48. Структура платіжного балансу.

Відповідно до методики МВФ структура платіжного балансу включає в себе два основні розділи: баланс поточних операцій (рахунок поточних операцій), баланс операцій з капіталом і фінансовими інструментами.

Баланс поточних операцій відображає сукупність усіх платежів за експортно-імпортними операціями, послугами, доходами від інвестицій, а також односторонніми переказами. Він включає чотири групи статей:

1) торговельний баланс, що показує співвідношення між виплатами за імпортом товарів і надходженнями від експорту. Торговельний баланс – це співвідношення вартості експорту й імпорту. Оскільки значна частина зовнішньої торгівлі здійснюється в кредит, є розбіжності між показниками торгівлі, платежів та надходжень, що фактично здійснені за відповідний період.

2) баланс послуг, тобто співвідношення між платежами і надходженнями коштів за послуги, що надаються у взаємовідносинах між резидентами і нерезидентами. Баланс послуг включає платежі й надходження з транспортних перевезень, страхування, електронного, міжнародного туризму, експортних послуг, передачі інформації, культурних та наукових обмінів, різних комісійних зборів і т. ін.

3) стаття “доходи”, що відображає рух коштів в порядку оплати праці, а також доходів від володіння іноземними фінансовими активами. За прийнятими у світовій статистиці правилами в дану статтю входять виплати доходів з інвестицій за кордоном і процентів з міжнародних кредитів.

4) поточні трансферти – це стаття, що відображає рух грошових коштів або матеріальних цінностей без зустрічного потоку товарів або грошей (грошові перекази, пенсії, спадщина, подарунки, урядові субсидії, гуманітарна допомога тощо).

Баланс операцій з капіталом і фінансовими інструментами виражає співвідношення вивозу і ввозу державних і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнародних кредитів. Він включає дві основні складові частини:

1) рахунок операцій з капіталом, що показує трансферти капіталу, пов’язані з безкоштовною передачею прав власності на основні фонди, списанням боргів, міграцією населення, придбанням нефінансових активів; 2) фінансовий рахунок, що показує операції з фінансовими активами і зобов’язаннями даної країни. Він включає:прямі інвестиції,портфельні інвестиції, інші інвестиції.

Додатковими розділами платіжного балансу, що відображають рух коштів за міжнародними операціями, є:

1) офіційні валютні резерви – це розділ платіжного балансу, який містить інформацію про рух резервних активів офіційних органів даної країни.

2) помилки і пропуски – це розділ, до якого заносяться дані статистичних похибок і неврахованих операцій.

Прийнята МВФ система класифікації статей платіжного балансу використовується країнами – членами Фонду як основа національних методів класифікації. Однак платіжні баланси промислово розвинутих країн і країн, що розвиваються можуть відрізнятись як за методикою складання, так і за змістом.

49. Методи регулювання платіжного балансу.

Платіжний баланс є одним із об'єктів державного регулювання. Це обумовлено низкою причин: платіжним балансам притаманна неврівноваженість, яка проявляється у тривалому і великому дефіциті в одних країн і надзвичайно активному сальдо в інших; після відміни золотого стандарту, починаючи з 30-х років ХХ століття, стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу шляхом цінового регулювання діє вкрай слабо; в умовах інтернаціоналізації господарських зв'язків підвищилось значення платіжного балансу в системі державного регулювання економіки.

Організаційно-економічною основою регулювання платіжного балансу є:

1. державна власність, в тому числі офіційні золотовалютні резерви;

2. зростання частки національного доходу, що перерозподіляється через державний бюджет;

3. безпосередня участь держави у міжнародних економічних відносинах як експортера капіталів, кредитора, гаранта, позичальника;

4. регламентація зовнішньоекономічних операцій з допомогою нормативних актів і органів державного контролю.

Країнами з дефіцитом платіжного балансу, як правило, застосовуються наступні заходи з метою стимулювання експорту, стримування імпорту товарів, залучення іноземних капіталів, обмеження вивозу капіталу.

Дефляційна політика. Дана політика направлена на скорочення внутрішнього попиту, включає обмеження бюджетних видатків (переважно на громадські цілі), заморожування цін і заробітної плати. Одними із основних її інструментів виступають фінансові та грошово-кредитні заходи: зменшення бюджетного дефіциту; зміни облікової ставки центрального банку (дисконтна політика); кредитні обмеження; встановлення меж росту грошової маси.

Девальвація. Зниження курсу національної валюти спрямоване на стимулювання експорту і стримування імпорту товарів. Щоправда, роблячи дорожчим імпорт, девальвація може призвести до зростання витрат виробництва вітчизняних товарів, до підвищення цін в країні і втрати отриманих з її допомогою конкурентних переваг на зовнішніх ринках.

Валютні обмеження. Дана група заходів включає такі методи, як блокування валютної виручки експортерів, ліцензування продажу іноземної валюти імпортером, сконцентрування валютних операцій в уповноважених банках, які направлені на усунення дефіциту платіжного балансу шляхом обмеження експорту капіталу і стимулювання його припливу, стримування імпорту товарів.

Фінансова і грошово-кредитна політика.

Зокрема, для зменшення дефіциту платіжного балансу використовують: бюджетні субсидії експортерам; протекціоністське підвищення імпортного мита; відміна податків з процентів, що виплачуються іноземним власникам цінних паперів з метою припливу капіталу в країну; грошово-кредитна політика, особливо облікова політика і таргетування грошової маси.

Спеціальні заходи державного впливу на платіжний баланс в ході формування його основних статей (торгового балансу, «невидимих» операцій, руху капіталу).