Ярослав Старух

- Михайло Старух – посол до Галицького крайового сейму першого скликання (1861-1866) від 4 курії. притаманна висока моральність, порядність та почуття відповідальності перед виборцями

- тривалий час був начальником громади (війтом) у своєму рідному селі Бережниця Вижня, депутатом повітової ради. Після його смерті громада обрала війтом його сина Антіна Старуха

- Під цим оглядом діяльність перших двох поколінь Старухів можна охарактеризувати терміном, що його запровадив Рудольф Ієрінг «боротьба за право».

В 1889-1890 рр. у Львові на перехресті сучасних вулиць С. Бандери та Коперніка за проектом архітектора Ю. К. Яновського була споруджена будівля австро-угорської жандармерії в стилі неоренесансу. З 1919 року цю споруду почали використовувати як тюрму, де розташовувались каральні органи трьох окупаційних влад: польської, радянської та німецької. Неофіційно, тюрма спеціалізувалася на політичних в'язнях.

Починаючи від 2009 р., це Музей пам'яті жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» . Це перший в Україні музей-в'язниця.

Потрапивши сюди, ти наче машиною часу переміщаєшся у тоталітарні часи радянського минулого. Протягом кількох десятків років у стінах цієї катівні знищувалися найкращі представники української інтелігенції; ті, для яких ідея нації була метою серця і духу; ті, що стали для нас непроголошеними «святими».

Тільки-но переступаєш поріг музею, зразу ж маєш змогу ознайомитися із життєвим шляхом тих, які відбували термін у тюремних стінах. Також у музеї можна ознайомитись із цікавим історичним документом – наказом німецької поліції знищувати бандерівців без суду!

А сама атмосфера тут дійсно вражаюча: високі пороги, засувки на дверях, обдерті вузенькі коридорчики. Маленькі камери, в яких тіснилися політичні арештовані. Кабінет слідчого скромненько облаштований шафою ще польських часів, стіл з паперами, попільничкою та цигарками, стілець і друкарська машинка. Саме тут під час т.зв. "конвеєра" декілька слідчих, змінюючи один одного після безсонної ночі "майже добровільно"  переконували людину підписати все, що їй давали.

"Уночі в'язням не давали можливості заснути - вмикали світло, відчиняли двері та будили, - розповідає екскурсовод про брутальне поводження кагебістів із в'язнями "тюрми на Лонцького". - Такі заходи були спрямовані на послаблення фізичного та психологічного стану людини та швидке отримання необхідної інформації.

Що цікаво, в музеї "Тюрма на Лонцького" знаходиться одна з двох "м'яких камер", що збереглися в східній Європі (ще одна така є у Литві, м. Вільнюс). "М'яка камера" слугувала засобом фізичного та морального знищення непокірного в'язня.

Кімната фотографування арештантів, душова,  кімнати пам"яті з фото, відео- та паперовими документами, камера смертників... Тюрма з облупленими стінами, холодом та каналізаційними трубами збереглась така, якою була і тоді, коли тут мучились сотні українців!!!

Національний меморіал-музей «Тюрма на Лонцького» - це яскраве  підтвердження позиції Максима Рильського: «Без минулого немає майбутнього». Необхідно пам’ятати, що народ, який не знає своєї історії, приречений повторювати трагічні помилки минулого знову і знову. Тому потрібно відроджувати історію українського народу і знати свої героїв.