Рентгенологічне обстеження

Розпізнавання пухлин рентгенологічними методами дослідження починається, коли пухлина має діаметр 1-2 см. В цій стадії (біля 15%) можливі уже регіонарні і віддалені мікрометастази, тому на даному етапі наших можливостей діагноз пухлини в такій стадіїї визнається не як ранній, а як своєчасний.

Завдяки різниці в контрастності нормальних тканин можна проводити безконтрастні дослідження ряду м'яких тканин (маммографії, міогарфії). Таким чином, результати вивчення рентгенологічної картини деяких органів без введення контрастної речовини, з введеням газу (повітря, кисень, закис азоту) і речовин, що мають високу контрастність (барій, препарати йоду), збільшують достовірність рентгенологічної діагностики.

Рентгенологіні ознаки

1. Синдром ущільнення тканин типовий для патології легень, середостіння і кісткових тканин, молочної залози і м'яких тканин. Звертають увагу на локалізацію процесу, розміри змін, їх форму і інтенсивність контрастування. Ущільнення легеневої тканини у формі сегменту або долі свідчать про ателектаз і наявність механічної перепони (пухлини у відповідному бронху). Круглої форми гомогенна тінь заднього середостіння характерна для неврином, переднього – для тімом, поліциклічна тінь – середнього відділу середостіння – для лімфогранулематозу. Остеопластичні зміни кісток тазу у чоловікі похилого віку можуть бути викликані метастазами раку передміхурової залози. Такі ж зміни довгих трубчастих кісток відмічаються при хронічному гематогенному остеомієліті, а вогнищеві, кортикальні зміни таких же кісток з відшаруванням периосту («козирьок») характерні для остеогенної саркоми. Нерівність зовнішніх контурів ущільнень в молочній залозі – його дає підстави ставити діагноз раку молочної залози.

2. Синдром деструкції тканини найчіткіше виражений в легені і кістках. При оцінці цього синдрому беруть до уваги критерії, згадані для синдрому ущільнення.

3. Синдром деформації трубчастих і порожнистих органів - звуження, розширення, нерівність контурів, обрив (ампутація), утворення колатеральних шляхів при рентгенконтрастному дослідження трахеї, бронхів, стравоходу, шлунку, жовчних шляхів, сечового міхура і ін.

4. Синдром порушення функції органу. Наприклад, перистальтики шлунка, дихальній функції легені і т.п.

Клініко-лабораторне, біохімічне і імунологічне обстеження

1.ЗАК – ер, Нв, лейкоцити, тромбоцити (паранеопластичні синдроми, що проявляються еритроцитозом, тяжкою анемією, лейкоцитозом, тромбоцитозом, тромбоцитопенією).

2.Біохімічні дослідження – вміст білка, дис- і гіпопротеінемія, патологічні білки і парапротеіни (інгібітори згортання крові, здатні спричиняти геморагічні ускладнення).

3.Коагулограмма.

• увеличение протромбінового часу в сочетании с увеличением кол-ва продуктов распада фибрина и снижением уровня фибриногена

• увеличение чвсткового тромібнового часу.

4.Густина крові - в нормі до 4,0 (по отношению к воде)

5.Рівень гормонів (д-ка паранеопластических эндокринных синдромов)

• повышенное содержание гормонов

• пониженное содержание гормонов после удаления (иной терапии) опухоли

• сохранение повышенного содержания гормона после удаления эндокринной же­лезы, нормально вырабатывающей этот гормон.

Диагноз подтверждают выявлением АКТГ >200 пг/мл и кортизола >40 мг% (без суточных колебаний) в плазме или положительным тестом подавления секреции дексаметазоном. гормона роста

Проточная цитометрия, выявляющая % клеток в S-фазе клеточного цикла, позволяет оценить темп опухолевого роста. Определение S-фазы особенно полезно для предсказания прогноза рака молочной железы в ранней стадии развития и для оценки необходимости адъювантной терапии больных с раком молочной железы, не метастазирующим в регионарные лимфатические узлы.

