7. Індійська цивілізація і розвиток економіки, Трактат «Архашастра»

В індійському трактаті "Архашастра" ("Вчення про доходи") IV ст. до н. е. державне багатство потрактовано як результат праці населення. Як зародковий елемент трудової теорії вартості у ньому розглядається залежність "дійсної" вартості будь-якої речі від кількості днів роботи над її виготовленням (витрат виробника). Конкуренція між покупцями призводить до підвищення ціни товару. Крім того, ціна виробу зростає внаслідок приєднання до неї прибутку торгівця, який не має перевищувати 5 % ціни на місцеві товари і 10 % на привізні. (В Україні в 90-ті роки XX ст. — на початку XXI ст. націнка торговельних організацій нерідко перевищувала витрати виробника на 30 %.

У працях давньокитайського мислителя Конфуція (551— 479 рр. до н.е.) заслуговує на увагу думка про здатність освіченого правителя справедливо розподіляти створене в суспільстві багатство. Філософ не засуджував прагнення людей до багатства і знатності, але вважав, що це становище має бути досягнуте чесно, з дотриманням моральних принципів і не повинно шкодити народові. Правителі країни, на його думку, повинні спочатку зробити народ багатим, а тоді його виховувати. Конфуцій вимагав рівномірного розподілу багатства, що ліквідовує бідність (без порушення соціальної ієрархії в суспільстві), пропонував застосування суспільних робіт, регламентацію сільськогосподарського виробництва, а майбутнє суспільство бачив позбавленим обожнювання приватної власності.

Китайські логісти (які були опонентами Конфуція), зокрема Лі Куй, основою зібраного ними "Зведення законів" вважали ідею державного регулювання амбарної системи (так тоді називалось господарство), передусім ринку хліба.

7. Стародавній Китай: розвиток, господарство, економічна думка

Стародавній Китай був одним із центрів цивілізації, тому пізнання його економічної думки має важливе значення. Головні течії суспільної думки Стародавнього Китаю сформувалися в VІ до ІІ ст. до н. е.: конфуціанство, легізм, даосизм, моїзм, протягом століть вели жорстку полеміку з багатьох філософських та економічних проблем.

Засновником конфуціанства був Конфуцій (551 – 497 до н. е.) – (з китайської „мудрець”).

Конфуціанство закликало правителя:

- управляти народом не на основі законів і покарань, а за допомогою добропорядності, прикладом високоморальної поведінки, на основі звичайного права;

- не обтяжувати народ важкими податками і повинностями;

- виправдовувати становий поділ суспільства, існування рабства;

- підвищувати морально-етичні норми та запроваджувати програму морального вдосконалення людини.

Подальший розвиток конфуціанство отримало в поглядах Мен-цзи (372 – 289 до н. е.), виступав на захист інтересів селян, закликаючи до відновлення общинного землекористування та проти посилення рабовласницького гніту.

Центральне місце в його соціально-економічній концепції займає ідея активного втручання держави в господарські справи. Розробив проект земельної реформи, яка включала спільність та відокремленість земельних наділів сільськими общинами.

Значний вплив на розвиток економічної думки та господарської практики Стародавнього Китаю справила школа легістів, виникнення якої пов'язане з боротьбою з конфуціанством. Найвідомішими представниками легізму були Лі Куй (424 – 386 до н. е.) і Гунь Сунь Ян (390 – 338 до н. е.).

Легісти відводили велику роль:

1) законам в управлінні державою та були прихильниками політичної централізації;

2) ідеї державного регулювання товарних цін на продукцію сільського господарства

3) залученню до примусової праці нероб;

4) введенню єдиного земельного податку;

5) забороні спекуляції зерном;

З критикою конфуціанства виступав Мо-цзи (473 – 381 до н.е.) та його прихильники моїсти, які заперечували становість та привілеї знаті, проповідували природну рівність людей.

Моїсти наголошували на:

1. Всезагальному виробництві.

2. Участі людей в фізичній праці.

3. Розвиток вільної ініціативи дрібних виробників.