2.2. Форми організації відпочинку на селі.

В. Косенко виділяє такі види сільського зеленого туризму:

—короткотерміновий, у період вихідних днів. Найчастіше він має сезонний характер: рибальство, збирання грибів, полювання, лижі, сані, а також маршрутний — заповідними місцями регіону (різні види пересування);

—відпочинковий (на період відпусток). Його термін може змінюватися в межах 20—40 днів;

—сезонний відпочинок. Він може бути сімейним, колективним чи окремих осіб (художники, краєзнавці, археологи);

—відпочинок іноземців, зокрема діаспори — на предмет поглиблення знання мови, вивчення історичної і культурної спадщини краю.

Перелік видів, форм і способів рекреації у сільській місцевості можна поглиблювати й деталізувати. Однак уся сукупність форм дозвілля на селі за чинними в Україні господарсько-правовими нормами "вписується" у таку організаційно-правову схему (рис. 1.3):

Рис. 1.3. Організаційно-правовий статус суб'єктів сільського зеленого туризму

До переваг сільського туризму можна віднести:

а) гарантію охорони традиційної забудови;

б) забезпечення туристам поселення там, де готельна промисловість не існує;

в) надання роботи для місцевих ремісників;

г) підтримування місцевих традицій;

ґ) стимулювання безпосереднього збуту сільськогосподарської продукції;

д) сприяння усвідомленню сільськими громадами значення місцевого середовища;

є) підвищення стандарту та естетики сільських осель; є) налагодження порозуміння між людьми села і міста;

ж) поліпшення якості життя мешканців села.

До недоліків сільського туризму можна зарахувати:

а) сільським туризмом займаються більше заможні селяни, ніж бідні, яким додаткові доходи потрібніші, тобто сільський туризм поглиблює соціальне розшарування сільських громад;

б) туристичний сезон збігається з сезоном польових робіт, що створює значні труднощі для туристичного руху і господарів агроосель;

в) традиційна культура села часто не витримує зіткнення з масовою субкультурою великого міста і поступово відмирає.

Подальша офіційна категорізація організаційних форм сільського зеленого туризму повинна регламентуватися окремим законом України "Про сільський туризм".

Сільський зелений туризм як вид підсобної діяльності

Сільський туризм можна розглядати як додатковий щодо основної сільськогосподарської діяльності, тобто вид підприємницької діяльності, який дає селянам певні додаткові доходи, а також є способом підвищення зайнятості членів сільських родин.

Власником агрооселі можуть бути: фермер, селянин, який працює індивідуально на присадибній ділянці, селянин, який працює у сільськогосподарському підприємстві, а також інші мешканці села, зайняті у сфері обслуговування та соціальній сфері, тобто працівники сільради, пошти, вчителі, продавці тощо.

Український селянин (фермер чи працівник колективного господарства) в межах сільського туризму як виду підсобної діяльності може займатися:

—активним туризмом (збудувати на своїй території спортивний майданчик, кінний манеж, гірський витяг, ставок для спортивного рибальства, розробити і пропонувати своїм гостям як гід-екскурсовод пішохідні, санні, вело- та кінні (бричкою чи верхи) маршрути і прогулянки);

—екотуризмом (організовувати своїм гостям відпочинок в екологічно чистій місцевості, надати їм можливість споживати екологічно чисту продукцію, сприяти у заготівлі лікарських трав, лісових ягід і грибів);

—мисливським туризмом;

—культурно-етнічною діяльністю (кустарне вироблення й продаж відвідувачам сувенірної продукції ужиткових народних промислів, залучення туристів до організації й участі у національних обрядах, традиційних ремеслах українського селянина та господарсько-польових роботах (сінокіс, бджільництво, випас худоби тощо).

Але основою сільського зеленого туризму є власне сам селянин та його побут. Передусім, селянин запрошує до своєї оселі:

—людину з міста — подивитися на сільськогосподарське виробництво (як робиться сир, масло, ковбаса тощо, як вирощуються свині, корови, коні);

—людину творчої, розумової праці — подивитися на майстерність ремісника (як робиться дерев'яний чи глиняний посуд, плететься ліжник тощо);

—іноземців — побачити особливості національних традицій та самобутньої етнокультури.

Варто ще раз наголосити: діяльність у сфері сільського туризму не належить до підприємницької діяльності. Тому грошові винагороди за такі послуги не підлягають оподаткуванню. Законодавство також передбачає при певних умовах звільнення отриманих доходів і від податку на доходи фізичних осіб.

Звільнення від оподаткування доходів, отриманих від здачі кімнат туристам, передбачається при таких умовах:

—житловий будинок, в якому здаються кімнати, належить до сільського господарства;

—житлові кімнати здаються відпочиваючим, а не сезонним робітникам або іншим особам на тривалий термін;

—кімнати, які здаються, знаходяться у житловому будинку (чи прибудові) господаря, а не в іншій спеціально пристосованій будівлі;

—житловий будинок розташований на сільській території [52].

На перспективу власники агроосель самі будуть зацікавлені в проведенні сертифікації для підвищення рівня своєї діяльності та наближення її до міжнародних стандартів.

Система стандартизації агроосель також необхідна організаціям, які займаються рекламою агроосель і просуванням агротуристичного продукту на ринок (тур-оператори, асоціації власників агроосель тощо). Адже вона акцентує увагу потенційного покупця на головнихспоживчих якостях агротуристичного продукту та передбачає відповідність якості встановленій ціні продукту.

Стандартизація агрооселі забезпечує:

—прозорість пропозиції для клієнта;

—контроль якості агротуристичного продукту;

—урізноманітнення пропозиції та різницю в ціні [25].