35. Економічне вчення ж. Сея, ф. Бастіа та ж. Сімона де Сісмонді

Жан Батист Сей – відомий французький вчений-економіст, професор, представник класичної політичної економії.

У своїх працях Ж. Б. Сей:

– виклав своє бачення предмета політичної економії. Ж. Б. Сей визначив політичну економію як науку про закони, які управляють виробництвом, розподілом і споживанням багатства. Економічні закони розглядаються так само як і закони природи.

– висловив свою думку з приводу метода політичної економії. Ж. Б. Сей вважав, що необхідно поєднувати два наукових метода дослідження: індуктивний і дедуктивний .

– завершив критику поглядів фізіократів на продуктивну і непродуктивну працю.

– не визнавав працю вартісною основою товарів.

– обгрунтував теорію трьох факторів виробництва, яка є найбільш універсальним варіантом класичної факторної теорії цінності

– визначив провідну роль машинного виробництва та технічного прогресу у створенні багатства нації. Ж. Б. Сей відзначав, що з допомогою машин відбувається зменшення затрат праці та збільшення обсягів виробництва корисних речей. Машина, на його думку, з початку витісняє робітників, а потім викликає зростання зайнятості і приносить їм „найбільшу користь”, здешевлюючи виробництво продукції. Через це робиться висновок, що робітничий клас більше за інших зацікавлений в технічному вдосконаленні виробництва;

– розглядав підприємців як ключовий чинник економічного розвитку, що здатний взяти на себе відповідальність за „всі шанси успіху чи невдачі виробництва”.

– розробив теорію ринків, яка пізніше одержала назву „закон ринків”, або „закон Сея”.

– обґрунтував на ґрунті „закону ринків” можливість безкризового розвитку ринкової економіки.

Теорія відтворення і криз. Ця теорія є наріжним каменем економічного вчення Сісмонді, і треба чітко уяснити її суть. Метою капіталістичного виробництва він визнає споживання, а суперечність між виробництвом і споживанням розглядає як основну суперечність капіталізму, що виявляється в труднощах збуту товарів, у кризах.

Теорія відтворення Сісмонді має назву теорії «третіх осіб» оскільки капіталістичне виробництво для реалізації продукту не може обмежитись робітниками й капіталістами, потребуючи ще й «третіх осіб». У Сісмонді — це дрібні виробники. Слід порівняти теорії відтворення Сісмонді і Мальтуса.

36. Розвиток господарства Німеччини перед та протягом промислового перевороту.

Економічно і політично Німеччина в 70-х роках XVIII ст. була однією з найбільш відсталих країн Європи. Якщо в Англії промисловий переворот почався в другій половині XVII ст., у Франції — наприкінці XVII ст., то велике промислове виробництво в Німеччині, пов'язане з масовим використанням машин, виникло лише в другій половині XIX ст.

Основною причиною запізнення промислового перевороту в Німеччині було те, що протягом першої половини XIX ст. вона ще залишалася аграрною країною і не могла наздогнати своїх суперників. Феодальні порядки і далі панували в селах, гальмуючи розвиток сільського господарства. Зберігалася цехова система. Вона зазнала краху в Німеччині лише наприкінці 60-х років, після того як за промисловим законом 1869 р. її скасували на всій території Північно-Німецького Союзу. До цього періоду офіційну відміну цехових привілеїв і цехового права стримувала держава, намагаючись узяти у свої руки регулювання промислового виробництва, налагодити контроль за діяльністю підприємств. Наприклад, у гірничодобувній промисловості державні чиновники не лише давали дозвіл на проведення робіт, а й визначали рівень технічного обладнання виробництва, обсяг добування, ціни, збут, відносини з робітниками тощо.

Економічну відсталість Німеччини зумовила також її політична роздробленість. На початок XIX ст. на території Німеччини існувало близько 300 дрібних держав. Збереглися внутрішні митні збори, які дуже гальмували розвиток торгівлі та промисловості. На початку XIX ст. при перевезенні товарів із Дрездена в Магдебург мита доводилося платити 166 разів. Політична роздробленість позбавляла німецьку промисловість митного захисту від англійської конкуренції.

однією важливою перепоною для економічного розвитку була відсутність розвинутих шляхів сполучення. Їх стали прокладати після утворення Митного союзу. У 1835 р. появилася перша залізниця між Нюрнбергом і Фюртом завдовжки лише 12 км. У 1848 р. протяжність залізниць становила вже 2363 км. Перший німецький локомотив було збудовано в 1838 р. під Дрезденом. За протяжністю залізниць Німеччина на середину XIX ст. посідала одне з перших місць у світі (16 % світових залізниць). Високими темпами будували шосейні дороги. У 1816—1823 pp. на річках Німеччини появилися перші пароплави, проте економічного значення вони набули тільки з початком масових перевезень. Початок будівництва залізниць відіграв важливу роль у прискоренні промислового перевороту в Німеччині. Недостатній розвиток транспортного машинобудування був слабким місцем німецької промисловості.