Глаголиця

Назва глаголиця походить від слова глаголати, що означає по церковнослов’янському говорити.

Коли виходити з пам’яток глаголиці ХІ ст., то її абетка нараховувала орієнтовно 40 літер, 39 з них служили для відтворення майже тих самих звуків, що й у кириличному письмі. Від кирилиці вона відрізняється складним накресленням літер. У них немає йотованих знаків, подвійних приголосних “ксі”, “псі”, але наявний додатковий, порівняно з кирилецею, палатальний знак для пом’якшення.

Щодо зовнішнього вигляду літер, то глаголиця виступає у двох модифікаціях: круглій; кутастій.

В одній з них, так званій болгарській літери округлі, це кругла глаголиця, зустрічається вона здебільшого в болгарських пам’ятниках.

Другою називаємо кутастою, або ж хорватською, а також ілірійською, або далматською. Проте ні той, ні той вигляд глаголиці не має чітко визначених меж поширення.

Глаголиця західних слов’ян (чехів, поляків та ін.) проіснувала не довго, її замінила латиниця. Решта слов’ян перейшла пізніше на кириличне письмо. Прикладом кутастої глаголиці є уривок з Реймського Євангелія, а прикладом круглої – “Київські глаголичні листки”.

Ні про яке інше письмо не писано так багато, як про глаголицю та її походження. Щодо походження глаголиці було висунуте понад 30 гіпотез. Щодо співвідношення кирилиці і глаголиці, то більшість сучасних дослідників визнають глаголицю азбукою Кирила.

Найдавнішими пам’ятками глаголичного письма є кілька написів доби царя Семиона (892 – 927 р.р.), підпис слов’янського священика на грамоті 982 р., знайденій в Афонському монастирі, надмогильна плита, що припадає на 993 р., в церкві Преславі. Однією з найважливіших пам’яток глаголичного письма Х ст. є рукопис, відомий під назвою “Київські глаголичні листки”. Як епізод використання глаголиці на Україні у ХVІІ ст. є рядки в книзі “Тріодь цвътная”, надрукованій 1631 р. в друкарні Києво – Печерської лаври.

У публікаціях, що “містять характеристику графіки глаголичних літер, інколи бувають твердження, що характерною ознакою глаголиці є те що вона не має лігатур”. Проте М. Бошняк наводить приклади звичайних і “уламаних” друкарських літер глаголиці з двох-трьох літер, які відливаються на одному блоці, хоч графічно вони не завжди є злитими.

Кирилиця

Утворення кирилиці відбулося на базі грецької азбуки. До нас дійшло чимало пам’яток, написаних праболгарською мовю, але грецьким письмом.

Після визволення з-під турецького ярма (1878 р.) в Болгарії остаточно утвердився і поширився єдиний курсив, що дістав назву гражданський курсив. На відміну від кириличного скоропису шрифт нахилений вправо і побудований у чотирилінійній системі:

• заголовкові літери – великі, овальні;

• рядкові літери – малі, щільні.

Найдавнішим записом кириличними літерами болгарською мовою, водночас і найдавнішим написом, що виконаний уставом, є датований текст: “Георги чьрнец и синкел болгарски”(870-880 р.р.) на олов’яній печатці.

Наступним за давністю пам’яткою кириличного письма є руський напис першої чверті Х ст. Напис цей написаний на глиняному посуді і читається він: “гороухша”-гірчичне зерно, гірчиця.

Серед найдавніших пам’яток кириличного письма в монументальному мистецтві Київської Русі слід згадати мозаїчний напис, що був зроблений у Київський златоверхій церкві архангела Михайла. Він припадає на 1108 р.