Підводне витягування хребта

Це метод поєднаної дії на організм загальної ванни і витягнення хребта у воді. У його основі лежить розтягування (тракція) хребта у різних напрямах за допомогою спеціальних прийомів і пристосувань.

Існує ряд методик підводного витягнення хребта: вертикальне, горизонтальне, шляхом провисання тіла, власною масою тіла у поєднанні з витягненням вантажами.

Вертикальне витягнення хребта проводять в басейнах або спеціальних ємкостях. При цьому верхній плечовий пояс і грудна клітка хворого фіксуються пристосуванням, що складається з головотримача і підлокітників, а навколо тулуба на рівні тазу закріплюють ремінь з вантажем. Величина останнього поступово збільшується як під час однієї процедури (від 2—5 до 8 10 кг), так і в процесі курсу лікування (від 2—5 до 20—25 кг) Тривалість процедури — 20—40 мин. Курс лікування — 10—15 процедур через день або чотири рази в т ділю. Цей варіант витягнення відноситься до інтенсивних дій, і тому його проводять в основному особам молодого віку без супутньої патології.

Горизонтальне підводне витягнення проводиться у ванні з поміщеним в неї похилим тракційним щитом. Головний кінець щита кріплять до борту , а ножною залишають вільним, що дозволяє в процесі лікування змінювати кут нахилу щита і тулуба. Нижню частину грудної клітки хворого за допомогою спеціального ліфа фіксують до головного кінця щита. На таз хворого наклада-ють напівкорсет, до якого через систему блоків підвішують вантаж. Його маса при першій процедурі складає 5 кг Потім при кожній подальшій процедурі силу тяги збільшують на 5 кг і до 4—5-ої процедури доводять до 20—30 кг В кінці процедури вантаж поступово зменшують. Тривалість дії — 20—40 хв. Курс лікування — 10—12 процедур через день або чотири рази на тиждень.

Методика витягнення хребта шляхом провисання тіла (по Кисельову) полягає в тому, що плечовий пояс хворого фіксують у ванні за допомогою кронштейнів, а ноги в області гомілковостопних суглобів закріплюють у ножного кінця ванни манжетами і еластичними бинта мі. Хворий при цьому не стосується дна ванни (поза "гамака").

Горизонтальне витягнення хребта у ванні з по потужністю двох корсетів виконується таким чином: одним корсетом фіксують грудний відділ хребта, другий закріплюють в області тазу і сполучають з гідравлічним апаратом (УПВП-1) або системою блоків з прикріпленими до них вантажами (до 20—30 кг). Курс лікування — 10—15 процедур через день.

Витягнення хребта доцільно проводити і кінці дня після всіх отримуваних хворим процедур з по наступним тривалим (до 1,0—1,5 год) перебуванням його на жорсткій кушетці. Необхідно також після виходу хворого з ванни в положенні лежачи провести імобілізацію його хребта шляхом бинтування, можна па подіти на нього корсет або пояс штангістів, який хворий повинен зняти, лежачи в ліжку.

Підводне витягнення хребта можна проводити, як в мінеральних ваннах (радонова, сірководнева, хлоридно-натрієва), так і в прісних і ароматичних[34].

1.2. Анатомо-фізіологічні особливості хребетного стовпа.

Хребетний стовп, складається з окремих кісткових сегментів - хребців, що накладаються послідовно один на іншій, (відносяться до коротких губчастих кісток). Хребетний стовп грає роль осьового скелета, який є опорою тіла, захистом спинного мозку, що знаходиться в його каналі, і бере участь в рухах тулуба і черепа. Положення і форма хребетного стовпа визначаються прямоходінням людини [ 16 ].

У хребетному стовпі розрізняють: шийний відділ (7 хребців), грудний (12 хребців), поперековий (5 хребців), крижовий (5 зрощених хребців) і куприковий (4—5 рудиментарних хребців). Всі 33—34 хребці, окрім першого шийного, мають дужку, яка обмежує хребетний отвір. Відповідно функціям хребетного стовпа кожен хребець має:

1. Опорну частину, розташовану спереду і потовщену у вигляді короткого стовпчика - тіло.

2. Дугу, яка прикріпляється до тіла ззаду двома ніжками, і замикає хребетний отвір; з сукупності хребетних отворів в хребетному стовпі утворюється хребетний канал, який захищає від зовнішніх пошкоджень спинний мозок, що поміщається в нім; отже, дуга хребця виконує переважно функцію захисту.

3. На дузі знаходяться пристосування для руху хребців - відростки. По середній лінії від дуги відходить назад остистий відросток, з боків з кожного боку - по поперечному, вгору і вниз - парні суглобові відростки. Останні обмежують позаду вирізки, з яких при накладенні одного хребця на іншій виходять міжхребцеві отвори, для нервів і судин спинного мозку. Суглобові відростки служать для утворення міжхребцевих суглобів, в яких здійсню-ються рухи хребців, а поперечні і остистий - для прикріплення зв'язок і м'язів, що приводять в рух хребці [2].

