Міжконфесійні відносини та їх вплив на життя в полікультурному суспільстві.

Велике значення у культурі кожної країни протягом усієї історії відігравала релігія. Не втрачає значення вона і зараз: у кожній країні можна знайти великий процент традиційно віруючих, та­кож набувають поширення запозичення релігій або їх елементів з інших суспільств, що стають можливими в результаті посиленого інформаційного обміну між культурами світу. Так, Україну в 90-х роках XX ст. охопила мода на східні релігійні вчення й езотеричні напрямки світогляду. Результатом такого просвітництва стала по­ява людей, що сповідують відповідні релігії, релігійних спільнот однодумців, світогляд яких виявився близьким до нетрадиційних для української культури культурних течій.

Світ стає більш розмаїтим у культурному відношенні. Імміграція та інформаційний обмін між культурами робить релігійне життя країн складно переплетеним, а великі міста відзначаються спів­існуванням груп громадян, що є представниками різних конфесій.

Відносини між різними релігійними спільнотами (конфесіями) змінювалися від вельми конфліктних (наприклад, хрестові похо­ди) до мирних і терпимих. У сучасному суспільстві, де взаємодія культур набуває особливо тісного характеру, активізуються й пи­тання мирного співіснування всього розмаїття світоглядів.

Розмаїття релігій та конфесій

Релігія, як правило, виникає історично в результаті розвитку міфологічного світогляду і замінює його собою.

Словник

Міфологія — сукупність міфів: казок, переказів, оповідань, де в наївно персоніфікованій, наочно-образній, несвідомо-художній формі подавалися явища природи й суспільного життя. Міфологія виникає для пояснення світу і поступово в результаті «розчарування» світу змінюється наукою та релігією як більш пізніми формами людсь­кого світогляду. На ранній стадії людської історії в казках химерно поєднувались елементи реалістичних знань про дійсність, художні об­рази, моральні приписи й норми, релігійні уявлення. Найбільш поши­реними були оповіді про виникнення й еволюцію світу, сонця, місяця, зірок та ін. (космогонія — виникнення космосу), про походження тва­рин, появу людини (антропогонія), про всесвітній потоп тощо. Характе­ристиками міфологічного світогляду є: синкретизм (світ сприймається як первісно нерозрізнений, взаємопов’язаний); символізм (міфи мають не лише буквальне, але й опосередковане значення); генетизм (пояс­нення причин, історії виникнення всього); тотемізм (нерідко люди ото­тожнювали себе з певними тваринами-тотемами, наприклад, прояви цього збереглися в геральдиці); анімізм (віра в існування духів, які керують матеріальним світом); фетишизм (речі наділяються магічними силами); магія (змішування слів і дії); антропоцентризм (людина — центр усього, і все навкруги має властивості людини: звірі розмовля­ють, боги є антропоморфними істотами тощо).

Релігія — особлива форма усвідомлення світу, основою якої є віра в надприродне, яка включає в себе сукупність моральних норм і типів поведінки, обрядів, культових дій та об’єднання людей в організації: церкву, релігійну громаду.

Конфесія — об’єднання вірян, що відрізняється від інших за особли­востями віросповідання; так, існує кілька конфесій у межах певного релігійного вчення. Термін «конфесія» вживається щодо різних хри­стиянських церков — православ’я, католицизму і багатьох варіантів протестантизму. Цей термін також використовується і для опису гілок юдаїзму (ортодоксали, консерватори, реформатори та реконструктори), та зрідка для гілок ісламу (суніти та шиїти).

У вузькому розумінні релігія — віра в існування надприрод­них — персоніфікованих чи ні — сил, що супроводжується переко­нанням у здатності цих сил або сили (Бога, богів, Абсолюту, Космосу і т. д.) впливати на Всесвіт та на долю людей. Ця віра відбивається в думках, відчуттях і волі людини, включає в себе певний етичний кодекс, виражається в певному способі поведінки та ритуалах, за до­помогою яких людина шукає схвалення та прихильності Бога або богів. На відміну від філософії, в релігії йдеться про шлях спасіння.

