4. Поняття правового суспільства

• Солон намагався об’єднати силу і право, проголосивши: «Всіх я звільнив. А цього досягнув владою закону, силу з правом об’єднавши».

• Принцип зверхності права сформулював Геракліт: «Народ повинен битися за закон, як за свої стіни».

• Платон: державність можлива лише там, де панують справедливі закони. У творі «Закони» він підкреслював: «Ми визнаємо, що там, де закони встановлено в інтересах кількох людей, йдеться не про державний устрій, а лише про внутрішні сварки, і те, що вважається там справедливістю, не має цього ймення. Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і перебуває під будь-чиєю владою. Там же, де закон – володар над правителями, а вони – його раби, я вбачаю порятунок держави і всі блага, що їх можуть дарувати державам боги».

• Арістотель: обґрунтував правління розумних законів. Внутрішній взаємозв’язок права і держави Арістотель сформулював так: «Поняття справедливості пов’язане з уявленням про державу, оскільки право, що служить критерієм справедливості, є регуляційною нормою політичного спілкування». Ще Арістотель зазначав, що кожна держава повинна мати три елементи: законодавчий орган, магістратури та судові органи.

• Марк Тулій Ціцерон: чинність закону повинна поширюватися на всіх. Він обстоював формальну правову рівність всіх громадян, рівність їх прав і водночас відкидав фактичну майнову, розумову, службову та іншу рівність.

• Початок утвердження концепції правової держави пов'язаний із боротьбою народів Європи за їхні права і свободи проти свавілля феодалів в умовах абсолютної монархії. Дж. Локк (ХVII ст.) у праці «Два трактати про правління» запропонував розподілити владу на законодавчу, виконавчу (вона ж водночас і судова) і федеративну, яка зобов’язана займатися управлінням міжнародними відносинами.

• Ш. Монтеск’є: обґрунтовує необхідність поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову.

• Г.-В. Гегель: право визначає як певний ступінь розвитку свободи. Правову державу він розглядав як таку, що однозначно спрямована проти свавілля, безправ’я та проти всіх неправових форм застосування сили як з боку приватних осіб, так і з боку держави.

• Ціннісний зміст ідей правової держави полягає в утвердженні суверенності народу як джерела й суб’єкта влади, гарантованості його свободи, у підпорядкуванні держави суспільству, пануванні закону

• Загальні риси правових держав:

• панування закону;

• суверенітет народу як єдиного джерела державної влади;

• поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову;

• забезпечення прав, свобод людини та громадянина, виконання ними своїх обов’язків;

• взаємна відповідальність особи та держави, відповідальність держави перед особою та громадянським суспільством за свою діяльність;

• визначальна роль суду у вирішенні спірних питань, підконтрольність йому кожного громадянина та всіх інституцій, можливість оскаржити в суді неправомірні дії державних органів і посадових осіб.

• У більшості сучасних держав глибока фактична нерівність знецінила рівноправність громадян. Тому відповіддю на недосконалість правової держави стала теорія і практика соціально справедливої держави. Соціально справедлива держава – це держава, яка бере на себе відповідальність за кожного громадянина і прагне забезпечити кожній людині гідні умови життя, соціальний захист, співучасть у управлінні виробництвом, а в ідеалі – приблизно однакові життєві шанси та можливості для самореалізації в суспільстві.

• На сучасному етапі розвитку державності в більшості країн світу постала проблема співвідношення громадянського суспільства та держави, зокрема правової держави, їхньої взаємної залежності та взаємного впливу. Чим більш розвинена держава, тим більше вона відокремлена від суспільства, яке в Новий час набуває якостей «громадянського» на противагу «суспільству політичному», тобто власне державі.

