9.2. Державне регулювання інвестиційних операцій страховиків

Однією з основних особливостей інвестиційної діяльності страхових компаній є її достатньо жорстке регулювання з боку держави. При цьому, держава регулює не всю інвестиційну діяльність страховиків, а тільки процес інвестування страхових фондів за допомогою встановлення правил розміщення страхових резервів (ПРСР). Необхідність такого регулювання обумовлена наступними факторами:

1. Характером руху фінансових ресурсів, специфіка якого полягає в тому, що у розпорядженні страховика протягом деякого періоду виявляються тимчасово вільні (але все таки пов'язані із зобов'язаннями за договорами страхування!) кошти і ці кошти можуть бути інвестовані з метою отримання додаткового доходу.

2. Неможливістю контролю за інвестуванням цих коштів з боку тих, перед ким страховик несе страхові зобов'язання, тобто з боку страхувальників і застрахованих.

Основною метою державного регулювання інвестування страхових фондів є:

• приведення у відповідність розміщення засобів прийнятим страховиком зобов'язанням за термінами і об'ємах;

• захист національних інтересів наприклад, шляхом накладення обмежень на вітчизняних страховиків по інвестиціях за кордон;

• забезпечення дотримання страховиками принципів поворотності, диверсифікації, прибутковості і ліквідності.

Всі країни цивілізованого світу займаються розробкою правил діяльності страхових компаній, зокрема, в області регламентації розміщення тимчасово вільних коштів. Ці норми розміщення засобів останніми роками уніфікуються в Європейському Союзі. Така практика переслідує три цілі:

1. Розміщення коштів повинне співпадати в часі і просторі з їх зобов'язаннями.

2. Обмеження інвестицій сферою національної економіки (необхідність усунути ризик, пов'язаний з обмінними курсами, довгострокові вкладення сприяють задоволенню потреб національної економіки в капіталовкладеннях).

3. Норми розміщення можуть визначати і скеровувати інвестиційні ресурси страхових компаній в конкретні галузі виробництва, які необхідно розвивати в конкретних регіонах, або в конкретний період часу.

4. Збереження страхових коштів в умовах інфляції. Надійно захистити від інфляції дозволяють інвестиції у виробничу діяльність, а не в інші сфери. Це обумовлено тим, що кінцевим результатом виробничої діяльності є споживчі товари, а зміна цін на товари у найбільшій мірі відображає рівень знецінення національної валюти і динаміку інфляції. Практика реалізації цієї мети має розповсюдження в США. За законодавством США норми розміщення засобів страхових компаній встановлюються окремим штатами, і відповідно уряд кожного штату визначає пріоритетні галузі розвитку своєї економіки.

9.3. Інвестиційна політика страхової компанії

Інвестиційна політика страхової компанії повинна відповідати наступним вимогам:

1) Інвестиційний портфель, сформований компанією, повинен бути стабільним, тобто інвестиційна політика повинна забезпечувати високу надійність інвестицій і, як наслідок, високу стійкість страхової компанії.

2) Інвестиційна політика страхової компанії повинна забезпечувати високу прибутковість.

При розгляді інвестиційної політики страховиків слід розмежовувати принципи, яких дотримуються страховики у відношенні:

1) страхових фондів, тобто активів, що покривають технічні резерви: кошти страхових фондів повинні бути інвестовані так, щоб вони відповідали термінам, сумам і валюті зобов'язань.

2) акціонерного капіталу, тобто вільних активів, що є обов'язковою маржею платоспроможності. Основна мета управління вільними активами наступна:

• безперервна підтримка необхідного рівня платоспроможності (у тому числі відповідно до вимог, встановлених в законодавчих актах);

• підтримка цього рівня платоспроможності в реальному вирівнюванні, тобто відповідність темпам зростання діяльності страховика;

• збільшення вільних активів з метою забезпечення додаткового покриття на випадок непередбачених обставин, а також у разі подальшого розвитку інвестиційної діяльності компанії без залучення коштів ззовні.

Разом з підтримкою платоспроможності страхової організації існують багато інших чинників, які можуть здійснювати вплив на фінансову стійкість страховика:

1) розмір страхової компанії (отримані премії);

2) географічний розподіл ризиків;

3) об'єм виплат;

4) прибутковість премій, що нараховуються;

5) тип і масштаб перестрахувального захисту;

6) правильне управління витратами компанії;

7) види активів і інвестиційна політика;

8) тарифна політика страхової компанії.

