5. Особливості поведінки фірми на олігополістичному ринку.
Мікроекономічна теорія не дає єдиної загальноприйнятої моделі, яка би пояснювала, як олігополія визначає ціну та обсяг виробництва. Труднощі в дослідження обумовлюються такими основними причинами:
1) олігополія має багато проявів. Існує так звана “жорстка олігополія”, коли дві або три великі фірми домінують на всьому ринку і “розмита олігополія”, при якій 70 – 80 % ринку поділяють між собою 6 – 7 фірм;
2) фірма-олігополія може приймати рішення самостійно, незалежно від інших фірм, а може функціонувати в умовах таємної змови;
3) продукція олігополістичної галузі може бути як стандартизованою, так і диференційованою;
4) бар’єри до входження фірм в галузь також можуть бути різними.
Виходячи з цього, для олігополії неможливо застосувати формальний аналіз, як для ринку чистої конкуренції чи чистої монополії, і сконструювати просту модель поведінки фірми.
По-друге, наявність всезагальної взаємозалежності фірм не дозволяє з упевненістю передбачити реакцію конкурентів, що робить вкрай важким прогнозування поведінки фірми-олігополії. Фактично неможливо оцінити попит і граничну виручку для олігополістичної фірми, а без цих даних теоретично неможливо визначити ціну та обсяг виробництва, які максимізують прибуток.
Для пояснення ціноутворення в умовах олігополії розроблено декілька різних моделей.
1. Для олігополії, яка не приймає участі у таємній змові характерна модель ламаної кривої попиту, яка ілюструє негнучкість олігополістичних цін. Кожна фірма виходить з того, що на зниження цін конкуренти будуть реагувати відразу таким же зниженням, щоб завадити перехоплення попиту на їх продукцію, а на підвищення цін вони не відреагують, щоб перехопити покупців фірми, яка підвищила ціну.
Логіку реакції фірм в даному випадку відображає зламана у точці рівноважної ціни крива попиту (рис. 2).
У ситуації зниження ціни крива попиту стрімка і відповідає нееластичному попиту (D1), а в ситуації підвищення ціни – полога, а попит більш еластичний (D2). Відповідно ламаним з відрізком вертикального розриву є графік граничної виручки (MR).
Рис. 2 Ламана крива попиту.
Ламана крива попиту пояснює, чому зміни ціни в олігополістичних галузях, де немає таємної змови, відбувається дуже рідко.
2. Ціноутворення, зумовлене явною чи таємною змовою.
Якщо фірми відкрито домовляються між собою про рівень цін та обсяги виробництва, то виникає явна змова. Найбільш поширеною формою явної змови є картель. При організації картелю фірми ведуть переговори та офіційно оформлюють угоду, в якій узгоджені ціна, галузевий обсяг випуску і квота кожного учасника, а також механізм запровадження угоди та контролю за її виконанням. Таким чином, картель передбачає формальну письмову угоду групи виробників відносно ціни та обсягу виробництва кожного учасника.
Картель діє як фірма-монополіст. Тому для визначення ціни та обсягу випуску продукції картелю використовується модель ціноутворення монополії.
Укладання і дотримання картельної угоди суперечить ефективності виробництва і зменшує суспільний добробут, подібно до монополії. Тому утворення картелів забороняється антимонопольним законодавством у багатьох країнах світу.
Оскільки явні змови (картелі) заборонені законодавчо, то корпорації нерідко шукають шляхи до таємного співробітництва. Таємні угоди не оформлюються офіційно. До них відносяться так звані джентльменські угоди, які не фіксуються документально, але які дозволяють досягти безпосередньої згоди, про те, щоб зафіксувати ціни, поділити ринки або іншим чином обмежити конкуренцію між собою. Такі угоди важко виявити, хоча вони і порушують законодавство. В результаті змови олігополія стає подібною до монополії за рівнем виробництва і цін.
Таким чином, для учасників таємних і явних змов характерна тенденція до максимізації сукупних прибутків всіх учасників. Тому їх поведінка схожа на поведінку монополіста.
3. Модель “лідерства в цінах” передбачає, що з мовчазної згоди учасників ринку найбільшій або найефективнішій фірмі галузі відводиться роль цінового лідера, тоді як інші фірми встановлюють ціни слідом за ним і не змінюють їх доти, доки лідер не проголосить про нову зміну своєї ціни. Поступово підвищуючи ціни галузь може досягти такого високого рівня цін, як при існуванні картелю.
Роль лідера може переходити від однієї компанії до іншої. Прагнучи зберегти лідерство надовго, перша в галузі фірма намагається не дуже часто змінювати ціни, що також сприяє негнучкості цін.
4. Модель ціноутворення за принципом “витрати плюс” передбачає, що фірма оцінює свої витрати на деякому плановому рівні і встановлює відсоток надбавки на витрати з таким розрахунком, щоб забезпечити середній прибуток і довготривалому періоді (приблизно 15% на весь вкладений капітал). Так визначають стандартну ціну, яка потім стає базою для подальшого коригування її рівня.
Розглянуті моделі олігополістичного ціноутворення показують, що олігополії не схильні до ведення цінової конкуренції, оскільки ціни змінюються рідко і у всіх майже одночасно, і часто виникають таємні змови відносно цін. Виходячи з цього, типовою для олігополії є нецінова конкуренція, тобто підвищення якості, оновлення і вдосконалення продукції, реклама і т. п. Тому в умовах олігополії в основному через нецінову конкуренцію визначається частка ринку для кожної фірми в галузі.