4. =4

5. Співвідношення понять «видатна особа» та «історична особа» практика

6. Поняття і основні етапи науково-технічного прогресу не революція

7. Прогрес та регрес в історії суспільства наст лекція

8. Проблема спрямованості історії наступна лекція

9. Походження і сутність свідомості як проблема філософії

Свідомість є предметом вивчення

• структуралізму (вивчає закономірності та побудову свідомості)

• функціоналізму (ф-її свідомості)

• психоаналізу (взаємовідносини між свідомим та несвідомим)

• біхевіоризм у(вивчає формування і функціонування цілісних психічних структур)

• трансперсональної психології (вивчає особливі стани свідомості)

4. = 1

5. Походження і сутність свідомості як проблема науки та релігії

Релігійний зміст:

• Свідомість – якісна характеристика абсолюту (особливо індуїзм і буддизм)

Наука (починаючи з кінця XIXст., біологи Томас Гекслі)

• Т.Гекслі: «Свідомість не може бути осягнута наукою»

• В.Вундт: вважає, що можна дослідити лише окремі аспекти прояву свідомості, а сутність свідомості не може бути виражена в науці, тому що вона дана в суб’єктивному переживанні

XX ст. – нейрофізіологія (Павлов, Сєчєнов розвинули науковий досвід на дослідженнях тварин, хворих людей)

4. Основні концепції інформаційного суспільства

Постіндустріальне суспільство ще називається інформаційним.

Розширюється і виходить на передній план такий сектор економіки як сфера послуг.

Цінністю стає інформація.

Термін «інформаційне суспільство» введений 1972 р. Японським теоретиком Кайама.

Суть концепції інформаційного суспільства: інформаційний сектор проникає у всі сфери виробництва (промисловість та с/г)

Інтелектуальні технології – відкривають неймовірні можливості вирішення проблем різного виду (соц., економ., еколог. тощо). Наприклад, соц.. інженерія вирішує соціальні та політичні проблеми.

Белл, Дзержинський – інтелектуальні технології приводять до якісних змін, коли суспільство повертається до «домашньої індустрії» (індивідуалізація товарів та послуг).

ФОРМУЄТЬСЯ НОВА КУЛЬТУРА СПОЖИВАННЯ РЕЧЕЙ. З’являється таке поняття як одноразоі речі (призводить до швидкого оновлення речей).

Висновок:

1. - Загострюється ряд протиріч

• Відбувається прискорена трансформація ціннісних систем

• Підвищується вірогідність існування індивідуальних та групових ціннісних орієнтацій

2. – Індивідуальна система мислення базується на трьох основних постулатах:

1. Відношення до природи як до об’єкту експлуатації

2. Антропоцентризм

3. Вірі у науково-технічний прогрес

=›› - втрата погоджування

• Нездатність дійти єдиного стандарту в поведінці

• Різке зростання субкультур, що збільшує ризик конфліктів у суспільстві

4. Відмінні риси інформаційного суспільства

• Зміна хар-ру міжособистісних відносин (стають менш стійкими). Наприклад, міграції (між городами тощо), зміна роботи

• Зміна місця проживання

• Послаблення нац. держави

• Розпадання ієрархічних структур лідерства (політика)

• Децентралізація структур управління

• Посилення ролі етнічних, релігійних, культурних та інших меншин

• Концепція «теледемократія» (н., тренінги)

4. Поняття «масова культура» та «елітарна культура»

Елітна культура – культура, яка розрахована на вибраних.

В нашому суспільстві говорячи про щастя ми маємо на увазі наявність великої кількості грошей.

Відповідно звідси викривляється поняття еліта та вс інші поняття.

Еліта – це «світ нації».

Поняття масова та елітна культури були актуальними на межі 19-20 ст.. В мистецтві це виказано розпадом класичної моделі художньої творчості: імпресіонізм, кубізм, абстракціонізм; в літературі: «потік свідомості» або «потік життя»; музика – какофонія, інші авангардійські тенденції в художньому житті суспільства, що призвели до суттєвих трансформацій у свідомості творчої інтелігенції (у шлях невідомості для всього людства).

Відбувається модернізація еліти.

Постмодернізм та постмодерн XX ст. зруйнували ієрархічну уяву про культуру

4. Сучасне визначення політики. Функції управління

Сучасні вчення розглядають політику як:

1) відносини між соціальними групами, окремими людьми, державами, а також особистістю і державою, соціальною групою і державою стосовно злагоди, панування, підпорядкування, конфліктів тощо;

2) як курс, напрям, на основі якого приймаються рішення, намічаються заходи щодо формування і виконання різних владних завдань (міжнародна політика уряду, торговельна політика фірми тощо);

3) у практичному вимірі найчастіше політику розглядають як конкретну сферу, в якій окремі люди та соціальні групи ведуть боротьбу за завоювання державної влади;

4) як мистецтво управляти людьми в суспільстві.

