109. Приховування злочину.

Ст. 396 Приховування злочину

Об'єктом злочину є нормальна діяльність органів дізнання, досудового слідства і суду з всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи.

Об'єктивна сторона злочину полягає у заздалегідь не обіцяному приховуванні тяжкого або особливо тяжкого злочину. Вона охоплює активні дії по переховуванню: а) злочинця (надання йому сховища, підроблених документів, зміна його зовнішнього вигляду тощо); б) знарядь і засобів вчинення злочину (переховування, знищення або зміна їх зовнішнього вигляду); в) слідів злочину (знищення, переховування); г) предметів, здобутих злочинним шляхом (переховування, переробка тощо).

На відміну від заздалегідь обіцяного приховування злочину, при якому обіцянка дається в той час, коли виконавець готується до злочину або здійснює замах на нього, що, згідно з ч. 5 ст. 27 КК України, становить пособництво у вчиненні злочину, у разі заздалегідь не обіцяного переховування злочину (ст. 396 КК України) згода на переховування дається вже після його вчинення.

Відповідальність за заздалегідь не обіцяне придбання або отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, передбачена у ст. 198 КК України.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з вказаних вище дій.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою –перешкодити правоохоронним органам розкрити злочин чи притягнути винного до кримінальної відповідальності.

Суб'єкт злочину – загальний. Згідно з ч.2 ст. 396 КК України, не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину (будь-якого) члени сім'ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин.

110. Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти.

Об’єктом злочину є інтереси правосуддя в частині забезпечення виконання вироку щодо позбавлення особи волі чи її арешту або постанови судді чи ухвали суду про застосування запобіжного заходу у виді взяття під варту.

Об’єктивна сторона злочину полягає у втечі, тобто самовільному залишенні місця позбавлення волі або місця перебування під вартою особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув’язненні.

Самовільним визнається залишення, яке здійснено без належного дозволу чи за відсутності законних підстав. Втеча може бути вчинена з установ виконання покарань, установ для попереднього ув’язнення, з кабінету прокурора, слідчого або особи, яка провадить дізнання, із залу судового засідання, місця проведення слідчих дій, з транспортного засобу для конвоювання, з гауптвахти чи ізолятора тимчасового тримання тощо.

До способів втечі, передбаченої ч. 1 ст. 393, можна, зокрема, віднести обман, відкрите залишення місця позбавлення волі чи арешту, підкуп охорони.

Втеча утворює склад цього злочину лише у випадку, якщо особі було оголошено суддею чи судом про застосування до неї запобіжного заходу у виді взяття під варту, або після оголошення вироку суду, в резолютивній частині якого зазначено про застосування запобіжного заходу у виді взяття під варту до набрання вироком законної сили, або після набрання вироком законної сили.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного залишення місця позбавлення волі або місця утримання під вартою. Цей злочин є триваючим.

Суб’єкт злочину спеціальний. Ним є особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту або до якої застосовано запобіжний захід у виді взяття під варту.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення втечі: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) способом, небезпечним для життя чи здоров’я інших осіб; 4) у поєднанні із заволодінням зброєю чи її використанням; 5) із застосуванням насильства чи погрозою його застосування; 6) шляхом підкопу; 7) з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони.