4. Проблема сенсу життя людини

Сенс життя – має суб’єктивний характер

• Може бути суспільно значимим

Точки зору щодо сенсу життя:

• Оптимістична (людина є господарем долі, щастя, від неї багато залежить) – Арістотель, Фома Аквінський, Піко деллаМірандола, Френсіс Бекон, Карл Маркс, Тейяр де Шарден

• Песимістична (людина є іграшкою незалежних від неї сил і не здатна щось змінити) – Паскаль, Шопенгауер, Ніцше, Камю, Сартр

Підходи до визначення до проблеми сенсу життя:

• Сенс визначається духовним основами буття (характерний для релігійної філософії), тобто сенс життя у самовдосконаленні душі

• Сенс життя лежить за межами буття окремої людини (служіння вищим моральним цінностям, іншим людям, майбутнім поколінням) – АЛЬТРУІСТИЧНИЙ ПІДХІД

• Сенс життя у задоволенні матеріальних і духовних потреб, насолоді життям. ГЕДОНІСТИЧНИЙ ПІДХІД.

• Сенс життя у власній діяльності

• Сенс життя у сприянні суспільному розвитку, оскільки тільки ця діяльність створює умови для особистої самореалізації

Сенс життя залежить від світогляду, який визначає вибір ідеалу, мету, засоби її втілення.

Проте сенс життя не в самій меті, а в діяльності, спрямованій на реалізацію мети.

Обов’язкова складова сенсу життя – обрання «сродної» праці.

Втілення сенсу життя є щастя (стан людини, пов’язаний із задоволенням від реалізації сенсу життя)

ОТЖЕ СЕНС ЖИТТЯ ЛЮДИНИ В САМОМУ ЖИТТІ, В ТОМУ, ЩОБ ЯКОМОГА ДОВШЕ ЖИТИ І РЕАЛІЗУВАТИ СВІЙ ТВОРЧИЙ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ, ВИПРАВИТИ НЕГАТИВНІ РОДОВІ ЯКОСТІ.

4. Діяльність, мислення, мова

Індикатором гнучкості мислення людини є гумор.

Діяльність – це специфічна людська форма активного відношення до навколишнього світу, зміст якої – у цілеспрямованій зміні світу, тобто у його перетворенні; є рушійною силою індивідуального і суспільного розвитку.

Структура діяльності:

1. Ціль

2. Засоби

3. Результат

4. Сам процес діяльності

Усвідомленість – невід’ємна характеристика будь-якої діяльності

Мислення – процес вирішення проблеми, що виражається у переході від умов, які задають цю проблему до отримання результатів.

Мислення – це навички, з якими інтелект впливає на досвід.

Мислення не може замінити інформацію, але інформація замінює мислення.

І.Кант говорить,що мислення існує у формах:

1) розсудок

2) розум

3) мова

Способи вираження мислення:

1)на базі сприйняття

2) наглядні уявлення, комбінування їх, розтин і синтез

3) на засадах мови

Слово – єдність сенсу і звуку; єдність того, що визначається і того, хто визначає

Структура мозку – це структура мови.

• Слов’янські мови неструктуровані, структурує їх поезія (поетика)

• Європейські мови – структуровані

Тому весь світ живе за законом, а ми – за прислів’ями

Мова – це практична свідомість, форма вираження ідеального, його вербальне буття.

Мовлення – це моментально актуалізована мова

4. Розкрийте поняття «колективна свідомість» (К.Юнг)

Карл Густав Юнг запропонував новий методологічний підхід до проблеми взаємодії свідомого й несвідомого, механізмів осягнення “архетипів колективного позасвідомого” в індивідуальному розвитку особистості.

Найважливішою особливістю концепції філософа є введення поняття «колективного позасвідомого», яке стало ключовим в осмисленні розвитку особистості. Не заперечуючи важливість дослідження динаміки позасвідомих процесів, філософ по-новому поглянув на зміст позасвідомого, вважаючи, що фундаментальна помилка З. Фрейда полягала в концентрації уваги на дослідженні індивідуального позасвідомого як детермінуючого фактора в розвитку особистості. На думку К. Юнга, існує глибший рівень «колективного позасвідомого» – сфера «архетипів», у яких відображена історія становлення людства, природний образ світу, закодований у досвіді предків. Сферу «колективного позасвідомого» він вважав не мертвим осадком, а живою системою реакцій, творчим, розумним принципом, який єднає індивіда з усім людством, із природою й космосом, «величезною духовною спадщиною», котра відроджується в кожній індивідуальній структурі мозку. Саме психічні сили й образи «колективного позасвідомого» відіграють вирішальну роль у мотивації людських учинків; вони є також джерелами міфології, релігії, мистецтва, культури й через них впливають на життєдіяльність людського суспільства. Отже, застосовуючи поняття «архетип» і «колективне позасвідоме», К. Юнг намагався звільнити «позасвідоме» від суто його біологічної сутності. Цей підхід був прогресивнішим, ніж біологічний детермінізм З.Фрейда щодо з’ясування структури особистості й процесів її трансформації.

4. Структура соц. свідомості

5. Істина. Омана. Брехня. Неправда

Істина – це категорія філософської культури, що означає ідеал і спосіб його досягнення.

