- •Комунікативні ознаки культури української мови. Мовні норми.
- •Труднощі української словозміни та словопоєднання.
- •Дискусія, полеміка, диспут як різновид суперечки.
- •Особливості текстів кадрово-контрактних документів.
- •Термінологія обраного фаху.
- •Становлення і розвиток наукового стилю української мови.
- •Анотування і реферування наукових текстів.
- •Науковий етикет. Наукова дискусія та її правила.
- •Калькування елементів близькоспоріднених мов. Переклад термінів.
- •Державна мова — мова професійного спілкування.
- •Мовне законодавство та мовна політика в Україні. Державна мова в Україні.
- •Комунікативне призначення мови в професійній сфері.
- •Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови.
- •Комунікативні ознаки культури мови. Типологія мовних норм.
- •Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет.
- •Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів.
- •Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання.
- •Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування.
- •Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.
- •Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування. Функції та види бесід.
- •Етикет телефонної розмови.
- •Наради, збори, перемовини, дискусії як форми колективного обговорення.
- •Збори як форма прийняття колективного рішення. Нарада.
- •Дискусія. «Мозковий штурм» як евристична форма, що активізує креативний потенціал співрозмовників під час колективного обговорення проблеми.
- •Класифікація документів.
- •Вимоги до тексту документа.
- •Документація з кадрово-контрактних питань
- •Довідково-інформаційні документи
- •Етикет службового листування
- •Українська термінологія в професійному спілкуванні
- •Історія і сучасні проблеми української термінології.
- •Термін та його ознаки. Термінологія як система. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія.
- •Термінологія обраного фаху.
- •Кодифікація і стандартизація термінів.
- •Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Жанри наукових досліджень.
- •Оформлювання результатів наукової діяльності.
- •План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.
- •Анотування і реферування наукових текстів.
- •Основні правила бібліографічного опису, оформлювання покликань.
- •Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату.
- •Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті.
- •Основні вимоги до виконання та оформлювання курсової, бакалаврської робіт. Рецензія, відгук. Вимоги до оформлення курсової роботи Структура курсових робіт
- •Титульний аркуш
- •Перелік умовних позначень, символів, скорочень і термінів
- •Вимоги до структурних елементів основної частини
- •Вимоги до викладу тексту курсової роботи
- •Висновки
- •Рекомендації
- •Посилання у курсовій роботі
- •Вимоги до додатків
- •Вимоги до оформлення бакалаврської роботи
- •Науковий етикет.
- •Наукова переписка
- •Спілкування на науковому заході
Калькування елементів близькоспоріднених мов. Переклад термінів.
Своєрідним різновидом запозичень в українській мові є кальки. Калька - це слово або вислів, скопійовані засобами української мови з іншої мови, тобто значуща частина оригіналу буквально перекладена і займає в перекладі таке ж місце, як і в оригіналі. Наприклад, українське слово прамова постало з німецького Ursprache, а слова відмінник, співробітник виникли під впливом російських отличник, сотруд-ник. Розрізняють кальки лексичні, семантичні, фразеологічні. Калькування є одним із шляхів збагачення словникового складу мови. Однак у багатьох випадках воно стає причиною порушень мовної норми на лексичному рівні. Наприклад, поширене в українській мові неправильне вживання слів роздивляти, губити у словосполученнях роздивляти закон в першому читанні, губити впевненість замість слів розглядати, втрачати виникло в результаті калькування російських висловів рассматривать закон в первом чтении, терять уверенность. Невиправданим є використання таких кальок з російської мови, як добрий чоловік, рахувати своїм обов 'язком, дана проблема, біля тисячі сторінок, не дивлячись ні на що, директор знаходиться у відпустці. Треба прагнути до використання українських слів і конструкцій, зокрема у цьому випадку добра людина, вважати своїм обов 'язком, ця проблема, близько тисячі сторінок, незважаючи ні на що, директор перебуває у відпустці.
У працях українських мовознавців та термінологів О. Курило, С. Кара ва не ь кого, Т. Кияка, Б. К і наша, О. Кочерги, О. Пономарева, С. Яреми та ін. запропоновано методи передавання термінів засобами української мови, створено чітку систему словотворчих правил, виведених із традицій української народної мови. Застосовуючи систему словотворчих правил, можна уникнути мовних конструкцій, непритаманних українській мові, досягти точності та однозначності термінів і висловів у текстах. Бо зрозуміло, що не бажано уживати той самий суфікс для творення термінів, що означають різні, а особливо протилежні за змістом поняття, наприклад, такі властивості, як здатність виконувати дію та здатність бути об'єктом дії. Ніхто у російській мові не плутає дієприкметники на ~щий з дієприкметниками на -емый. Не слід забувати, що для кожного правила в будь-якій мові є певна кількість винятків. Для перекладу термінів варто послуговуватися словниками останніх років видання. Коли є кілька словників приблизно одного часу видання, то вибирати варто за такими пріоритетами: стандарт, галузева енциклопедія, галузевий словник, універсальна енциклопедія. Переозначаючи терміни, слід обов'язково зазначити, що нове значення буде вживатися або як "локальне", тобто лише в межах цього повідомлення, або як основне, що пропонується для всієї галузі. Щодо нових термінів норми інші. Запропонований автором новий термін повинен задовольняти такі обов'язкові вимоги: мати означення; відтворювати суттєві ознаки поняття; бути однозначним (його вживання з іншим значенням допустиме лише в інших галузях); не мати синонімів; мати семантичні зв'язки з іншими термінами (в означення терміна повинні входити інші терміни цієї ж галузі); бути лінгвістично нормативним, тобто відповідати правилам орфографії; мати найвищу частоту вживання (порівняно з іншими словами, що можуть бути запропоновані як варіанти для утворення терміна).
