- •Тема 1. Страхування як особливий вид підприємницької діяльності і перспективи його розвитку в Україні та світі. 4
- •Тема 2. Зміст і функції страхового менеджменту. 15
- •Тема 3. Стратегічне управління страховою організацією. 22
- •Тема 4. Інформаційні системи в управлінні страховою організацією. 32
- •Тема 5. Сутність і завдання страхового маркетингу. 36
- •Тема 6. Фінансові основи страхової діяльності 42
- •Тема 1. Страхування як особливий вид підприємницької діяльності і перспективи його розвитку в Україні та світі.
- •1.1. Характеристика основних суб’єктів страхового підприємництва.
- •1.2. Страховий ринок України та світу. Організаційна структура страхового ринку.
- •1.3. Законодавча та нормативно-правова база страхування
- •1.4. Види страхових компаній. Об'єднання страховиків, їх функції
- •1.5. Управління процесом створення та реєстрації страхових організацій.
- •1.6. Зміст пакету необхідних документів і процедура ліцензування страхових організацій.
- •Тема 2. Зміст і функції страхового менеджменту.
- •2.1. Поняття страхового менеджменту
- •2.2. Функції страхового менеджменту
- •2.3. Органи управління страховою компанією.
- •2.4. Організаційні структури управління страховою організацією. Методи вибору ефективної структури управління.
- •Тема 3. Стратегічне управління страховою організацією.
- •3.1. Стратегічний менеджмент як процес, його структура й зміст основних елементів та етапів у страхуванні.
- •3.2. Стратегія страхової організації як генеральна програма дій.
- •3.3. Процес розробки стратегії страхової організації.
- •3.4. Визначення місії, цілей та завдань страховика.
- •3.5. Управління бізнес-процесами в страхуванні.
- •3.6. Реструктуризація страховиків. Визначення доцільності об’єднання (поглинання) компаній.
- •3.7. Управління інноваційними процесами в страхуванні.
- •3.8. Бізнес-план: структура та характеристика його окремих розділів.
- •3.9. Порядок опрацювання, розгляду й затвердження бізнес-плану.
- •3.10. Особливості бюджетування в страховій організації.
- •3.11. Комунікації в сучасній страховій організації: сутність, елементи й етапи комунікаційного процесу.
- •Тема 4. Інформаційні системи в управлінні страховою організацією.
- •4.1. Призначення і мета створення системи
- •4.2. Структура аіс «Страхування»
- •4.3. Склад і структура функціональної і забезпечуючої частин аіс «Страхування»
- •Тема 5. Сутність і завдання страхового маркетингу.
- •5.1. Поняття страхового маркетингу.
- •5.2. Маркетингова служба страховика та її функції.
- •5.3. Маркетингові дослідження: завдання, види та форми.
- •5.4. Методи збору та аналізу інформації про споживачів страхових послуг та конкурентів. Оцінка рівня конкуренції на ринку страхових послуг.
- •5.5. Розробка та просування нових видів страхових послуг.
- •5.6. Зміст плану маркетингу.
- •5.7. Управління рекламною діяльністю.
- •5.8. Побудова ефективної системи продажу: канали та мотивація надання страхових послуг.
- •5.9. Управління прямими продажами: через головний офіс та відокремлені структурні підрозділи.
- •Тема 6. Фінансові основи страхової діяльності
- •6.1. Класифікація та принципи формування страхових зобов'язань
- •6.2. Методи та інструменти фінансового забезпечення страхових зобов’язань
- •6.3. Активи та капітал страховика
- •6.4. Грошовий оборот страхової компанії
- •6.5. Доходи, витрати та прибуток страхової компанії
- •6.6. Механізм формування фінансового потенціалу страхової компанії
- •6.7. Ефективність діяльності страховика
- •6.8. Фінансова та статистична звітність страхових організацій. Оподаткування страхових операцій
- •Тема 7. Страховий тариф як основа забезпечення беззбитковості страхових операцій
- •7.1. Поняття та структура страхового тарифу. Принцип адекватності страхових тарифів
- •7.2. Математичні основи обчислення тарифних ставок. Елементи теорії актуарних розрахунків
- •7.3. Побудова страхових тарифів за договорами страхування життя
- •7.4. Визначення тарифних ставок за договорами загального страхування
- •7.5. Економічний аналіз страхових операцій
- •Тема 8. Формування та розміщення страхових резервів з метою забезпечення виконання страхових зобов'язань
- •8.1. Страхові резерви як зобов'язання страховика. Принципи формування страхових резервів
- •8.2. Порядок розміщення страхових резервів
- •Тема 9. Інвестиційна діяльність страхової компанії: принципи організації, регулювання та оптимізація
- •9.1. Поняття та принципи інвестиційної діяльності страхової компанії. Інвестиційний потенціал страховика
- •9.2. Державне регулювання інвестиційних операцій страховиків
- •9.3. Інвестиційна політика страхової компанії
- •Тема 10. Перестрахування та його роль у забезпеченні виконання страхових зобов’язань
- •10.1. Сутність та методи перестрахування
- •10.2. Форми проведення операцій перестрахування
- •10.3. Співстрахування та механізм його дії
- •10.4. Державне регулювання перестрахування
- •Тема 11. Методи оцінки платоспроможності страхової компанії
- •11.1. Поняття та фактори, які впливають на платоспроможність страховика
- •11.2. Оцінка і контроль платоспроможності страхової компанії
- •11.3. Світова практика визначення платоспроможності страхових організацій
- •Тема 12. Фінансова стійкість та оцінка ймовірності банкрутства страхової компанії
- •12.1. Поняття фінансової стійкості та надійності страховика
- •12.2. Оцінка фінансової стійкості та ймовірності банкрутства страхової компанії. Мінімізація ймовірності банкрутства
- •12.3. Рейтингова оцінка страховиків
- •Тема 13. Управління страховою компанією з метою забезпечення виконання страхових зобов'язань. Особливості фінансового менеджменту страховика.