Істина – це знання, зміст якого не залежить від людини чи людства, воно відображає об’єктивну реальність в її дійсних і можливих формах.

Арістотель перший визначає істину як відповідність наших знань дійсності.

Сучасність:

Істина – це адекватне відображення дійсності в нашому мисленні.

В історії філософії поняття істини:

1. Знання є ідеальним, відповідно істина є суб’єктивною

2. Істина є об’єктивною за змістом знань, а за формою суб’єктивна, оскільки є предметом нашого мислення.

Поняття «абсолютна істина» - це повне знання про предмет або явище, тоді «відносна істина» - неповне знання про предмет або явище.

Висновок: Абсолютна істина існує лише в конкретно історичний момент.

Висновок: На сьогодні в фізиці передує нерівноважна термодинаміка, яка задає нові параметри істин, говорить про діалектику в суперечностях між абсолютною та відносною істинами.

Омана – це неадекватне відображення істини і дійсності (дослідник може помилятися, але не підтасовувати факти)

Брехня – це морально-психологічне явище, навмисне викривлення істини з певною метою.

Неправда – віртуальна, навмисно мислено побудована модель.

4. Визначте види і рівні наукового пізнання

5. Визначте, в чому полягає відмінність ціннісного і рефлективного типів соц.філософії

Ціннісна соц.філософія виходить з розуміння філософії як мудрості буття в світі, що покликана відповісти на питання про сенс людського існування в суспільстві та історії.

Ціннісна філософія – альтернативна науковому пізнанню суспільства ( бо вона існує як «суспільне проповідництво»), при цьому цінність виступає як засіб, а не як мета.

ЇЇ завдання: - обговорення бажаних форм сусп.. устрою, можливого покликання історії та норм гідного існування в ній, які відповідають найвищим цінностям людського буття (від Платонівських поглядів на державу, Ф.Ніцше, Бєрдяєв до «комуністичного маніфесту»).

Рефлективна соц.. філософія – досліджує суспільство історію та людину в аспекті сущого, тобто цікавиться власне ЛОГІКОЮ БУТТЯ, яка не залежить від ціннісних вподобань суб’єкта та є об’єктом знання, що верифікується (перевіряється на істинність).

Предметом рефлективної соціальної філософії є дослідження функціонування та розвитку суспільства.

Завдання: - аналіз сутності та існування соц. реальності як підсистеми цілісного світу.

Висновок – найважливіша проблема соціальної філософії – субстанціональна основа суспільного життя, яка надає соц. якості її різноманітним суб’єктним, об’єктним, організаційним проявом,обумовлює їх якісну само тотожність цінність.

4. Назвіть і розкрийте основні поняття соц. філософії

1. Суспільство(соціум) – це сукупність усіх способів взаємодії та форм об’єднання людей, в якій виражається їх всебічна залежність один від одного

Суспільство – це певна єдність, яка виявляє себе в об’єднаності, спільності, упорядкованості життя та функціонує як єдине конкретне ціле.

2. Соціальна реальність – стійкі системи суспільних відносин, що постійно оновлюються і виникають у процесі розподілу праці, власності і влади; без особистісні ролі і статуси, які фіксують місце індивіда у певних відносинах; системні сукупності ролей, які створюють соціальні інститути; надіндивідуальні стереотипи культури – шаблони мислення і чуттєвості

3. Соціальне – сукупність суспільних відносин індивідів, їх певних груп у процесі сукупної діяльності, які виявляються у ставленні один до одного, до свого місця і ролі у суспільстві, до явищ у процесі соц. життя.

4. Доба(епоха) – життєвий устрій, виробництво та споживання, політика громадянське життя, культура та соціальні відносини, держава та мораль, сім’я тощо.

4. Назвіть передумови виникнення і шляхи формування класів

Головна причинна виникнення класів – розвиток виробничої сили і суспільний розподіл праці.

Ленін на основі історичного матеріалізму (істмату) визначив класи як великі групи людей, які вирізняються своїм місцем в історії певної системи сусп. Виробництва по їх відношенню до засобів праці та ролі в суспільній організації праці, а звідси – по способу отримання і розмірам певної долі суспільного багатства.

Класи,верстви, шари, прошарки, соц. групи (страти) знаходяться у тісній взаємодії між собою і створюють соц. Структуру суспільства.

Існують такі теорії поділу:

1. Розподільна (за розподілом доходів)

2. Організаторська (розподіл на організаторів та виконавців)

3. Теорія насильства (поліцейська держава)

4. Психологічна (розподіл на страти)

5. Стратифікаційна (чітко на страти, різноманітні їх ознаки)

4. =5

5. Матеріальні чинники історичного процесу

6. Духовні чинники історичного процесу

7. Співвідношення еволюції та революції у розвитку людства

8. Прогрес та регрес в історії. Чинники прогресу.

9. Рушійні сили історії та проблема її сенсу

10. Концепція філософії історії доби античності

11. Проблема філософії історії у Вольтера та Гердера

12. Концепції філософії історії у Г.Гегеля

13. Концепція філософії історії в марксизмі

14. Основні чинники історичного процеси