- •1.Поняття та види господарських товариств.
- •2.Заснування гт.
- •3.Майно гт.
- •4. Права та обов’язки учасників господарських товариств.
- •5. Управління діяльністю господарських товариств.
- •6. Особливості створення і діяльності товариств - об’єднань майна (капіталів).
- •7. Особливості створення і діяльності товариств - об’єднань осіб (діяльності).
- •8. Довірчі та інші господарські товариства.
- •Поняття, склад та вартісна оцінка майна суб’єктів господарювання.
- •Джерела формування майна суб’єктів господарювання.
- •Приватизація та роздержавлення як джерела формування майна суб’єктів господарювання.
- •Правовий режим майна суб’єктів господарювання: поняття та види.
- •Право довірчої власності у сфері господарювання.
- •Право господарського відання та оперативного управління майном.
- •Права структурних підрозділів суб’єктів господарювання на майно.
- •Використання природних ресурсів у сфері господарювання.
- •Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності.
- •Корпоративні відносини у сфері господарювання.
- •28. Поняття, ознаки та основні функції господарського договору.
- •29. Порядок укладення, зміни та розірвання господарських договорів.
- •31. Виконання господарських зобов`язань.
- •32. Способи забезпечення господарських зобов`язань.
- •33. Класифікація (система) договорів у господарській діяльності (загальна характеристика).
- •34. Розмежування понять «цивільне зобов'язання» та «господарське зобов'язання».
- •35. Поняття, ознаки, види господарських договорів та форми/шляхи регулювання договірних відносин.
- •36. Господарський, цивільний і адміністративні договори: проблеми розмежування
- •37. Тлумачення господарських договорів.
- •38. Форма господарського договору та особливості електронної модифікації письмової форми договору.
- •39. Співвідношення понять «господарсько-правова відповідальність» та «господарсько-правові санкції».
- •40. Спільні та відмінні риси неустойки (цк) та штрафних санкцій (гк).
- •41. Особливості відповідальності за прострочення виконання грошових зобов'язань.
- •42. Розрахунки між суб’єктами господарювання.
- •Якість продукції (робіт, послуг). Форми правового забезпечення якості.
- •Гарантійні зобов’язання суб’єктів господарювання.
- •Стандартизація: поняття, види, суб’єкти та об’єкти.
- •Нормативні документи із стандартизації: поняття, види та порядок застосування.
- •Підтвердження відповідності якості: поняття і правові форми.
- •Сертифікація: поняття, види і порядок здійснення.
Право довірчої власності у сфері господарювання.
Чинний ГКУ не дає поняття права довірчої власності. Згадка про цей правовий режим майна суб’єктів господарювання міститься у ЦКУ (ст.ст. 316, 1029) та в інших актах господарського законодавства. Цей правовий режим у своїй господарській діяльності використовують довірчі товариства, компанії з управління активами інститутів спільного інвестування та недержавних пенсійних фондів, управителі фондів фінансування будівництва та фондів операцій з нерухомістю, інші фінансові установи. Використання довірчої власності у господарській діяльності суб’єктів господарювання не означає, що вона є єдиним правовим режимом їх майна. Навпаки, зміст відповідних актів господарського законодавства України сформульований так, що цей правовий режим завжди використовується поряд із правом власності. Це означає, що суб’єкти господарювання – власники належного їм майна, у випадках встановлених законом, при здійсненні господарській діяльності використовують ще один правовий режим майна – право довірчої власності. Під правом довірчої власності слід розуміти речове право суб’єкта підприємництва – юридичної чи фізичної особи, який володіє, користується і розпоряджається переданим йому в управління майном з метою його примноження або збереження, реалізуючи в процесі управління повноваження власника. Суб’єктами правовідношення, яке виникає із довірчої власності, є довірчий власник (особа, якій передано майно в управління) та установник управління (власник майна, переданого в управління). Аналіз положень законодавства України про довірчу власність дає підстави виділити такі її особливості: 1) вона є одним із різновидів речових прав на чуже майно; 2) вона є одним із правових режимів майна, який може використовуватися суб’єктами господарювання у процесі здійснення господарської діяльності; 3) її суб’єктами можуть бути лише фізичні та юридичні особи, які мають статус підприємців; 4) вона включає у себе усі три правомочності власника: право володіння, користування та розпоряджання майном; 5) здійснюючи її, суб’єкти підприємництва діють від власного імені в інтересах установників управління; 6) управління майном здійснюється у межах цільового призначення, визначеного установником управління; 7) управління майном здійснюється особисто довірчим власником, який не може передавати повноваження з управління іншим особам
Право господарського відання та оперативного управління майном.
У державному і комунальному секторах економіки, як правило, застосовуються такі правові режими майна суб’єктів господарювання як: право господарського відання та право оперативного управління. На праві господарського відання діють, зокрема, державні та комунальні унітарні комерційні підприємства, підприємства об’єднань громадян та релігійних організацій, унітарні приватні підприємства та підприємств споживчої кооперації тощо. На праві оперативного управління діють некомерційні підприємства, наприклад, казенні підприємства та комунальні унітарні некомерційні підприємства. На відміну від права довірчої власності, для тих суб’єктів господарювання, які діють на правових режимах майна, – право господарського відання та право оперативного управління, – відповідний правовий режим майна для них є єдиним. Окрім того, на праві господарського відання та праві оперативного управління діють лише юридичні особи – суб’єкти господарювання. Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва – юридичної особи, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ниморганом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна зазгодою власника у випадках, передбачених актами господарського законодавства. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належногойому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Правом оперативного управління визнається речове право суб'єктагосподарювання – юридичної особи, який володіє, користується і розпоряджається майном,закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених актами господарського законодавства, а також власником майна (уповноваженим ниморганом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктомгосподарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган імає право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно,що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Відмінності: - вони відрізняються за суб’єктним складом. На праві господарського відання діють юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності; на праві оперативного управління діють юридичні особи – суб’єкти господарювання, які не є підприємцями.По-друге, вони відрізняються за метою використання. Право господарського відання використовується для здійснення комерційної діяльності (підприємництва); право оперативного управління використовується для здійснення некомерційної господарської діяльності. По-третє, вони відрізняються за змістом. Право господарського відання за змістом наближене до права власності. Відмінність полягає у тому, що при здійсненні права господарського відання право розпоряджання окремими видами майна, як правило, основними фондами, обмежується наявністю згоди власника (уповноваженого ним органу). При здійсненні ж права оперативного управління усі правомочності суб’єкта цього права чітко визначені актами господарського законодавства та власником (уповноваженим ним органом). Тобто, за змістом, право оперативного управління є вужчим, ніж право господарського відання. суб’єктами управління об’єктами державної власності, закріпленими за державними підприємствами, є: Кабінет Міністрів України; Фонд державного майна України; міністерства та інші органи виконавчої влади (уповноважені органи управління); органи, які здійснюють управління державним майном відповідно доповноважень, визначених окремими законами; Національна академія наук України, галузеві академії наук.
