29. Економічне вчення а. Смітта.

А. Сміт (1723—1790) видатний англійський економіст, який започаткував систематизований виклад політичної економії. 1776 року він опублікував працю «Дослідження про природу і причини багатства народів», яка здобула світової слави.

Наслідуючи філософів-просвітителів, котрі за вихідний пункт своєї системи брали «соціальну людину», Сміт ставить перед собою наукове завдання її комплексного дослідження. У «Багатстві народів» він досліджує «людину економічну», однак не ізолює її від інших аспектів людського життя.

Суспільство Сміт розглядає як сукупність індивідів, що наділені від природи певними властивостями, які наперед визначають їхню економічну поведінку.

Трудове походження життєвих благ змушує людину жертвувати заради них «дозвіллям, свободою, спокоєм». Схильність до обміну зумовлює те, що люди через поділ праці концентрують свою діяльність на певній її формі, що підвищує її продуктивність.

Сміт брав собі за мету дослідити природу і причини багатства народів. Проте його працю під такою назвою присвячено, по суті, розгляду умов зростання багатства, умов збагачення нації. Він аналізує низку економічних категорій і понять, що становлять основу цих процесів.

Свій твір Сміт починає з розгляду поділу праці. Це не випадково, адже він — економіст мануфактурного періоду. На відміну від меркантилістів, які вважали, що багатство породжується обміном, і фізіократів, які пов’язували його із сільським господарством, Сміт чітко називає першоджерело багатства — працю. Вирішальний фактор зростання багатства й «загального добробуту» він убачає в поділі праці, який веде до «величезного збільшення продуктивності всіх різноманітних занять і мистецтв».

Поділ праці у нього породжується тільки «схильністю до обміну», а міра поділу праці завжди обмежується місткістю ринку.

Теорія вартості. Сміт, як і інші економісти тієї доби, вживає термін «цінність», а не «вартість». Цінність у нього має два значення: корисність і можливість придбання інших предметів. Перше він називає «цінністю в споживанні», друге — «цінністю в обміні». Це вже є фактичним визначенням споживної й мінової вартості. З допомогою так званого парадокса води і діамантів Сміт пояснює різницю між споживною і міновою вартістю. Речі, що мають велику цінність у споживанні, зазначає він, часто мають невелику цінність в обміні, і навпаки.

Аналізуючи визначення цінності А. Смітом, слід з’ясувати кілька питань. Як заявляє сам автор, він намагається показати: а) дійсне мірило вартості; б) з яких частин вона складається; в) ті обставини, що призводять до відхилення ринкової ціни від природної.

30. Економічне вчення д. Рікардо.

Д. Рікардо (1772—1823) — видатний представник класичної політичної економії. Його перші економічні праці було присвячено проблемам грошового обігу. 1827 р. було опубліковано його головну працю «Основи політичної економії та оподаткування». У цій праці (і не тільки в цій) Рікардо виступає як ідеолог промислової буржуазії. Він розробляє економічну програму буржуазного розвитку, бере активну участь у політичній боротьбі буржуазії із землевласниками. Основне завдання політичної економії Рікардо вбачає у відкритті законів розподілу багатства між класами. Якщо Сміт досліджує природу зростання багатства (тобто економічного зростання), то Рікардо — розподіл багатства на заробітну плату, прибуток і ренту і вплив його на зростання багатства. Отже, розподіл він уважає фактором зростання. Вихідним пунктом дослідження в нього, як і в Сміта, є мінова вартість. Теорія вартості. Рікардо, як і Сміт, розрізняє споживну і мінову цінність. Корисність (споживна цінність), підкреслював він, не є мірилом мінової цінності, хоч і є абсолютно необхідною для визначення останньої. Товари свою мінову цінність черпають з двох джерел — рідкісності і кількості праці, потрібної для їх добування. Перше джерело — рідкісність, стосується незначної кількості товарів (мистецькі твори тощо). Мінова цінність переважної більшості товарів визначається тільки працею. Рікардо підтримує Сміта в його поясненні цінності працею і критикує за її визначення «працею, що купується». Не сприймає Рікардо і тлумачення Смітом цінності як суми доходів. У Рікардо цінність є первинною величиною, що визначається працею і розподіляється на доходи.

Понад півстоліття його теорія панувала в економічному житті Англії. Аналізуючи економічні погляди Рікардо слід врахувати оцінку, яку дали йому видатні економісти. К. Маркс уважав праці Рікардо і Сміта вершиною класичної (наукової) політичної економії. Натомість Д. М. Кейнс популярність Рікардо назвав «явищем загадковим» і пояснював її тим, що теорія вченого імпонувала владі. Саму ж теорію Кейнс назвав непридатною для наукових прогнозів. Англійський економіст Бла-уг, порівнюючи внесок у розвиток економічної теорії Сміта і Рікардо, писав, що «Багатство народів» містить більше суттєвих узагальнень щодо функціонування економічної системи, ніж «Основи» Рікардо. Заслуга останнього в тім, що він «винайшов техніку економічної науки», заклав підвалини модельного підходу до побудови економічної теорії.