При інвестуванні коштів слід враховувати їх розмір. Від самого початку діяльності страховика значну частку інвестицій становлять власні кошти, насамперед статутний фонд. У ході діяльності головним джерелом інвестицій стають страхові резерви.

Кошти, які надходять від ризикових видів страхування, перебувають у розпорядженні страховика протягом терміну дії договору страхування, тобто, як правило, до одного року. Максимальний період часу між датою акумулювання коштів у страхові резерви та датою їх використання для страхових виплат становить рік. Але частина коштів може знадобитися в будь-який час для відшкодування збитків за цими договорами страхування. Тому кошти страхових резервів за договорами ризикових видів страхування мають бути інвестовані у високоліквідні, короткострокові активи.

Кошти, акумульовані в резерви коливань збитковості та катастроф, призначаються для забезпечення виконання страховиком своїх зобов'язань за договорами страхування у випадках, коли поточних надходжень страхових премій буде недостатньо. Кошти цих резервів можуть використовуватися не щороку, тому вони мають бути інвестовані в довгострокові активи. Але вони мають бути високоліквідними, коли постане потреба використати їх за призначенням.

Що ж до резервів зі страхування життя, то з огляду на більші терміни дії договорів і виконання зобов'язань здебільшого по закінченні строку дії договору або в обумовлений строк страховики мають можливість інвестувати кошти на триваліший термін та знизити вимоги до ліквідності таких інвестиційних вкладень.

Власні кошти страховика, вільні від зобов'язань, можуть бути вкладені переважно в довгострокові та менш ліквідні види активів.

Отже, страховик обирає власну інвестиційну політику, виходячи з видів страхування, терміну та розміру акумульованих коштів. Компанії, які здійснюють страхування життя, на відміну від страховиків, що проводять ризиковані види страхування, довше володіють коштами і можуть інвестувати їх у нерухомість, державні цінні папери та інші довгострокові активи. Для компаній, які здійснюють ризикові види страхування, слід робити акцент на більш ліквідних інвестиційних коштах.

В останні десятиріччя в світовій фінансовій системі відбулися глибокі зміни, які багато в чому обумовлені появою широкого спектру нових фінансових інструментів і прогресом комп'ютерних технологій. Нові фінансові інструменти (форварди, ф'ючерси, опціони, свопи) знаходять своє адекватне застосування при розрахунках цін, хеджувальних стратегій, інвестиційних портфелів в рамках стохастичної фінансової математики. З розвитком страхового ринку, збільшенням обсягів страхових операцій, насамперед зі страхування життя, збільшенням розміру страхових резервів та власних коштів страховика зростає роль страхової системи в інвестиційному процесі нашої країни. Але обсяг коштів, акумульованих страховиками, на відміну від банківських, ще малий. Це тому, що розмір статутних фондів страхових компаній значно менший, ніж розмір таких самих фондів банків. Зростання продажу страхових послуг сприятиме збільшенню інвестування. Добра передумова до цього така: витрати на придбання страхової послуги дозволено включати до собівартості продукції (послуги). Що ж до фізичних осіб, то їм слід було б надавати податкові пільги.

Зростання інвестиційної можливості страхової системи забезпечувалося б наявністю державної перестрахувальної компанії. Низька фінансова місткість українського страхового ринку призводить до того, що значні суми страхових премій, тобто інвестиційні ресурси, надходять до іноземних перестрахувальних компаній. Наявність державної перестрахувальної компанії сприяла б акумулюванню певної частини страхових премій, які нині надходять за кордон. Така компанія могла б узяти на себе відповідальність за ризиками, які перевищують суми, що їх здатні лишити в себе прямі страховики. Частина цієї суми могла б лишатися на власне утримання, а решта — бути переданою іншим страховим та перестрахувальним компаніям у нашій державі та за її межами. Завдяки цьому зменшилася б частка страхових премій за договорами перестрахування в інші країни і збільшився б обсяг власних інвестиційних коштів. Надходження інвестиційних ресурсів страховика у сфери, важливі для розвитку суспільства, мають бути відповідно обумовлені, а їх вкладення бути надійними як для страховика, так і для страхувальника. Слід також приділити увагу вимогам, які застосовуються при визначенні рівня покриття коштів, що інвестуються страховиком. Щоб вкладення страховика були доцільними, перегляд структури та рівня покриття інвестиційних коштів має враховувати надійність вкладів та їх ліквідність. Тому ефективна інвестиційна діяльність страховика залежить насамперед від розвитку фінансового ринку, а також від забезпечення вільного доступу до нього страхових компаній.