104. Завідомо незаконне затримання, привід, арешт або тримання під вартою.

Cт. 371 Завідомо незаконні затримання, привід, арешт або тримання під вартою

У статті 29 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути заарештований або утримуватися під вартою інакше ніж за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановленому законом. Саме тому основним безпосереднім об’єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення законного затримання, приводу, арешту чи тримання під вартою, а також конституційне право людини на свободу і особисту недоторканість. Додатковим безпосереднім об’єктом може виступати честь і гідність особи, а в разі настання тяжких наслідків – життя, здоров’я, інші блага.

Потерпілими від злочину є: підозрюваний, обвинувачений, підсудний, а також свідок і потерпілий.

Із об’єктивної сторони цей склад злочину є формальним і вважається закінченим з моменту вчинення однієї із наступних альтернативних дій: 1) незаконне затримання (ч.1 ст. 371 КК України); 2) незаконний привід (ч.1 ст. 371 КК України); 3) незаконний арешт (ч.2 ст. 371 КК України); 4) незаконне тримання під вартою (ч.2 ст. 371 КК України).

Незаконним вважається вчинення вище перелічених дій не на підставі або не в порядку, що регламентується чинним процесуальним законодавством (привід або затримання без складання відповідних процесуальних документів, арешт без рішення суду, тримання під вартою після закінчення встановлених в законі строків та ін.).

Із суб’єктивної сторони злочин вчиняється з прямим умислом.

Суб’єкт злочину – спеціальний, а саме службова особа органу дізнання, слідчий, прокурор або начальник місця попереднього ув’язнення.

Ч.3 ст. 371 КК України містить такі кваліфікуючі ознаки: 1) вчинення діяння з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах; 2) вчинення діяння, що спричинило тяжкі наслідки (смерть потерпілої особи, шкода здоров’ю та інші).

105. Порушення права на захист.

Ст. 374 Порушення права на захист

Пункт 6 ст. 129 Конституції України відносить до одного з найважливіших принципів правосуддя право обвинувачуваного на захист. Відповідно до цієї статті в ст. 374 КК України встановлена кримінальна відповідальність за порушення цього принципу.

Основним безпосереднім об’єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення конституційного права на захист. Додатковим безпосереднім об’єктом може виступати честь і гідність особи, а в разі настання тяжких наслідків – життя, здоров’я, інші блага.

Потерпілими від злочину є: підозрюваний, обвинувачений, підсудний.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається: 1) у недопущенні чи ненаданні своєчасно захисника (наприклад, захисник не допущений до участі в допиті обвинувачуваного або не був наданий обвинувачуваному в момент пред'явлення обвинувачення) або 2) в іншому грубому порушенні права підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного на захист (наприклад, вплив на потерпілу особи з метою, щоб вона відмовилась від запрошеного захисника, позбавлення чи істотне скорочення часу на ознайомлення обвинувачуваного з матеріалами закінченої слідством кримінальної справи, невручення підсудному копії обвинувального висновку, ненадання останнього слова підсудному тощо).

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення відповідного діяння (формальний склад).

Суб'єктивна сторона цього злочину – тільки прямий умисел, при якому особа усвідомлює, що грубо порушує право на захист, і бажає цього.

Суб'єкт цього злочину спеціальний – особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор або суддя.

У частині 2 цієї статті встановлені кваліфікуючі ознаки цього злочину: засудження внаслідок зазначених порушень невинної у вчиненні злочину особи; вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб; настання внаслідок порушень інших тяжких наслідків.