15.)Обмеження і узагальнення понять. Обмеження і узагальнення понять .

Обмеження поняття – логічна операція, під час якої з більш загальних родових понять утворюються менш загальні (видові) поняття. При обмежені ми йдемо від роду до виду. (Договір-страхування-майнове страхування). Узагальнення – виділення у поняті певних властивостей, що належить якомусь класу предметів і поширення їх на кожний окремий предмет даного класу. Узагальнення означає перейти від виду до роду. (Договір-угода-цивільні правовідносини-правовідносини). Процес узагальнення і обмеження понять не безконечний. Межею узагальнення є категорії. Категорії – це поняття з гранично широким обсягом. Вони не мають роду, тому не піддаються узагальненню (матерія, рух, свідомість, явище). Межею обмеження є одиничне поняття. Операції можуть бути і не правильні. Для того, щоб вони були правильними необхідно при узаг. переходити від виду до роду, а при обмежені від роду до виду. Узаг. і обмеж. понять дає змогу уточнити зміст і обсяг понять, установити відношення між ними.

16)Поділ понять:сутність і правила. Обсяг і зміст понять. Обсяг – це усі предмети, які мисляться в понятті. Зміст поняття – усі ознаки, які мисляться в понятті. Між обсягом і змістом є певна залежність, вона виражається в законі оберненого співвідношення між обсягом і змістом поняття. Суть даного закону – якщо ми збільшуємо обсяг поняття, то зменшується його зміст. Види понять по обсягу і по змісту. По обсягу поняття бувають: одиничні(мислиться один предмет); загальні(мисляться декілька предметів); реєстровані(поняття які можна підрахувати); не реєстровані( які не можемо підрахувати); пусті( обсяг яких дорівнює нулю); непусті (мисляться предмети, які реально існують); збірні (предмети як класи – загін, сузір’я, рота); незбірні (окремі предмети – юрист). По змісту поняття бувають: абстрактні (мисляться риси предметів, їх властивості); конкретні (мисляться окремі предмети - філософ, співак, актор); негативні (поняття в яких мисляться ознаки, що не належать предмету – не мокрий, не охайний);позитивні (ознаки, які належать предмету – шахрай); відносні (поняття, в якому зміст одного розкривається через протилежне поняття); безвідносні (зміст в поняттях відкривається сам, без допомоги інших.

17)Дихотомічний поділ. Дихотомічний поділ – поділ, членами якого є два суперечних поняття. Основою цього поділу є наявність чи відсутність певної ознаки (ознак) у предметів, які мисляться в поділюваному понятті. Внаслідок такого поділу одержуються лише два члени поділу, які завжди є суперечними поняттями. Наприклад, предмети і явища можна поділити на красиві і некрасиві, спільноти людей – на нації і ненації. Графічна зображення дихотомії здійснюється дуже просто: круг, яким позначається обсяг поділюваного поняття, ділиться навпіл; одна половина цього круга зображує обсяг відповідного позитивного поняття, а друга - обсяг негативного (заперечного) поняття. Проста і сама “технічна” процедура здійснення дихотомічного поділу: обравши будь-яке поняття (не поділюване, а позитивний його різновид) і відповідне йому слово, додаємо до цього слова частку “не” – і поділ здійснено.

18)Судження як форма мислення.Судження і речення. Судження, як форма мислення .Судженням називається думка, в якій утверджується або заперечується що-небудь про предмети та явища об’єктивної дійсності. Судження може бути або істинним або хибним. Істинне є таке судження, яке правильно відображає дійсність, відповідає тому, що є насправді (Суд – орган правосуддя). Хибне – навпаки(Крадіжка – не є злочин). Судження складається із суб’єкта, предиката і зв’язки. Суб’єкт – це те, про що йдеться у судженні – S. Предикат(Р) – це те, що мовиться у судженні про предмет думки, є поняттям про те, що стверджується або заперечується про предмет, виражений суб’єктом. S і Р називаються термінами судження. Зв’язка в судженні є відображенням зв’язку, існуючого між предметом думки та певною властивістю. Виражається такими словами, як є, не є тощо. Наприклад: Правові відносини є вольові відносини. S – Правові відносини, Р – вольові відносини, зв’язка – Є. За складом S і Р судження поділяються на прості та складні. Прості – судження, яке складається з одного S і Р. Складні – наявні кілька S і Р. Складаються із простих суджень.Судження і речення.

Кожне судження виражається у формі граматичного речення. Про те не всяке речення виражає судження. Характерні особливості судження полягають у ствердженні або запереченні чого-небудь про що-небудь. Тому, якщо у реченні щось стверджується або заперечується, то воно виражає судження, а якщо ні – то не виражає. Судження – категорія логічна, а речення – категорія граматична. Судження є завжди тричленним – S, Р і зв’язка. Речення не завжди тричленним – одночленне(світає, морозить), двочленне(Дощ іде.), многочленне(Київ є найкрасивіше місто України). Речення бувають розповідні, питальні та спонукальні. Розповідні(Експерт не є свідок) речення є судженням. Сутність питального речення полягає у постановці питання(Петренко співучасник? – ми не стверджуємо і не заперечуємо), а спонукального – у виражені спонуки(Подайте води, Відійдіть – також). Отже вони не є судженнями.