформацією, національним і міжнародним обміном даними;

• захистом даних і надійністю доступу до них;

• незаконним копіюванням, переписуванням і передаванням даних;

• електронними публікаціями тощо.

Складові ПЗ, що підлягають захисту

Правові проблеми ускладнюються тим, що ПЗ має дві складові — матеріальну і нематеріальну, кожна з яких потребує окремого підходу.

До матеріальної складової ПЗ належать матеріальні об’єкти — носії, на яких записано комп’ютерну програму або базу даних (дискети, CD-ROM і т.п.), а до нематеріальної — авторське право. Згідно зі ст. 10 Закону України «Про авторське право і суміжні права» авторське право і право власності на матеріальний об’єкт, в якому виражений виріб, не залежать одне від одного. Таке «розщеплення» ПЗ говорить про те, що право власності на «рукопис» (початковий або об’єктний код), утілений в об’єктивній формі (дискеті, CD-ROM і т. п.), належить особі, що заплатила за виконану роботу, тобто роботодавцеві. «Рукопис» завжди виконується в одному примірнику, і роботодавець володіє правом власності на такий матеріальний об’єкт.

Оскільки переважна більшість ПЗ реалізується кінцевому користувачеві через ланцюжок посередників (дистриб’юторів і дилерів), то права, якими вони повинні володіти, будуть відрізнятися з урахуванням того, що ПЗ може бути придбаним з двома цілями.

• Для подальшого перепродажу кінцевому користувачеві. У цьому випадку посередник ураховує у себе ПЗ як товар, отриманий за договором купівлі-продажу. Авторський договір укладати в такому разі не потрібно, оскільки об’єктом передачі є не авторське право, а матеріальний об’єкт — товар.

2. Для включення в програмний продукт власного виготовлення. У цьому випадку дистриб’ютор або дилер вважається виробничим підприємством, а продукт його виробничої діяльності реалізується як продукція власного виготовлення. Тоді крім договору купівлі-продажу потрібно укладати й авторський договір про передачу прав на внесення змін певного обсягу в придбане ПЗ.

Кінцевий користувач

У кінцевого користувача ПЗ інсталюється на його комп’ютері.

У разі придбання ПЗ кінцевим користувачем не потрібно укладати авторський договір, оскільки він, легально придбавши ПЗ, вступає в мовчазну угоду. Умови такої угоди можуть бути зазначені на упаковці, викладені в ліцензійній угоді, що вкладається в коробку, або описані в інструкції користувача ПЗ. Ця угода, по суті, є невинятковою ліцензією на користування ПЗ, в якій застережується в основному кількість інсталяцій ПЗ. Про своє право власності на примірник ПЗ користувач повідомляє власнику авторського права направленням йому реєстраційної картки.

Якщо компанія не може довести, що у неї є ліцензії на програмне забезпечення, встановлене на машинах співробітників, а також ліцензії для всіх співробітників, які можуть запускати це ПЗ із серверів, то вона ризикує стати об’єктом судового розгляду. Software Publishers Association (SPA) і Business Software Alliance (BSA) прагнуть зробити предметом гласності все більш-менш «гучні» випадки. Обізнані з цими випадками керівники організацій, що використовують програмне забезпечення, навряд чи захочуть ризикувати репутацією своєї компанії, не кажучи вже про потенційні штрафи в розмірі в декілька сотень тисяч доларів.

Стимулом для дотримання ліцензійних угод є загроза, що звільнені співробітники можуть повідомити про дійсний стан справ охоронцям ліцензованого програмного забезпечення або звернутися до судового виконавця, щоб він перевірив ліцензійні документи. Розроблення політики ліцензування програмного забезпечення та організація регулярних перевірок для втілення її в життя — ще один спосіб страхування.

Розділ 21. Програмна реалізація методів маркетингових досліджень

ПЗ для виконання завдань маркетингу не може замінити людину, але сприяє прийняттю обґрунтованих рішень.

О. Циганок