Релігія визначає уявлення людини про свою роль у цьому світі, свої можливості й обов’язки щодо цього світу, інших людей та самої себе. Формування цих уявлень здійснюється, як правило, через призму приписів, настанов та роз’яснень, які надаються надпри­родною силою (Богом або богами, Абсолютом і т. д.) або іншими людьми — вчителями, авторитетними філософами тощо. Таким чином, релігією також часто називають будь-яку усталену і чітко виражену систему віри, способу поведінки, етичних цінностей, уявлень про сутність людини і світу. Настанови та пояснення, як жити, в різних релігіях мо­жуть істотно відрізнятися одне від одного, через це належність людей до різних конфесій може провокувати конфлікти як на міжособистісному рівні, так і в межах цілих держав. Че­рез це в наші часи особливо гостро стоїть питання компромісу, толерантності, взаємної поваги культур, здатності розуміти плю­ралізм культур світу.

Релігія — це складне соціальне і духовне явище, корені якого виходять з глибинних теренів суспільної історії. Соціальна приро­да та риси релігії вказують на її зв’язок із розвитком суспільства як самовідтворної системи, де один елемент пов’язаний з іншим. Про­цеси прогресивних змін або занепаду духовних цінностей у цілому всього суспільства неодмінно позначаються і на історичній еволюції релігійних учень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси виникає необхідність комплексного вивчення релігієзнавством релігійних учень із урахуванням їх догматичного змісту й тих суспільних чинників, що обумовлюють історичні особливості ви­никнення і функціонування тих чи інших релігійних ідей.

Релігія є однією з найдавніших форм суспільної свідомості — однією з форм відображення світу, але відображення своєрідного, пов’язаного з вірою, ритуалами, символами.

Віровчення як системи вірувань часто розглядають із погляду віри в Бога (богів) і поділяють таким чином:

• єдинобожжя (монотеїстичні);

• багатобожжя (політеїстичні);

• безбожжя (атеїстичні) або матеріалізм.

Для монотеїзму властива віра в єдиного Бога, верховну істоту, Бога-творця. Для політеїзму характерна віра в пантеон різних

богів, кожен із яких має свою сферу впливу. Для безбожжя ха­рактерне заперечення існування Бога і визнання світового нача­ла як безособової субстанції (матерія, рух, дійсність, суще, буття і т. д.).

Словник:

Політеїзм — багатобожжя, віра в багатьох богів/богинь. Власти­вий усім первісним релігіям.

Монотеїзм — віровчення про існування єдиного Бога, творін­нями якого є всі інші істоти, як духовні, так і фізичні. Зазви­чай монотеїсти приписують Богові риси досконалості, такі як усемогутність, усюдисущність, усезнання, а також найвище бла­го в етичному розумінні. Визнаними монотеїстичними релігіями вважають три світові релігії: юдаїзм, християнство та іслам, а та­кож новіші, що з’явилися на їх ґрунті — сикхізм, растафаріанство, бабізм і бахаїзм. Ідея єдиного Бога також присутня в зороастризмі та більшості різновидів індуїзму.

Безбожжя або атеїзм — 1) відсутність будь-якої віри в богів;

2) віровчення, вчення про життя, філософське вчення, однією з основ якого є віра в те, що світовий першопочаток (матерія, буття, дійсність, суще, дао) є безособовим, тобто це віровчення заперечує ті засади, які лежать в основі і багатобожжя, і єдинобожжя, тобто теїзму, тверджен­ня про те, що існують які-небудь надприродні сили або істоти, на­приклад, Бог, боги, духи, інші «нематеріальні» істоти тощо. Просто відсутність віри в богів ще не є атеїзмом, тому що деяким релігіям (буд­дизм та інші) характерна відсутність віри в персоніфікованого бога.

В історії людського суспільства єдинобожжя, безбожжя (ма­теріалізм) і багатобожжя в усі часи були тісно переплетені, що мож­на пояснити тим, що вони є різними способами опису сущого, навколишньої дійсності.