- •13.1. Планування і прогнозування страхової діяльності.
- •13.2. Оперативне (тактичне) та стратегічне управління активами страхових компаній.
- •13.3. Структурні співвідношення активів и резервів.
- •13.4. Управління грошовими потоками страховика.
- •Рекомендована література
- •1. Література до теоретичного курсу
- •2. Література до практичних занять
- •Витяг із закону україни "про страхування"
10.3. Співстрахування та механізм його дії
Один і той самий об'єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування і, за згодою страхувальника, кількома страховиками.
Співстрахування — страхування, при якому два та більше страховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні одного й того самого ризику, видаючи спільні чи окремі поліси, кожний на страхову суму у своїй частці. При цьому договір має містити умови, що визначають права і обов'язки кожного страховика.
За наявності угоди між співстрахувальниками та страхувальником один зі співстраховиків може представляти всіх інших у відносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки.
На практиці страховик, котрий бере участь у страхуванні в меншій частці, підпорядковується умовам, узгодженим страховиком, що має більшу частку. Однак це не зобов'язує його, як прийнято у пропорційному перестрахуванні, підпорядковуватися всім рішенням лідируючого страховика та сплачувати свою частку у збитках на тій підставі, що інші страховики сплатили свої частки. Якщо страхувальник застрахував об'єкт не на повну суму, він розглядається як один із страховиків і несе відповідальність за недострахованою часткою. Інколи страховики, які беруть участь у співстрахуванні, вимагають, щоб страхувальник сам виступав співстраховиком, тобто утримував на власній відповідальності частину ризику.
Інколи співстрахування розглядається як окремий випадок перестрахування, коли одночасно кілька страховиків за взаємним узгодженням приймають чи передають на страхування великі ризики. І це не випадково. Хоча з юридичного погляду співстрахування та страхування різні, за своєю економічною сутністю вони дуже схожі. В обох випадках здійснюється розподіл страхових внесків та страхових виплат, наявна співучасть у преміях та страхових ризиках. В обох випадках відповідно координуються страхові фонди різних страховиків (перестраховиків), які одночасно беруть участь в одному й тому самому страхуванні.
Співстрахувальні ознаки можна спостерігати на прикладі перестрахувальних пулів (об'єднань, фондів).
Пул базується на концепції взаємності. Сутність його полягає в тому, що премія та суми збитків за відповідними ризиками передаються в пул, який розподіляє проходження операцій між членами пулу згідно з розміром премії, що її передано до пулу.
Розрізняють два типи пулів: пули страхування та пули перестрахування. Зауважимо, що багато з пулів не виправдали надій, оскільки середній результат діяльності страхових компаній, які не були членами пулів, був вищий, ніж у членів пулу. Проте створення пулів було доречним при страхуванні ризиків з потенційною катастрофічною відповідальністю (наприклад, страхування атомних електростанцій, авіаційних ризиків). Об'єднання страховиків до пулів відбувається також за каско суден, у разі страхування нафторизиків, коштовностей тощо. Раніше в деяких країнах пули створювались для скорочення обсягу операцій з перестрахування, що виходять за межі країни.
Об'єднання страховиків до пулів виправдане також при проведенні небажаних з технічного погляду страхових операцій або невеликих та вузькоспеціалізованих операцій окремих страховиків, для яких важливо утримати спеціалістів у цій галузі, також виправдує діяльність пулів. Мало місце створення регіональних перестрахову вальних пулів, мета яких полягала в міжнародному розподілі ризиків.
