87. Поняття міжнародного злочину та їх класифікація.

88. Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб.

Відповідальність фізичних осіб за міжнародні злочини найчастіше настає за умови, що їхні злочинні дії пов’язані зі злочинною діяльністю держави. Офіційний статус особи (голова держави, уряду тощо) не звільняє її від кримінальної відповідальності. Тому зараз загальновизнаними є норми вироку Нюрнберзького трибуналу. По-перше: „Злочини проти міжнародного права вчиняються людьми, а не абстрактними категоріями, і тільки шляхом покарання окремих осіб, які скоїли такі злочини, можуть бути виконані норми міжнародного права…”. Це положення безпосередньо обґрунтовує наявність та необхідність саме індивідуальної відповідальності фізичних осіб. А по-друге: „Принцип міжнародного права, який в окремих випадках захищає представника держави, не може бути застосований до дій, які засуджуються як злочинні за міжнародним правом”. Принцип індивідуальної кримінальної відповідальності фізичних осіб знайшов своє відображення також у статутах Міжнародного трибуналу для колишньої Югославії (ст. 7) і Міжнародного кримінального трибуналу для Руанди (ст. 6), а також у Римському Статуті Міжнародного кримінального суду. Так, згідно з ч. 1 ст. 25 Римського Статуту визначено юрисдикцію Суду щодо фізичних осіб, незалежно від того, чи є вони представниками державної влади, чи приватними особами [25].

Відносно питання ефективності індивідуальної кримінальної відповідальності в першу чергу може виникнути питання доцільності й впливовості такого виду міжнародної відповідальності, адже існує достатньо інших видів міжнародно-правової відповідальності за міжнародні злочини. Частково відповідь на це питання вже була дана. Кримінальна відповідальність за злочини є обґрунтованою, адже відповідальність за злочинні дії осіб не може перекладатися на міжнародні організації, органи держави або державу взагалі. Суть кримінальної відповідальності саме і полягає в настанні для фізичної особи негативних обмежень прав і свобод за скоєння злочину [26, c.28].

Затверджуючи принцип індивідуальної кримінальної відповідальності, Міжнародний воєнний трибунал у Нюрнберзі наголосив: «…Порушення міжнародного права породжує індивідуальну відповідальність. Саме люди, а не абстрактні організації, вчинюють злочини, зупинення яких необхідне як санкція міжнародного права».

Хоча й існує думка, що фізична особа не може бути суб’єктом міжнародного злочину. З такою позицією не можна погодитись, адже вона може призвести до відродження доктрини державного акту, і тому зараз інститут міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб є загальновизнаним.

На думку деяких авторів, встановлення відповідальності винних фізичних осіб згідно з міжнародним правом, часто всупереч національному праву держави-правопорушника, є обмеженням суверенітету (фізичні особи фактично виключаються з юрисдикції держави-правопорушника). Підтримуючи цю позицію, інші автори вважають, що міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб має два аспекти: з одного боку, це – форма політичної відповідальності держави, яка виявляється в обмеженні суверенітету, а з іншого – кримінальна відповідальність конкретних фізичних осіб, яка випливає з норм міжнародного права [36].

Що ж визначає ефективність того чи іншого виду відповідальності за порушення певних норм? Безсумнівно, це є ступінь досягнення мети юридичної відповідальності за конкретних обставин вжиття певних заходів, передбачених у якості відповідальності за правопорушення. Серед цілей індивідуальної кримінальної відповідальності за порушення норм міжнародного права слід назвати, насамперед, саме мету покарання винної у скоєнні міжнародного злочину особи у вигляді застосування до неї конкретних негативних наслідків, передбачених санкціями норм міжнародного права. По-друге, дуже важливою метою кримінальної відповідальності є превенція – тобто запобігання повторення скоєного злочину. Виокремлюють загальну та спеціальну превенції. Остання передбачає попередження повторного вчинення злочину винною особою. Що ж до загальної, то вона спрямована на попередження вчинення даного злочину іншими особами [47, c. 146].

Кажучи про міжнародну кримінальну відповідальність, слід зазначити, що вона має місце лише у випадках скоєння міжнародних злочинів. Доцільним буде розкрити поняття міжнародного злочину, та відмежувати його від транснаціональних злочинів та злочинів міжнародного характеру - інших видів протиправних діянь, що порушують норми міжнародного права та в цілому світову безпеку й правопорядок, але при цьому відповідальність за їх скоєння настає за нормами національного права.

Отже, міжнародний злочин - це діяння, яке є суспільно небезпечним умисним посяганням на життєво важливі інтереси міжнародного співтовариства, основи існування держав, народів та міжнародний правопорядок, за який встановлено відповідальність безпосередньо міжнародним правом, незалежно від того, чи вважаються такі діяння злочинними у державі, де їх було скоєно [4, с.436].

Поняття будь-якого злочину, зокрема й міжнародного, нерозривно пов’язане зі встановленням його ознак. У літературі вони переважно не виділяють, проте без встановлення таких ознак з’ясування змісту поняття міжнародного злочину буде неможливим.

Ознаками міжнародного злочину є:

1) Суспільна небезпека. У доктрині міжнародного права неодноразово під час спроб охарактеризувати міжнародний злочин з’являється словосполучення «найвищий ступінь небезпеки» [3]. Мається на увазі, що злочинне діяння заподіює масштабну за об’ємом шкоду цінностям, які визнають і охороняють усі учасники міжнародних відносин. До них належать: мир і мирне співіснування між народами; закони і звичаї війни; гуманне ставлення до мирного населення; расова, релігійна та інша різноманітність населення; права людини.