З'єднання між хребцями (зв'язковий апарат):

• передня подовжня зв'язка, яка перешкоджає надмірному розгинанню хребта назад;

• задня подовжня зв'язка - перешкоджає згинанню, будучи функціональним антагоністом передньої подовжньої зв'язки;

• жовті зв'язки - це зв'язки між дугами хребців, через свою еластичність вони прагнуть зближувати дуги і разом з пружністю міжхребцевих дисків сприяють випрямлянню хребетного стовпа і прямоходінню;

• міжостисті - зв'язки між остистими відростками, безпосередньо продовження міжостистих зв'язок назад утворює круглястий тяж, який тягнеться по верхівках остистих відростків у вигляді надосної зв'язки;

• міжпоперечні - обмежують бічні рухи хребетного стовпа в протилежну сторону;

М'язи спини:

Поверхневі м'язи. М'язи, що прикріпляються на поясі верхній кінцівці і плечі, розташовуються в два шари.

1. Трапецієвидний м'яз. Він займає верхню частину спини аж до потилиці і має трикутну форму. М'яз починається від остистих відростків всіх грудних хребців, від «выйной» зв'язки і потиличної кістки. Верхні волокна м'яза спускаються і прикріпляються до акроміального кінця ключиці, середні йдуть горизонтально до акроміону, нижні піднімаються вгору і латеральний до остюка лопатки.

Функція. Верхні волокна м'яза піднімають догори пояс верхньої кінцівки, нижні - опускають лопатку донизу. При скороченні всіх волокон м'яз тягне пояс верхньої кінцівки назад і до середини причому обидві лопатки зближу-ються між собою, якщо це дія відбувається на обох сторонах.

2. Найширший м'яз спини, займає всю нижню частину спини, підходячи своєю верхньою частиною під нижній кінець трапецієвидного м'яза. Вона бере початок від остистих відростків останніх чотирьох (а іноді п'яти і шести) грудних, всіх поперекових і крижових хребців, а також від задньої частини клубового гребеня і, нарешті, чотирма зубцями - від чотирьох нижніх ребер. Ці зубці чергуються із задніми зубцями зовнішнього косого м'яза живота. Від місць свого початку волокна найширшого м'яза спини йдуть догори в латеральному напрямі, сходяться, і прикріпляються до гребеня малого горбка плечової кістки.

Функція. Розгинає і пронує плече, приводить відведену руку. Діючи через плечову кістку, м'яз пересуває в тому ж напрямі і пояс верхньої кінцівки. Унаслідок свого прикріплення до ребер м'яз при фіксованих руках може розширювати грудну клітку, сприяючи вдиху, а також підтягати тулуб до рук.

3. Ромбоподібний м'яз лежить під трапецієвидним м'язом, маючи форму ромбічної пластинки. Починається від остистих відростків двох нижніх шийних, чотирьох верхніх грудних хребців і кріпиться до медіального краю лопатки донизу від остюка лопатки.

Функція. При скороченні притягає лопатку до хребта і догори. Будучи антагоністом переднього зубчатого м'яза, вона разом з нею фіксує медіальний край лопатки до грудної клітки.

4. М'яз, що піднімає лопатку. Починається від поперечних відростків чотирьох верхніх шийних хребців, йде вниз і латерально кріпиться до верхнього кута лопатки.

М'язи, що прикріпляються на ребрах, залягають в третьому шарі поверхневих м'язів спини у формі двох тонких пластинок.

1. Задній верхній зубчатий м'яз, лежить під ромбоподібним м'язом, починається від остистих відростків двох нижніх шийних і двох верхніх грудних хребців, прямує вниз, латерально закінчується на II - V ребрах.

Функція. Піднімає ребра.

2. Задній нижній зубчатий м'яз, йде від остистих відростків нижніх грудних і верхніх поперекових хребців у зворотному напрямі до ІХ-ХІІ ребер.

Функція. Опускає нижні ребра. Глибокі м'язи.

1. Аутохтонні м'яза спини утворюють латеральні і медіальні подовжні м'язові тракти, по два на кожній стороні, які лежать в жолобках між остистими і поперечними відростками і кутами ребер. У глибоких своїх частинах, найближчих до скелета, вони складаються з коротких м'язів, розташованих по сегментах між окремими хребцями (медіальний тракт):

• напівостистий м'яз;

• багатороздільні м'язи;

• обертові м’язи;

• міжостисті м'язи.

