Формування якості, та дефекти взуття

Стандарти, які використовуються при контролі якості та визначенні сортності трикотажних виробів:

ДСТУ 1755-94 Взуття відремонтоване. Загальні технічні умови

ДСТУ 2062-92 Взуття для людей літнього віку. Технічні умови

ДСТУ 2063-92 Взуття для активного відпочинку. Технічні умови

ДСТУ ГОСТ 19116:2007 Взуття модельне. Загальні технічні умови (ГОСТ 19116-2005, IDT)

ДСТУ ГОСТ 26165:2009 Взуття дитяче. Загальні технічні умови (ГОСТ 26165-2003, IDT) ru: Обувь детская. Общие технические условия

ДСТУ ГОСТ 26167:2009 Взуття повсякденне. Загальні технічні умови (ГОСТ 26167-2005, IDT) ru: Обувь повседневная. Общие технические условия

ДСТУ 2061-92 (ГОСТ 14226-93) Взуття. Норми гнучкості

ДСТУ 3164-95 Взуття. Методи визначення лінійних розмірів

ДСТУ 3485-96 Взуття. Номенклатура показників якості

ДСТУ 4142-2002/ГОСТ 7296-2003 Взуття. Маркування, пакування, транспортування і зберігання (ГОСТ 7296-2003, IDT)

ДСТУ 4261-2003 Взуття. Деталі низу. Технічні умови

За цільовим призначенням взуття поділяють на побутове, спортивне, спеціальне, ортопедичне і профілактичне. Характер вимог і потреб до взуття тісно пов'язаний із віком і статтю споживачів. Оцінка рівня якості взуття базується на знанні його властивостей, визначенні показників якості та проведенні необ­хідних досліджень.

До споживчих властивостей взуття належать естетичні, ерго­номічні властивості та надійність.

Естетичні властивості взуття визначаються такими чинниками:

а)   фасоном, тобто формою носково-пучкової частини та каблу­ка, відповідністю цих показників сучасному стилю;

б)   моделлю, тобто характером крою заготовки, наявністю різноманітних декоративних елементів, їх видами, оригінальністю, новизною;

в)   видом матеріалів, що використовуються на зовнішні і вну­трішні деталі заготовки, характером обробки лицьової поверхні. Колір матеріалу верху взуття повинен бути сучасним і відповідати естетичним смакам;

г)    видом і кольором матеріалу підошви, який повинен гармоніювати зі всією конструкцією заготовки;

г) виразністю, яскравістю й охайністю нанесення маркування.

Ергономічні властивості — це насамперед зручність у корис­туванні взуттям.

Зручність — складний комплексний показник, на який вплива­ють внутрішня форма та розміри виробу, а також маса, жорсткість переду і задника, пружність підноска, гігієнічні властивості - волого- і теплозахисні, здатність до вологовіддачі, мала забруднюваність і легке гашення. Крім того, взуття не повинне шкідливо впливати на ноги, що може виникнути у зв'язку з широким використанням полімерних ма­теріалів.

Маса і жорсткість взуття визначають загальні енерговитрати під час ходіння, а отже, втому людини. При підвищеній жорсткості зменшується контакт взуття з опорною поверхнею, знижуються амор­тизаційні властивості. Під час експлуатації жорсткого взуття з'явля­ються больові відчуття від тертя та інші неприємні ефекти.

Одночасно з максимальною гнучкістю конструкції шкіряне взуття повинне мати жорсткі задники та пружні підноски. М'які зад­ники для взуття недопустимі, оскільки вони осідають і зношуються. Без жорстких задників виготовляють окремі види спортивного взуття та дорожні туфлі.

На зручність взуття впливає характер застібки, а також фрик­ційні властивості його низу. Взуття не повинне ковзатися.

79

Для взуття весняно-осіннього і зимового призначення, зокрема юхтових чобіт, напівчобіт і черевиків, надзвичайно важливими є во­лого- і теплозахисні властивості.