2) Протиправність міжнародного злочину означає наявність такої поведінки фізичної особи, яка суперечить положенням, закріпленим у нормах міжнародного кримінального права.

3) Винність - тобто умисне вчинення фізичною особою міжнародного злочину.

4) Караність полягає у можливості застосування за міжнародний злочин заходів впливу кримінально-правового характеру – кримінальних покарань.

Що стосується злочинів міжнародного характеру, то вони в юридичній літературі називаються неоднаково: “міжнародні кримінальні злочини”, “кримінальні злочини міжнародного характеру”, “конвенційні злочини” і т.д., але ці розбіжності носять суто термінологічний характер і перераховані назви фактично є синонімами. Важливим для дослідження питання міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб є визначення поняття злочинів цього виду [50, c. 26].

Детально та обґрунтовано визначив цю групу злочинів І.І. Карпець. На його думку, це - діяння, передбачені міжнародними угодами (конвенціями), що не відносяться до злочинів проти людства, але посягають на нормальні відносини між державами, завдають шкоду мирному співробітництву в різних галузях суспільних відносин (економічних, соціально-культурних, майнових і т.п.), а також організаціям і громадянам, карані або згідно з нормами міжнародних угод (конвенцій), ратифікованих в установленому порядку, або згідно з нормами національного кримінального законодавства. Карпець також систематизував та виділив чотири групи злочинів міжнародного характеру:

· І група – злочини, що завдають шкоди мирному співробітництву і нормальному здійсненню міждержавних відносин. До них автор відносить тероризм і близькі до цього злочину склади, такі, як захоплення літаків, незаконну радіотрансляцію тощо.

· ІІ група – це злочини, що завдають шкоди міжнародному економічному і соціально-культурному розвитку. До них віднесені злочини, що завдають шкоду навколишньому середовищу, злочини проти національно-культурної спадщини народів у найрізноманітніших формах, контрабанду і нелегальну еміграцію, розповсюдження і торгівлю наркотиками, підробку і «відмивання» грошей і цінних паперів та деякі інші.

· ІІІ група – це злочини, що завдають шкоди особі, приватній, державній власності і моральним цінностям. До них можна віднести торгівлю людьми, піратство, розповсюдження порнографії і деякі інші злочини, щодо яких є міжнародні конвенції і угоди.

· IVгрупа – інші злочини міжнародного характеру. До них можна віднести злочини, вчинені на борту повітряного судна, розрив чи пошкодження підводного кабелю, зіткнення морських суден і ненадання допомоги на морі.

Доречно звернути увагу на головну особливість злочинів міжнародного характеру. Хоч кримінальну відповідальність за їх скоєння й несуть фізичні особи, але вона настає за національними нормами кримінального, кримінально-процесуального і кримінально-виконавчого законодавства. Саме через це, злочини міжнародного характеру не розглядаються у контексті міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб [46, c. 278].

Як вище зазначалося, на думку більшості науковців, міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб є формою відповідальності держави, що полягає в обмеженні його суверенітету. Цим зумовлена найголовніша відмінність міжнародного злочину від злочину міжнародного характеру. У першому випадку міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб є формою та наслідком відповідальності саме держави, у другому ж випадку - за скоєння злочину відповідають безпосередньо фізичні особи [29, c. 43].

Однак навіть у вітчизняній міжнародно-правовій літературі можна зустріти заперечення можливості існування інституту міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб. Наприклад, Н.А. Ушаков вважає, що «не існує міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб, і що достатньо існування форм кримінальної відповідальності за національними системами кримінального права». Проте автор не уточнює, чому інститут міжнародної кримінальної відповідальності індивідів не може існувати.

В іншому місці він пише: «Щоб фізична особа була притягнута до міжнародної відповідальності, наприклад, за військові злочини, необхідно, щоб вона підпала під юрисдикцію іншої держави». Ця точка зору базується на радикальному запереченні визнання фізичної особи як суб’єкта міжнародного права, тому їй бракує наукового обґрунтування, адже автор не врахував, що, якщо правова система іноземної держави також не містить відповідних норм, то фізичні особи взагалі не будуть нести відповідальність за вказані злочини. А це свідчило б про безкарність останніх [51].

Ще одну думку стосовно відповідальності фізичних осіб за скоєння міжнародних злочинів виказав П.С. Ромашкін [25]. Її зміст полягає в тому, що «особи, винні у міжнародних злочинах, можуть підпадати як під юрисдикцію міжнародного права, так і національного. Але і в останньому випадку їх відповідальність буде мати міжнародний кримінальний характер».

Цікаві погляди на це питання висловив Ю.М. Колосов. На його думку, було б вірно вважати, що відповідальність військових злочинців є об’єктом правовідносин між державами. У випадку міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб між державами виникають правовідносини, відповідно до яких вони мають право та зобов’язання покарати конкретних осіб. За таких обставин саме відповідальність фізичних осіб, а не самі фізичні особи є тим, з приводу чого між державами виникають міжнародні правовідносини, - тобто об’єктом цих правовідносин. Проте сам індивід несе відповідальність, що випливає з норм міжнародного права, тобто є суб’єктом міжнародно-правої відповідальності [36].

Отже, можна дійти висновку, що міжнародним злочином можуть визнаватись лише явища, надзвичайно небезпечні для існуючих мирних відносин та співпраці держав, і що де-факто лише фізичні особи можуть бути притягнені до міжнародної кримінальної відповідальності, а відтак питання про міжнародну правосуб’єктність фізичних осіб щодо міжнародного публічного права має вирішуватися на новому рівні.