Більш поверхнево лежать довгі м'язи (латеральний тракт):

1. М'яз, що випрямляє хребет - починається від крижів, остистих відростків поперекових хребців. Ділиться на 3 частини відповідно прикріпленно:

• клубово-реберний м'яз - до ребер;

• довгий м'яз - до поперечних відростків;

• остистий - до остистих відростків.

2.Глибокі м'язи вентрального походження:

- М'язи, що піднімають ребра. Існують тільки в грудній області і лежать під м'язом, що випрямляє хребет. Беруть участь в нахилі хребетного стовпа в бічну сторону.

- Залишки міжреберних м'язів у вигляді м'язових пучків, розташованих між рудиментами ребер (передніми горбками) шийних хребців і між поперековими відростками.

Рухи хребетного стовпа. За допомогою міжхребцевих дисків і зв'язок хребетний стовп утворює гнучкий і еластичний вертикальний стовп, в якому дві еластичні системи протидіють один одному: хрящі заважають зближувати хребці, а зв'язки - віддалити їх один від одного.

Завдяки великій кількості сегментів, з яких складається хребетний стовп, дрібні рухи між окремими хребцями, підсумовуючись, приводять до досить значної рухливості всього хребта [2].

До грудних хребців прикріплено 12 пар ребер. Перші 7 пар прикріплено спереду до грудини за допомогою хрящів і називаються істинними. Останні 5 пар — помилковими, оскільки хрящові частини цих ребер, перш ніж досягти грудини, заздалегідь зростаються між собою. XI і XII пари ребер закінчуються вільно. Ребра разом з грудиною і грудними хребцями утворюють грудну клітку. До неї примикає плечовий пояс, що складається з двох лопаток і двох ключиць. Нижня частина хребетного стовпа з'єднується з тазовим поясом, утвореним двома тазовими кістками, крижами і куприком. До 15—16-річного віку кістки тазу сполучені прошарками хряща, який згодом костеніє. Рухливість хребта залежно від його структури, в різних відділах хребетного стовпа не однакова. Найбільш рухомим відділом є шийний, за ним слідує поперековий і, нарешті, грудний. Завдяки своїй рухливості, всі відділи можуть залучатися до патологі-чного процесу і піддаватися деформації [ 2,16 ].

Якщо подивитися на хребет спереду то видно, що ширина його в різних відділах неоднакова. На межі нижніх шийних і грудних хребців, а також в області крижів хребет ширший, ніж в середньому грудному і шийному відділах. Таким чином щоб зрозуміти будову хребетного стовпа необхідно мати на увазі, що хребці і окремі частини їх розвиненіші в тих відділах, які випробовують найбільшу функціональне навантаження, маса хребців збільшується зверху вниз; це пояснюється зростаючим навантаженням з боку вищерозміщених відділів.

Зростання хребта в різні періоди життя неоднакове. Якщо на першому році життя спостерігається інтенсивне зростання хребетного стовпа, то пізніше спостерігається деяке уповільнення. Дівчатка після семи років ростуть повільніше за хлопчиків, але з моменту настання статевої зрілості (12— 13 років) обганяють їх. Після 16 років хлопці ростуть швидше за дівчат. У дівчат зростання припиняється в 18 років, а у хлопців — в 20—25 років.

В процесі формування хребетного стовпа утворюються чотири фізіологічні вигини. Два вигини, обернені вперед, називаються шийним і поперековим лордозами, а два вигини, обернені назад, — грудним і крижово-куприковим кіфозами. У грудних дітей хребет зазвичай прямий [ 16 ].

Шийний лордоз формується під впливом роботи м'язів спини і шиї під час підняття голови і збереження пози з піднятою головою.

Грудний кіфоз починає формуватися в другому півріччі життя дитини, коли з’являється вміння переходити з положення лежачи в положення сидячи і тривало зберігати сидячу позу [ 2 ].

Поперековий лордоз утворюється під впливом дії м'язів, що забезпечують збереження вертикального положення тулуба і кінцівок під час стояння і ходьби.

Хребетний стовп новонародженої дитини має тільки одну кривизну — крижово-куприковий кіфоз, який формується ще в утробному періоді під впливом дії м'язів тазового дна [ 12 ].

Вираженість фізіологічних вигинів хребетного стовпа залежить від кута нахилу тазу, який коливається в межах 35—55 (градусів). Він меньший у хлопчиків і чоловіків і більший у дівчаток і жінок.

При збільшенні кута нахилу хребетний стовп, нерухомо з’єднаний з ним, нахиляється вперед, тому для збереження вертикального положення тіла відповідно збільшується поперековий лордоз і розташовані вище вигини. При зменшенні кута нахилу тазу вигини хребетного стовпа відповідно зменшуються. У 6—7 років фізіологічні кривизни намічаються вже достатньо ясно, а до 20—25 років формування їх закінчується [ 12 ].