22. Особливості радіаційної небезпеки і захисту персоналу при роботі з відкритими джерелами іонізуючих випромінювань в лікувально-профілактичних закладах.!

Особливості радіаційної небезпеки і захисту персоналу при роботі з відкритими джерелами іонізуючих випромінювань.

Серед джерел іонізуючих випромінювань, які використовуються в медичних установах, найбільш розповсюдженими являються рентгенівські діагностичні апарати. Рентгенівське випромінювання характеризується значною проникаючою здатністю, у зв’язку з чим може являти певну небезпеку для персоналу. Тому їх розміщення, планування і експлуатація повинні відповідати вимогам радіаційної безпеки. Радіаційна небезпека залежить від способу променевої терапії та технічних засобів для їх проведення.

Відділення для лікування відкритими джерелами

Відкритими джерелами називають радіонукліди, при роботі з якими можливе забруднення ними навколишньго середовища – повітря, рук, одягу, інших поверхонь. Відкриті джерела це – бета- та гама-випромінюючі радоактивні речовини. Радіаційна небезпека у відділенні для лікування відкритими джерелами характеризується можливиістю зовнішнього і внутрішнього опроміннення персоналу, можливістю виносу радіонуклідів за межі відділення. У зв'язку з цим пред'являються спецальні вимоги, характер яких залежить від классу робіт з радіонуклідами.

Протирадіаційний захист персоналу забезпечується:

- використанням усіх засобів захисту від зовнішнього випромінювання

- дотримання вимог радіаційної асептики, які попереджуюють можливиість внутрішнього опромінення

- дотримання правил особистої гігієни.

Всі методи захисту від іонізуючою радіації (кількісю, відстанню. Часом, екрануванням) можна поділити на законодавчі та організаційно-технічні.

22. Особливості радіаційної небезпеки і захисту персоналу при роботі з закритими джерелами іонізуючих випромінювань.!

Закритими називаються будь-які джерела іонізуючого випромі­нювання, устрій яких виключає проникнення радіоактивних речовин у навколишнє середовище при передбачених умовах їхньої експлуатації і зносу.

Це — гамма-установки різноманітного призначення; нейтронні, бета-і гамма-випромінювачі; рентгенівські апарати і прискорювачі зарядже­них часток. При роботі з закритими джерелами іонізуючого випромі­нювання персонал може зазнавати тільки зовнішнього опромінення.

Захисні заходи, що дозволяють забезпечити умови радіаційної без­пеки при застосуванні закритих джерел, основані на знанні законів поширення іонізуючих випромінювань і характеру їхньої взаємодії з речовиною. Головні з них такі:

> доза зовнішнього опромінення пропорційна інтенсивності випроміню­вання і часу впливу;

> інтенсивність випромінювання від точкового джерела пропорційна кількості квантів або часток, що виникають у ньому за одиницю часу, і обернено Пропорційна квадрату відстані;

> інтенсивність випромінювання може бути зменшена за допомогоюекранів.

З цих закономірностей випливають основні принципи забезпе­чення радіаційної безпеки:

1) зменшення потужності джерел до мінімальних розмірів («захист кількістю»);

2) скорочення часу роботи з джерелом («захист часом»);

3) збільшення відстані від джерел до людей («захист відстанню»);

4) екранування джерел випромінювання матеріалами, що поглинають іонізуюче випромінювання («захист екраном»).

Найкращими для захисту від рентгенівського і гамма-випромінювання є свинець і уран. Проте, з огляду на високу вартість свинцю й урану, Можуть застосовуватися екрани з більш легких матеріалів — просвинцьованого скла, заліза, бетону, залізобетону і навіть води. У цьому випадку, природно, еквівалентна товща екрану значно збільшується.

Для захисту від бета-потоків доцільно застосовувати екрани, які ви­готовлені з матеріалів з малим атомним числом. У цьому випадку вихід гальмівного випромінювання невеликий. Звичайно як екрани для за­хисту від бета-випромінювань використовують органічне скло, пласт­масу, алюміній.