37. Поняття та види міжнародних договорів (форма, структура та дія міжнародних договорів).

Виходячи з положень статей 2 Віденських конвенцій 1969 і 1986 років, міжнародний договір слід визначити як письмову угоду, що регулюється міжнародним публічним правом, укладену між двома або декількома суб’єктами міжнародного права незалежно від того, міститься вона в одному документі, у двох або кількох пов’язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретної назви.

Міжнародний договір — це родове поняття, що об’єднує всі міжнародні угоди, які можуть мати різні найменування та форми: договір, угода, пакт, статут, конвенція, декларація, комюніке, протокол та ін. Чіткого визначення тих або інших найменувань не існує. У теперішній час питання про найменування міжнародних актів стало справою дипломатичної процедури, а не міжнародного права, чинні норми якого зовсім не враховують назви договірних актів. Незалежно від найменування всі договори мають однакову юридичну силу. У той же час існує певна міжнародна практика вибору найменування міжнародного договору. Так, договорами називають основоположні акти, що регулюють найбільш важливі сфери міжнародних відносин (політичні, економічні договори). Угоди зазвичай укладають стосовно менш важливих питань, ніж договори. Обираючи найменування пакт, сторони договору намагаються підкреслити його особливе морально-політичне значення. Конвенції укладаються для врегулювання певних міжнародних проблем економічного, технічного, юридичного або гуманітарного характеру. Статутами називають договори, що засновують і регулюють діяльність міжнародних міжурядових організацій (Статут Ради Європи, Статут СНД тощо). Протоколами часто називають додаткові міжнародні угоди, що змінюють або доповнюють основний міжнародний договір (протоколи до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р.).

За загальним правилом міжнародні договори укладаються в письмовій формі. Міжнародні договори в усній формі (так звані джентльменські угоди) є винятковими.

Об’єктом міжнародного договору є відносини між суб’єктами міжнародного права з приводу матеріальних і нематеріальних благ, дій та утримання від них. Фактично об’єктом міжнародного договору можуть бути будь-які міжнародні відносини. За об’єктами регулювання договори поділяються на політичні, економічні, науково-технічні й ін.

За кількістю учасників міжнародні договори поділяються на двосторонні та багатосторонні. Основну кількість договорів складають двосторонні, що укладаються з урахуванням специфіки міждержавних відносин. Багатосторонні договори часто виступають як основний засіб кодифікації та прогресивного розвитку міжнародного права.

Міжнародні договори можуть бути універсальними (загальними) та регіональними.

Якщо до міжнародного договору мають можливість приєднатися всі заінтересовані держави, він зветься відкритим. Якщо до договору можна приєднатися тільки за згодою його учасників, це напіввідкритий договір. У закритому договорі беруть участь тільки держави, що його уклали.

Залежно від того, які органи представляють державу в міжнародних відносинах, розрізняють міждержавні договори (укладаються на вищому рівні та від імені держави), міжурядові (від імені уряду) та міжвідомчі (від імені міністерств і відомств).

Міжнародні договори можуть бути правомірними та неправомірними. Юридична сила останніх має бути визнана нікчемною.

Міжнародний договір може бути укладений як у письмової, так і в усній формі. Усна форма міжнародного договору йменується «джентльменською угодою». Приміром, джентльменські угоди практикують спецслужби США й Росії з аналогічними структурами в інших державах. У цілому ж дана форма міжнародного договору використовується досить рідко. Найпоширенішою формою міжнародного договору є письмова, що дозволяє чітко й виразно закріпити права та обов'язки сторін по договорі

Під структурою договору розуміється його розподіл на складові частини. Конкретний договір у силу специфіки його об'єкта й цілей, процедури прийняття може мати й специфічну структуру. Однак більшість міжнародних договорів складаються з наступних структурних елементів: преамбули, основної частини і заключної частини. У ряді сучасних міжнародних договорів, наприклад в області скорочення озброєнь або науково-технічного співробітництва, є також додаткова частина - додатка. Всі частини міжнародного договору є юридично обов'язковими й підлягають сумлінному виконанню

Преамбула є вступною частиною договору, у якій сторони викладають мета договору й принципи її досягнення

Основна (центральна) частина містить взаємні права та обов'язки сторін, тобто ті правила поведінки, якими вони повинні керуватися при виконанні договору

Заключна частина містить у собі положення про порядок набрання договору чинності, його дії й припиненні

У додатках звичайно втримуються якісь технічні відомості, наприклад про скорочуються вооружениях, що, і опис процедур, пов'язаних з виконанням договору, переважно технічного характеру, зокрема технології ліквідації ракет або порядок проведення інспекцій на місцях і т.п.

У праві міжнародних договорів прийнято положення угод ділити на статті, які у свою чергу групуються в глави (наприклад, в Уставі ООН є 19 глав, що включають 111 статей) або частини (у Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. - 8 частин, що поєднують 85 статей). Іноді частини міжнародного договору можуть ділитися на розділи (наприклад, частина III Віденської конвенції про право міжнародних договорів, що складає з 4 розділів).

Одним з елементів міжнародного договору є його найменування. Міжнародній практиці відомі такі найменування договорів, як конвенція, пакт, угода, договір, протокол, утомившись, статут, хартія й ін. Міжнародний договір може бути взагалі безіменним. Наприклад, обмін дипломатичними нотами може являти собою різновид международного договору. Відповідно до норм звичайного й договірного права найменування міжнародного договору не має якого-небудь юридичного значення. Важливо, щоб цей документ містив правила поведінки сторін, визнані ними як юридичні норми. Тому широко використовуваний у доктрині міжнародного права термін «договір» повинен розглядатися як родове поняття Найважливішої складовою частиною міжнародних договорів у писемній формі є мова, за допомогою якого сторони фіксують свої права й обов'язки в тексті договору

Звичайно обопільні умови складаються у двох екземплярах на мовах договірних сторін. При цьому сторони використовують правило альтернату (чергування). Відповідно до даного правила в екземплярі обопільної умови, призначеному для конкретної договірної сторони, найменування цієї сторони в переліку сторін, підпису її уповноважених, печатки, а також текст договору офіційною мовою держави даної сторони містяться на першому місці й для підпису.залишається місце з лівої сторони. У правилі альтернату проявляється повага суверенітету держав. Тексти договору мовою кожної з договірних сторін є юридично рівнозначними (автентичними).

Тексти ж багатосторонніх договорів складаються на офіційних мовах ООН (англійському, арабському, іспанському, китайському, російському, французькому) або офіційних мовах конкретної міжнародної конференції, обумовлених учасниками конференції (найчастіше це англійський і французька мови).