28.Провідні тенденції розвитку української культури періоду «Перебудови». Значення політики гласності.

Перебудова радянського суспільства в останні роки функціонування СРСР не стала прикладом до змін в Україні. Тут продовжувалася політика попередніх років правління за моделлю Л. Брежнєва і М. Суслова, яка передбачала денаціоналізацію і духовне спустошення. Цю політику підтримував перший секретар ЦК КПУ В. Щербицький. В Україні активно поширювалася русифікація, катастрофічне зменшувалася кількість шкіл з українською мовою навчання, в вузах українською мовою читалося близько 5 відсотків лекцій. На 1988/89 навчальний рік не залишилося жодної української школи в Донецьку, Чернігові, Харкові, Луганську, Одесі, Миколаєві. Українські театри перейшли на так званий двомовний режим. Частка українців зменшилась з 76,8 % у 1959 р. до 72,6 % у 1989 p., тоді як частка росіян збільшилась з 16,9 до 22 %. Українська мова витіснялася з усіх сфер суспільного життя, духовне життя занепадало. Розбудив Україну Чорнобиль. Все, що робилося в дні після аварії на ЧАЕС керівництвом центральних органів СРСР і України, було злочином перед людством і зокрема перед українським народом. Першими, хто подав голос на захист збереження української культури, навколишнього середовища, відродження правдивої історії України, були письменники. Широкий резонанс у суспільстві мали виступи О. Гончара, Р. Братуня, І. Дзюби, І. Драча, В. Дрозда, В. Яворівського, Ю. Щербака, Б. Олійника і багатьох інших. Ґрунтовний аналіз занепаду української культури зробив О. Гончар на Всесоюзній творчій конференції у Ленінграді 1 жовтня 1987 р. На всесоюзну трибуну було винесено проблему засилля атомних станцій в Україні, висловлено протест проти планового будівництва АЕС поблизу Чигирина і в Криму, вказано на загрозу екології від реалізації проекту каналу Дунай — Дніпро, який мав перегородити увесь Дніпровсько-Бузький лиман, від чого гирло Дніпра перетворилося б на величезне смердюче болото. О. Гончар висловив думку, що література і наука повинні спільно з гуманістичних позицій трудитися в ім'я людини. Гласність: У лютому 1986 р. XXVII з'їзд КПРС прийняв нову редакцію Програми партії, з якої викреслили завдання побудови комунізму, проголосивши курс на удосконалення соціалізму. Саме тоді Горбачов висунув два принципово нових політичних лозунги — «гласність і широка демократія». Іншими словами, реформи вирішено було починати не з економічного базису, а з політичної надбудови. Головними досягненнями політики гласності стали: ліквідація «білих плям» в історії СРСР; повернення з небуття дискредитованих у 30—70-ті pp. імен багатьох політичних і культурних діячів, заборонених літературних творів, кінофільмів, наукових і публіцистичних праць; послаблення цензури; розгорнення дискусій навколо ключових проблем суспільного, політичного і духовного розвитку; відмова від старих пропагандистських стереотипів та ідеологічних міфів; поява ідейного плюралізму, різноманітності думок; падіння «залізної завіси» і можливість діалогу з країнами Заходу; поліпшення радянсько-американських відносин. Гострі публіцистичні твори з'явилися на сторінках таких видань, як «Московские новости», «Огонек», «Новый мир», «Знамя», «Октябрь», «Вопросы истории» і т. д. Люди з подивом дізнавалися про раніше приховані від них факти минулого, пов'язані з революцією і Громадянською війною 1917—1920 pp., непом, політикою колективізації та індустріалізації, голодоморами, сталінськими репресіями 30-х років, Великою Вітчизняною війною, «хрущовською відлигою», дисидентами й роками застою. Протягом лише одного 1986 р. газети і журнали здобули 14 млн. нових читачів. Природно, політика гласності викликала різку політизацію громадян й зростання ідеологічної поляризації. У дискусіях на сторінках періодичних видань, на радіо та телебаченні переважали не наукові аргументи, а емоції й ідеологічні пристрасті. При цьому комуністична ідеологія почала зазнавати відкритих нападів з боку ЇЇ опонентів, у самій партії настав період «розброду і хитання». Плюралізм думок прийшов у суперечність з існуючою тоталітарною системою.