4. Українська фізіологічна школа
До української фізіологічної школи належать такі вчені як:
В. Данилевський (поклав основи електроенцефалографії; 1889 за праці з фізіології. головного мозку одержав премію Паризької АН)
І. Сєченов (рефлекси гол. мозку), Б. Вериго (нейрофізіологія)
В. Чаговець (електрофізіологія)
О. Леонтович (фізіологія. вегетативної нервової системи)
П. Костюк (застосував метод мікроелектродного відведення потенціалів для вивчення мембран нейронів спинного мозку)
Г. Фольборт (умовні рефлекси)
О. Макаренко (взаємовідносини між корою великих півкуль і підкоровими утворами)
В. Василевський (нервова, особливо коркова регуляція м'язової діяльності вищих тварин і людини)
А. Ємченко (діяльність кори великих півкуль, фізіологія. серцевої діяльности, травлення)
П. Богач (роль різних структур головного мозку в регуляції діяльності шлунково-кишкового тракту)
В. Скок (фізіологія. периферичної вегетативної нервової системи)
Визначним фізіологом і представником патологічної фізіології. був О. Богомолець, який створив вчення про фізіологічну систему сполучної тканини і на основі цього запропонував методу патогенетичної терапії ряду захворювань при допомозі антиретикулярної цитотоксичної сироватки.
Порівняльно-фізіологічні і онтофізіологічні дослідження розвинули М. Бєлоусов і О. Нагорний. Створюється окрема галузь — фізіологія старіння
Проблеми фізіології праці, спрямовані на знайдення засобів для підвищення теплостійкості і працездатності організму, досліджують В. Васильківський, О. Борщевський, Е. Каган, П. Каплан, М. Вітте, О. Фельдман та ін.; Ф. спорту — М. Гoркін.
Дослідження в галузі травлення й обміну речовин провадять Г. Фольборт, А. Воробйов, А. Стражеско, Я. Скляров, Т. Гурєєв, А. Ємченко, М. Спаський, Т. Свистун, П. Богач
Ендокринологічні дослідження, розпочаті раніше В. Данилевським і М. Роговичем, продовжують в Укр. Інституті експериментальної ендокринології в Харкові (Є. Приходькова, М. Каплан, Б. Альошин) та в ін. установах.
Взаємозв'язок між нервовою системою й ендокринними залозами вивчають С. Генес, В. Комісаренко та ін. Багато уваги присвячується
Фізіологія. кровообігу, дихання, процесам виділення (С. Ярослав, Є. Синельников, М. Горєв, М. Фролькіс, В. Березовський, Д. Кочерга, Н. Преображенський).
5. Потенціал спокою, механізми пошкодження, його параметри, фізіологічна роль
МПС – це різниця потенціалів між зовнішньою і внутрішньою поверхнями мембрани клітини в стані спокою. Фізіологічна роль – він є базою, на якій розвивається ПД. МПС у збудливих клітинах становить від -60мВ до -90мВ. Внутрішня поверхня мембрани негативно заряджена, зовнішня – позитивно. МПС є дифузійним рівноважним К потенціалом.
Диифузійний потенціал – це різниця потенціалів, яка виникає між зовнішньою і внутрішньою поверхнями мембрани завдяки дифузійї йону за градієнтом концентрації, якщо мембрана пропускає цей іон. Його величина залежить від концентраційного градієнту і приникності мембрани до іону. Знак залежить від зарядку іону, який дифундує.
Рівноважний потенціал є дифузійним потенціалом, який створюється завдяки дії рівних і притилежних сил на рух іону через мембрану – хімічних і електричних рушійних сил, баланс між якими припиняє подальший рух іону - електрохімічна рівновага.
Механізм МПС пов’язаний з:
Діяльність Натрій-Калієвого насосу – різна концентрація Натрію і Калію всередині і поза клітиною (К всередині=155 ммоль/л, К ззовні=4 ммоль/л; На всередині=12 ммоль/л, На ззовні=145 ммоль/л)
Проникність мембрани для іонів К
Непроникність мембрани для іонів На
Формула
Нернста для розрахунку величини ПС:
,
де
R – універсальна газова стала, T – абсолютна температура, F – число Фарадея, [K+ і] – концентрація іонів К+ в клітині, [K+ е] – концентрація іонів К+ поза клітиною.
Методи реєстрації МПС:
Позаклітинний – метод пошкодження. Об’єкт дослідження – будь-який орган, який пошкоджують шляхом розрізу та прикладають електроди до пошкодженої ділянки і до непошкодженої поверхні. При цьому стрілка відхиляється, що свідчить про наявність різниці потенціалів між пошкодженою поверзнею (аналог внутрішньоклітинного середовища) і її непошкодженою поверхнею (аналог зовнішньої мембрани)
Внутрішньоклітинний – мікроелектродний. Об’єкт дослідження – окрема клітина, яку поміщають в плазму/фізіологічний розчин, де знаходиться один реєструючий електрод. Другий електрод (мікроелектрод) вводиться в середину клітини.
Параметри МПС:
Полярність – внутрішня поверхня мембрани клітини заряджена негативно відносно зовнішньої
Велечина – від 60 до 90 мВ. Величина МПС оцінюється по модулю
Сталість у часі – якщо на клітину не діють якісь фактори, МПС не змінюється.