Походження життя і еволюція людини.

1. Гіпотези походження життя.

2. Еволюція людини.

3. Поняття «людина».

1. Гіпотези походження життя.

Унікальність Землі порівняно з іншими планетами Соняч­ної системи полягає у тому, що тільки на ній — у тонкому шарі, де взаємодіють основні її оболонки (літосфера, ат­мосфера і гідросфера) — існують і розвиваються живі орга­нізми, зокрема і людина. Цю гетерогенну оболонку назива­ють біосферою, що в перекладі з грецької означає «сфера життя». її склад, структура і енергетика обумовлені спіль­ною діяльністю живих організмів.

Термін «біосфера» запровадив у науковий обіг у 1875 р. австрійський дослідник природи Едуард Зюсс (1831— 1914), який розглядав її як тонку плівку життя на земній поверхні. Однак таке бачення не містить переконливих ар­гументів, послуговуючись якими можна було б пояснити всі прояви життєдіяльності людини й органічного світу у планетарному масштабі. Переконливішими є твердження, що життя концентрувалося у досить вузьких межах гео­графічної оболонки, охоплюючи лише тропосферу, части­ну гідросфери і літосфери, оскільки доведено, що функціо­нування живих організмів можливе у певних фізичних і хімічних умовах. Крім того, як свідчать дослідження, пе­реважна більшість високоорганізованих живих і рослин­них організмів зосереджена в умовах, які сформувалися безпосередньо на земній поверхні.

Найбільш цілісне вчення про біосферу сформував В. Вернадський, який у 1926 р. в монографії «Біосфера» сис­темно розглянув частини зовнішніх оболонок Землі, в яких безпосередньо зосереджується життя, включив у простір бі­осфери інші сфери, які були видозмінені життям. За його твердженнями, сукупність живих організмів, які прожива­ли колись і проживають тепер, відіграє величезну роль в ево­люції біосфери. Вони є учасниками всіх фізичних і хімічних процесів, що відбуваються на земній поверхні й у товщі води.

Біосфера як оболонка Землі має змінні фізичні пара­метри. Верхня її межа знаходиться на висоті до 20 км — у зоні переходу тропопаузи у стратосферу. Нижня межа життя проходить по літосфері на глибині 2—3 км і по дну океану у гідросфері. Середня товщина біосфери становить 12—17 км, а максимальна не перевищує 23—36 км.

Щодо процесу формування біосфери існують різні гіпо­тези. В давньому світі стверджували, що життя постало з води або вологих матеріалів. Не менш поширеним було твердження про Бога як першооснову всього. У другій по­ловині XIX ст. виникло припущення, що життя виникло у первинному океані з неорганічної речовини в результаті природних процесів. В цей час було відроджено ідею кос­мічного розсіву (панспермії), згідно якої зародки життя принесені на Землю метеоритами або космічним пилом.

Наприкінці XIX ст. швейцарський вчений Ріхард Авенаріус (1843—1896) доводив, що життя на Землі по­ходить від спор рослин або мікроорганізмів, які перенесе­ні з інших планет під дією світлового тиску, а, можливо, метеоритами. На противагу цій ідеї французький фізик Антуан-Анрі Бекерель (1852—1908), а пізніше й інші вчені довели неможливість перенесення у життєспроможному стані зародків життя, оскільки на них згубно впливають космічні промені, особливо ультрафіолетове світло, яким насичений Всесвіт.

Певне поширення мають інфекційна теорія (життя на Землю було занесено з інших планет представниками, які здійснюють міжпланетні подорожі), біотехнічна гіпотеза (органічні речовини, можливо, вуглеводні, могли утворюва­тися в океані з простіших сполук; енергію для складних ре­акцій забезпечувало ультрафіолетове випромінювання, яке до утворення озонового шару вільно лилося на нашу плане­ту; захистити молекулярні біологічні зародки могло водне середовище, товщиною до 50 м, яке поглинало ультрафіолет і забезпечувало теплом середовище виникнення біологічно­го життя); кремаційна модель (життя виникло в результаті якоїсь надприродної події в минулому); гіпотеза стаціонар­ного стану (її представники стверджують, що досі немає жодної палеонтологічної знахідки, яка б підтвердила пра­вильність еволюційної теорії походження людини).

Усі еволюційні теорії, починаючи від теорії походжен­ня видів Ч. Дарвіна, ґрунтуються на уявленні про розви­ток від простого до складного, але містять у собі суттєву суперечність, оскільки керована система ніколи не може бути складнішою від керуючої. Відкриття і вивчення генетичного коду свідчить, що індивідуальний розвиток групи істот має багато спільного з розмноженням. Організми від­творюють собі подібних без ускладнення власної будови. На цій підставі можна зробити висновок, що організми от­римують інформацію із зовнішнього середовища (з біосфе­ри), але зафіксована в їх генетичному коді інформація на­багато важливіша і складніша.

У сучасній науці поширеним є принцип «Живе — лише від живого», який перекреслює обґрунтовану радянським біохіміком Олександром Опаріним (1894—1988) і англій­ським біологом Джоном Холдейном (1892—1964) теорію абіогенного синтезу, згідно з якою у первісній гідросфері прості сполуки під впливом вулканічного тепла й інших факторів зумовили синтез більш складних органічних спо­лук і біополімерів.

Дещо подібних поглядів дотримувався В. Вернадський, який вважав, що життя є такою самою вічною осно­вою Космосу, як матерія й енергія. Початку життя в Кос­мосі не було, оскільки не було початку цього Космосу. Життя вічне, оскільки вічний Космос. Плівка життя, що виникла приблизно 3,5—3,8 млрд років тому на поверхні Землі, значно прискорила всі процеси за рахунок власти­вості поглинати й утилізувати енергію Сонця.

Немало прихильників здобула сформульована сучасною російською дослідницею Надією Неклюковою гіпотеза фор­мування біосфери, згідно з якою на ранніх етапах розвитку Землі через відсутність захисного озонового шару життя могло зародитися лише у водному середовищі, передусім у прибережних частинах морів і у внутрішніх водоймах, до дна яких проникало тепло і світло сонячного проміння, а згубні для життя ультрафіолетові промені поглиналися тов­щею води. Складні органічні сполуки могли потрапляти в гідросферу з давньої атмосфери, де вони утворювалися із за­несених сонячним вітром твердих часточок під впливом ультрафіолетової радіації. З цих сполук формувалися багатомолекулярні системи, що взаємодіяли з навколишнім се­редовищем. Водне середовище, в якому зароджувалося життя, не тільки захищало живі організми від шкідливого випромінювання, а й полегшувало обмін речовин.

Формування Землі та виникнення життя на ній пов'я­зані з фазами потрапляння Сонця в галактичні струмені і його положенням відносно центру Галактики. Гіпотези про походження і розвиток життя на Землі сприймаються правдоподібними, якщо певні етапи описаних процесів зіставні з конкретними геологічними епохами, які розвивали­ся залежно від космогенних факторів.