Політика – це раціональна усвідомлена діяльність, яка водночас є мистецтвом, оскільки має справу с суб’єктом діяльності і неможлива без власного досвіду індивіда (інтуїції, творчої смілості та фантазії)

Функції управління:

• Забезпечення почергового займання державних постів

• Прагнення рівності і викорінення усіх відмінностей

4. Свідоме і несвідоме практикум

5. Моделі влади

Моделі влади, що існують насьогодні:

• Волюнтаристська – на традиціях суспільного договору; влада здійснюється через призму намірів і пристрастей; особлива роль надається мотивації і стимулам учасників власницьких відносин

• Гєрменевтична (комунікативна) – мова визначає хар-р суспільства

• Структуралістська (К.Маркс, Еміль Дюркгейм) – влада – це здатність діяти, вона має структурну об’єктивність, дає людині можливість діяти і водночас обмежувати дії, носить нормативний характер

• Постмодерністська (існує багато варіантів) – мова і символи – центральні елементи влади; науковий дискурс немає достатньої пізнавальної достовірності (терміни, поняття мають «ноль наповнення»); влада сконцентрована не тільки в політичній владі (а й в економічній)

4. Зовнішня і внутрішня політика

Вирізняють внутрішню і зовнішню політику.

Зовнішня політика – визначається характером, природою і спрямованістю збереження розвитку та існування системи влади.

Зовн. Політика має такі напрямки:

• Економічна

• Соціальна

• Національна

• Демографічна

• Аграрна

• Наукова

• Екологічна

• Культурна

До політичної системи суспільства входять партії, професійні спілки та ін. організації.

4. Людина як основа, мета і засіб виробництва

Суспільство складає відкриту систему, яка не може існувати без обміну з навколишнім середовищем: речовиною, енергією, інформацією. Цей обмін здійснюється в процесі праці. К. Маркс відзначав, що "без неї не був би можливим обмін між людиною й природою, тобто не було б можливе саме людське життя".

Один історичний період розвитку суспільства визначається не тільки тим, що люди виробляють, але й тим, як вони виробляють матеріальні блага. Отже, вони відрізняються способом виробництва. Людина перш за все забезпечує своє фізичне відтворення, задоволення базових матеріальних потреб у їжі, житлі, безпеці тощо. "Спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі", – писав К. Маркс. Власне у способі виробництва відтворюються матеріальні умови буття людей, причому це відбувається тільки через працю, яка завжди має колективний характер. Праця – це процес обміну речовинами між природою і суспільством, який людина контролює своєю цілеспрямованою діяльністю. Крім самого процесу праці, вона включає предмет праці (сировина, земля), знаряддя праці. Праця створила людину, і в суспільному виробництві загалом, відбувається історично зумовлене відтворення людини як суспільної істоти.

Визначальним у суспільному виробництві є матеріальне виробництво, в якому відтворюються матеріальні умови життя людей. А основою матеріального виробництва є той чи інший спосіб виробництва, який має дві сторони: продуктивні сили і виробничі відносини. Провідну роль у цій системі відіграють продуктивні сили. Головний елемент продуктивних сил - люди як суб’єкт праці, діяльність яких спрямована на предмет праці. Продуктивні сили включають у себе речові (сировина, матеріали, знаряддя праці) та суб’єктивні (люди як виробники) фактори. На предмет праці людина діє засобами праці - знаряддями праці. Предмет праці і знаряддя праці складають засоби виробництва. Але без людини вони мертві. Їх застосувати, привести в дію може тільки така людина, яка має певні трудові навички, вміння. Обов'язковою складовою продуктивних сил є технології (методи застосування засобів виробництва). Головним покажчиком рівня розвитку продуктивних сил є рівень продуктивності праці. Чим вищий рівень продуктивності праці, тим більше одиниць продукції виробляє людина за одиницю часу. Значить, тим швидше вона може виробити необхідне для задоволення матеріальних потреб і вивільнити час для саморозвитку, творчості, пізнання. А вивільнений час людей спрямовується на самореалізацію їх сутнісних сил, що виступає головним багатством суспільства загалом.