23. Сучасна фінансова політика в Україні

Упродовж століть Україна ніколи не мала своєї незалежної фінансової системи, власного державного бюджету і фінансової політики. Аж до проголошення незалежності фінанси і бюджет   України були похідними від розмірів, що встановлювалися со­юзним центром, адміністративною вершиною централізованої держави. З моменту проголошення незалежності України поста­ла необхідність створення власної фінансової системи. Систему треба було створювати в кризових умовах. Свідчен­ням цієї кризи став величезний дефіцит бюджету, наростаюча емісія грошей і супроводжуюча її інфляція; зростання внутріш­нього і зовнішнього боргу країни; наявність великої кількості збиткових підприємств; платіжна криза в народному госпо­дарстві; значні суми непродуктивних витрат і втрат; зростання обсягів незавершеного будівництва; криза платіжних відносин держави в зовнішньоекономічній сфері, падіння рівня життя населення. І все це за умов, коли значна частина національно­го багатства, що належала Україні, залишилася за її кордонами і була взята під юрисдикцію інших країн. Відмова від монополії державної власності, неможливість уп­равління фінансами в недержавному секторі економіки адміні­стративними методами призвели до необхідності перегляду ос­новних принципів фінансової політики, її основа - визнання свободи підприємництва, введення різноманітних форм госпо­дарювання, приватизація державної власності, перехід до ринкової економіки, яка базується на поєднанні інтересів приватних і державних суб'єктів господарювання. Таким чином, створення власної фінансової системи в таких умовах необхідно проводити в два етапи: перший - охоплює проблеми, пов'язані зі зміцненням перших досягнень незалеж­ності, другий - вирішує питання стабільного розвитку. Із 1991 року почала проводитися принципово нова фінансо­ва політика. На першому етапі вона була спрямована на ним із глибокої кризи. Це потребувало збалансування виробництва, нарощування його обсягів і значного зростання національного доходу, створення науково обґрунтованих взаємин у розрахун­ках із закордонними партнерами, формування й ефективного використання валютних ресурсів. У галузі бюджетної політики необхідною була збалансованість державного бюджету і бюджетів місцевого самоврядування, створення фондів стабілізації, до­тацій для ефективного впливу на стан розвитку матеріальної і нематеріальної сфер, забезпечення потреб держави в прове­денні ефективної соціально-економічної політики. Інвестиційна політика передбачала стимулювання інвести­ційної діяльності за рахунок власних коштів, державних органів, бюджетних вкладень, вкладень іноземних інвесторів в економі­ку України, кредитних ресурсів. У податковій системі фінансо­ва політика мала створити не фіскальну, а регулюючу, стиму­люючу, довгострокову систему оподаткування, а також системи ефективних зв'язків суб'єктів господарювання із бюджетами На другому етапі фінансова політика повинна була концент­руватися на досягненні макроекономічної стабільності, а також на ефективності розподілу фінансових ресурсів. Фінанси, що відіграють контролюючу і стимулюючу роль, спрямовані на фор­мування ефективної структури виробництва, стимулювання на­уково-технічного прогресу, ресурсозбереження і підвищення ефек­тивності праці. При цьому бюджетна політика органічно пов'язана з функціонуванням інших інструментів і відіграє роль їхнього ко­ординатора на загальнодержавному рівні. Бюджетний дефіцит не фінансується за рахунок інфляційного податку, не перевищує очікуваного рівня реального зростання, й економічні суб'єкти повинні бути впевнені в стабільності податкової системи. Таким чином, в умовах формування ринкової економіки фінан­сова політика являє собою сукупність заходів держави щодо мобі­лізації і розподілу фінансових ресурсів для досягнення зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) і подолання економіч­них проблем розвитку. Фінансова політика України має враховувати реальні фінан­сові ресурси, основним джерелом яких є валовий внутрішній продукт. Значне місце у ньому посідають прибуток, платежі й Відрахування, що відносяться на собівартість продукції. Тому важливим є поєднання державної підтримки галузей економі­ки з вимогами ринку. Держава має зробити економічно доціль­ний вибір пріоритетних галузей, які в основному формують дохідну частину державного бюджету. Пріоритетним є визна­чення критеріїв фінансової допомоги суб'єктам господарюван­ня з огляду на соціально-економічні особливості окремих регі­онів. Також варто враховувати, що успіх фінансової політики залежить і від планування, яке не може бути припинене й в умовах наявності різних форм власності. Планування потрібно використовувати в тісному взаємозв'язку з вимогами об'єктив­них економічних законів. Фінансова політика має враховувати стан української економі­ки, її потенційні можливості, реальні джерела фінансування. Держава через фіскальну, податкову, грошово-кредитну політику здійснює управління економікою, забезпечує фінансову стабільність. Кабінет Міністрів, як найвищий орган виконавчої влади, формує бюджет, основні макроекономічні показники еко­номічного і соціального розвитку і проводить фінансову політику. Міністерство фінансів України відповідно до Бюджетно­го кодексу України визначає параметри державного бюджету,  надає обґрунтування і роз'яснення щодо пропонованих обсягів витрат. Верховна Рада щорічно розробляє Бюджетну резолюцію, що визначає головні напрями бюджетної політики. Національний банк України, як Центральний банк, розробляє основні засади грошово-кредитної політики, а також здійснює контроль. НБУ послідовно проводить політику забезпечення стабільності гривні. А стабільні гроші - це фундамент розвитку будь-якої країни. Необхідно наголосити, що при цьому вкрай важливо володіти реальною фінансовою ситуацією в країні. Тому існує потреба для України у підвищенні кваліфікаційного рівня, зацікавленості в кінцевих результатах праці з боку відповідальних працівників.