13. Економічні методи регулювання цін

Втручання держави в процес ціноутворення здійснюється в трьох основних формах: обмеження рівня ціни, введення податкових платежів з метою вилучення частки доходів у виробників і споживачів, державна підтримка цін через дотації. Перелічені форми втручання здійснюються за допомогою різноманітних методів державного регулювання цін, які можна об’єднати у дві групи: прямі та непрямі (опосередковані).

Пряме регулювання, як правило, переважає на початковому етапі створення ринку, коли в економіці виникає кризова ситуація. До прямих методів регулювання цін належать:

• встановлення фіксованих (твердих) цін на найважливіші товари та послуги;

• застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їхнього підвищення;

• декларування зміни цін;

• заморожування (блокування) цін на певний період;

• введення граничних рівнів посередницько-збутових націнок та торговельних надбавок;

• укладання договорів про ціни між державою та підприємствами.

Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого ринку, коли регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується сповна. За допомогою цих методів держава не диктує порядок чи способи визначення цін, а лише регулює поведінку суб’єктів, які беруть участь у процесі ціноутворення. До основних непрямих методів регулювання цін належать:

• застосування граничних нормативів рентабельності;

• зміна рівнів та диференціація ставок товарних податків;

• пільгове оподаткування та кредитування;

• диференціація ставок ввізного мита.

Державне регулювання цін спрямоване на досягнення певних цілей економічної політики країни. Серед них можна виділити найтиповіші, кожній з яких притаманні відповідні методи державного впливу на процеси ціноутворення. Перша — запобігти руйнівному впливові цін на економіку та стримати інфляцію. Така мета, як правило, ставиться за умов переходу країни від командно-адміністративної до ринкової економіки або в період відтворення ринкових відносин, зруйнованих війною чи соціально-економічними заворушеннями

В умовах значного дисбалансу ринків, стрімкого зростання цін та сплесків інфляції в розвинутих країнах широко застосовуються такі методи прямого регулювання, як укладання договорів про ціни між підприємствами і державою та заморожування (блокування) цін на певний період. Ці методи, як правило, супроводжуються стриманням заробітної плати та обмеженням доходів підприємств. Їхнє застосування сприяє стабілізації економіки, призупиненню падіння виробництва і зростання безробіття, стриманню розкручування спіралі «зарплата-ціни» і приборкання на цій основі високої інфляції. У теперішній час нормативно-законодавчими актами України використання таких методів регулювання цін не передбачено.На сучасному етапі економічного розвитку в усіх країнах основною метою державного регулювання цін є стримання монополізму і забезпечення конкурентного середовища на ринку. Найактуальнішого значення це завдання набуває за умов переходу до ринкових відносин, коли практично відсутня конкуренція, а кожне підприємство, що поводиться як монополіст, підвищує ціни і скорочує виробництво для того, щоб забезпечити собі необхідний рівень заробітної плати та прибутку. Саме такий процес вільного ціноутворення в неконкурентному середовищі був головною причиною нестримного зростання цін і появи галопуючої інфляції в Україні. Так, питома вага монополізованих товарних ринків у 1994 р. у галузях чорної та кольорової металургії становила 44,9 %, а в хімічній та нафтохімічній — 61,9 %. При цьому якщо оптові ціни в промисловості (без податку на додану вартість та акцизного збору) за 1991—1994 р. р. збільшились у 95 тис. разів, то у чорній металургії вони збільшились у 126,3 тис. разів, а в хімічній — у 136,9 тис. разів.