Учасники пулу зобов'язані приймати всі зазначені в угоді ризики тільки в межах пулу. Вони також повинні приймати частку у всіх ризиках, що передані до пулу, чи колективно підписаних всіма його членами.
Нерідко через пул здійснюється перестрахування ризиків. У такому разі договори страхування спочатку укладаються окремими його учасниками, а надалі передаються повністю в пул. Частка кожного члена пулу в перестрахуванні визначається на підставі пропорційного розподілу. Частка, яку отримує кожний з учасників пулу, має вигляд фіксованого відсотка.
Пул, створений на базі співстрахування, має принципові особливості. Він відрізняється від перестраховувального пулу тим, що в полісі, який видається страхувальнику, зазначається перелік членів пулу, які беруть участь у страхуванні певного ризику, і їхня частка в страховій сумі. У тому разі, коли в пулах зі співстрахування беруть участь і професіональні перестраховики, які не укладають прямих договорів страхування, їхня частка повинна бути погоджена і підписана прямими страховиками, що беруть участь у конкретному пулі. Кожний із учасників пулу бере участь у ризиках, що покриваються пулом, на підставі схеми пропорційного розподілу. Частка кожного члена пулу визначається у відсотках від загальної місткості пулу під час його створення. Із зарубіжної практики відомі також випадки визначення частки в абсолютних долях (наприклад, 15 із 100 часток), а інколи і в фіксованих сумах. Для країн з високим рівнем інфляції такий метод визначення пайової участі не зручний. Кожний з учасників пулу бере участь як у тих ризиках, які він сам прийняв і передав до пулу, так і в решті ризиків, які внесені до пулу іншими учасниками. Це дає можливість кожному учаснику пулу збільшити кількість ризиків, що приймаються на страхування, поліпшити структуру страхового портфеля, зменшити небезпеку кумуляції ризиків.
Пул може нормально функціонувати тільки тоді, коли він дотримується прийнятих правил та обмежень і всі члени пулу використовують ті самі умови та ставки премій, аби уникнути будь-яких несанкціонованих переваг одного учасника над іншими.
Шляхом створення пулу вирішуються такі завдання:
Заявляються умови для страхування ризиків, раніш невідомих і таких, точно оцінити які дуже важко; таких, що трапляються рідко і не дають змоги в разі максимального охоплення сформувати збалансований страховий портфель; катастрофічних ризиків.
За рахунок об'єднання фінансових засобів окремих страховиків відповідно збільшується місткість пулу, а також підвищуються можливості страховиків з прийняття на страхування значних ризиків.
Підвищується надійність страхового захисту за рахунок збільшення гарантій виконання страховиками своїх обов'язків з відшкодування збитків. При цьому надійність страхового захисту, що гарантується пулом, залежить від того, на основі якого договору будуються відносини між страховиками — учасниками пулу та страхувальниками: співстрахування або перестрахування. І якщо пул є співстрахувальним, то на основі якої відповідальності: часткової, солідарної або субсидіарної — діють учасники страхового пулу.
Форми договорів та відповідальності, на підставі яких будуються взаємовідносини учасників пулу, визначаються угодою про пул. Один із головних принципів організації страхового пулу — це визначення ліміту його відповідальності.
Ліміт відповідальності пулу, чи максимальний обсяг зобов'язань за договором страхування, що укладений від імені пулу, установлюється в угоді про пул як сукупність максимальних обсягів відповідальності кожного учасника пулу. У свою чергу, максимальний обсяг відповідальності кожного страховика за окремим ризиком за договором страхування не може перевищувати 10% сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів страховика.
Місткість страхового пулу безпосередньо впливає на актуальність вирішення питання про перестраховування відповідальності, що перевищує зазначену місткість.
Перестрахувальні пули бувають таких видів:
Пул ринку, або ринковий пул.
Ринковий пул є організаційною формою, яка об'єднує більшість компаній ринку для прийняття великих чи дуже небезпечних, навіть катастрофічних ризиків. Особливості пулу можуть бути корисними для покриття нових видів страхування (наприклад, атомних ризиків).
Урядовий перестрахувальний пул. У деяких країнах з метою запобігання передання ризиків іноземним закордонним перестраховикам урядами створюються центральні перестрахувальні компанії або пули, у які всі страхові компанії, що здійснюють страхування в державі, повинні передавати до перестрахування всі ризики або їх частину.
Андеррайтерські пули. Невеликі компанії, що мають бажання вийти на новий ринок ; чи почати проводити новий вид страхування, але не мають достатнього досвіду чи необхідної місткості. У такому разі вони можуть об'єднуватись, утворюючи пули з компаніями, що мають більший досвід, об'єднуючи андеррайтерські можливості для прийняття на страхування конкурентоспроможних часток.