Іммунологічні – особливо цінні в доклінічній стадії

• патологічні циркулюючі Ig

• пухлинні маркери – макромолекули, що є продуктами життєдіяльності клітин, преимущественно нормальные дифференцировочные АГ гликопротеиновой или гликолипидной природы, экспрессированные на поверхностной мембране злокачественных клеток. Не существует опухолеспецифических Аг, но их содержание многократно увеличивается при росте опухоли. Поэтому онкомаркёры используют как дополнение к гистологической диагностике, а также для отбора лиц с высоким риском злокачественных заболеваний, контроля терапии и прогнозирования рецидива опухоли. В тест-системах при помощи специфических моноклональных AT оценивают концентрацию циркулирующих онкомаркёров в биологических жидкостях организма и тка­невую экспрессию in situ. Наиболее распространены методы иммуноферментного и иммунофлюоресцентного анализов. Возможные причины ложноотрицательных результатов определения онкомаркёров в биологических жидкостях: а) особенности локализации опухоли; б) малая масса опухоли; в) секреция других Аг; г) синтез аутоАТ к определяемому Аг.

Ендоскопічна діагностика

Розпізнавання інтраепітеліального раку стало можливим завдяки введенню в практику ендоскопічних приладів, зі збільшуючими оптичними пристосуваннями. Удосконалення сучасних ендоскопічних апаратів (езофагоскоп, бронхоскоп, гастроскоп, інтестиноскоп і ін.) особливо поєднання їх еластичності і більш досконалої оптики, дасть змогу розширити діагностичні можливості раку in situ і в інших органах.

При ендоскопії рак in situ може бути розпізнаний на основі змін проникності епітелію і рисунка судин слизових оболонок.

Пухлини першої стадії, розпізнавання яких можна віднести до своєчасного, розпізнаються при візуальних локалізаціях легше на основі аналізу їх анатомічної форми росту і морфологічних досліджень. Як при ранньому, так і при своєчасному розпізнаванні раку ендоскопічний і звичайний візуальний діагноз повинен бути обов’язково підтверджений морфологічним дослідженням пухлини, тобто цитологічним і (або) гістологічним дослідженням.

МОРФОЛОГІЧНІ дослідження

Гістологічна діагностика.

Забор матеріалу для гистологического изучения – біопсія. Її проведення обовязкове.

Типи біопсії.

• Аспирационная. В опухоль вводят тонкую иглу, клетки засасывают в иглу и помещают на предметные стекла.

• Пункционная. В опухоль вводят толстую иглу и берут столбик ткани.

• Инцизионная. Удаляют поверхностную или доступную часть опухоли.

• Эксцизионная. Полностью удаляют небольшую отдельную опухоль без широкого поля здоровых тканей; применяют, когда локальное удаление не осложнит лечение.

• Експрес-біопсія – проведення гістологічного дослідження до завершення операції.

Методы исследования выбирают в соответствии с течением опухолевого заболевания и особенностями клинических проявлений.

Цитологічна діагностика.

Цитологічна діагностика пухлин має свої витоки в гематології, в якій на підставі вивчння гемато- і мієлограм ставився і ставиться з великою точністю діагноз різних форм ретикульозів-лейкозів. В зв’язку з цим основні ознаки злоякісності (атиповості), які були визначені для цих захворювань, стали дійсними і при цитодіагностиці інших злоякісних новоутворень .

Методи

1. Мазки-відбитки. Отримують шляхом безпосереднього контакту, наприклад, між поверхнею зовнішніх пухлин і предметним склом. Вміст мазків можна наносити з допомогою тампончиків, петель, аспіраторів. Отримання цього матеріалу може здійснюватись і в більш складних умовах - при бронхоскопії з застосуванням додаткових маніпуляцій – промиванням поверхні пухлини фізіологічним розчином кухонної солі, іноді з додаванням суправітальних барвників. Мазки-відбитки виготовлюють із пухлин внутрішніх органів під час оперативних втручань із операційних ран при операції з приводу раку, із поверхні розрізу лімфатичних вузлів, в яких підозюють метастаз пухлини або первинну злоякісну пухлину.

2. Пункційна цитологія. Полягає в отриманні матеріалу із пухлини, недоступної огляду і не злущуючої з поверхні пухлинні елементи. Матеріал для цитологічного дослідження отримують шляхом пункції голками різної товщини і довжини , іноді спеціально виготовленими з цією ціллю.