Під теплозахисними властивостями розуміють здатність взут­тя чинити опір надмірній тепловіддачі від стопи у зовнішнє середо­вище. Ці властивості залежать від наявності повітряних прошарків, які утворюються в результаті застосування матеріалів високопористої структури або за рахунок конструкції. Високі теплозахисні власти­вості характерні для взуття, в якому для вкладних устілок використо­вують фетр або повсть, для міжпідкладок під деталі для верху — сітчасті матеріали, а для підошов - гуми пористої структури.

Матеріали для утепленого взуття, особливо весняно-осіннього при­значення, повинні мати вологозахист властивості. Пористі гумові підошви, що не поглинають вологу, мають переваги над підошвами зі шкіри.

Здатність матеріалів для взуття до газо- і повітрообміну не має великого значення, оскільки вона забезпечується за рахунок конст­рукцій, тобто нещільного прилягання до ноги, наявності перфорацій, просічок.

Надійність взуття полягає в збереженості, довговічності, ре­монтопридатності.

Збереженість - незмінність властивостей взуття в процесі транспортування і зберігання.

Довговічність характеризується терміном експлуатації до пов­ного фізичного або морального зношування. Під фізичним зношуван­ням розуміють неможливість товару задовольняти потреби споживача внаслідок пониження рівня споживних властивостей матеріалів або кріплень, що входять у конструкцію виробу. Моральне зношування - непридатність взуття до реалізації через застарілі фасони або модель, сировинний матеріал або їх поєднання.

Довговічність взуття залежить від конструкції в цілому і окре­мих деталей верху, низу, зносостійкості матеріалів, з яких викроєні деталі, комбінацій матеріалів, що застосовуються, міцності клейових, ниткових, ґвинто-цвяхових та інших швів. На довговічність вплива­ють деякі приховані дефекти.

            Ремонтопридатність взуття переважно залежить від методу кріплення низу. Ремонт є малоефективним, якщо підошва у взутті сан­дального методу кріплення відірвалася, зруйнувалися обтяжки плат­форми при строчечно-клейовому методі кріплення та розірвалися кріплення при бортовому методі кріплення тощо.

            Споживні властивості взуття формуються в процесі розробки конструкції і моделі, залежать від точності виконання технологічних операцій, ретельності обробки взуття, у тому числі й маркування. Безумовно, на збереженість властивостей взуття впливають упакуван­ня, умови транспортування і зберігання виробів. Проте зручність і довговічність взуття залежать насамперед від тих матеріалів, з яких вони виготовлені. Саме вони визначають і зовнішній вигляд взуття.

Якість взуття в торгівлі перевіряють так: беруть пару взуття носками від себе, а підошвами вниз і зєднують півпари внутрішніми сторонами. Натискають великим пальцем на носки, перевіряють їх пружність, щільність шкіри, правильність і симетричність розташування деталей.Нахиляють півпари носком вниз і оглядають висоту задників, правильність положення задніх швів, щільність прилягання каблуків до підошви і відповідність кольору каблука кольору заготівки. Розвертають півпари, зєднавши їх задниками, перевіряють порність взуття за висотою берців і задників а також за висотою каблука.Оглядають бокову, зовнішню поверхню взуття, звернувши увагу на якість швів, щільність прилягання підошви до верху взуття. Повертають півпари вниз задниками, підошвою догори і перевіряють правильність кріплення підошви, насадки каблука, маркування розміру на підошві. Повертають півпару підошвами одну до одної в вертикальному положенні носками догори і перевіряють парність підошв за довжиною, товщиною і шириною. Тоді оглядають зовнішню бокову поверхню, якість строчки, перевіряють пружність взуття в геленочній частині, для чого беруть вправу руку задню частину півпари, а в ліву передню, і згинають підошву , перевіряючи її гнучкість і міцність кріплення з деталями верху. І перевіряють правильність і чіткість маркування на внутрішніх деталях взуття (артикул, розмір, номер стандарту). Після цього опускають праву руку всередину півпари і перевіряють внутрішню поверхню взуття ,з'ясовують відсутність бугрів, цвяхів, зморщок.

80