14. Утворення і розвиток Галицько-Волинської держави, її соціально- економічний та політичний розвиток. Значення Галицько-Волинської держави в історії України.

Га́лицько-Воли́нське князі́вство, Королівство Русі (лат. Regnum Galiciae et Lodomeriae, Regnum Rusiae; 1199—1349) — південно-західне руське князівство династії Рюриковичів, утворене у результаті об'єднання Галицького і Волинського князівств Романом Мстиславичем. З другої половини 13 століття стало королівством, головним законним спадкоємцем Київської династії та продовжувачем руських політичних і культурних традицій.Галицько-Волинське князівство було одним з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицькі, Перемишльські, Звенигородські, Теребовльські, Володимирські, Луцькі, Белзькі і Холмські землі, а також Поділля і Бессарабія.Князівство проводило активну зовнішню політику у Східній і Центральній Європі. Його головними ворогами були Польща, Угорщина та половці, а з середини 13 століття — також Золота Орда і Литва. Для протидії агресивним сусідам Галицько-Волинське князівство неодноразово укладало союзи із католицьким Римом і Тевтонським Орденом.Галицько-Волинське князівство занепало через відсутність міцної централізованої княжої влади і надмірно сильні позиції боярської аристократії у політиці. У 1340 році, у зв'язку зі смертю останнього повновладного правителя князівства, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році Галичина була поступово захоплена сусідньою Польщею, а Волинь — Литвою. Галицько-Волинське князівство перестало існувати як єдине політичне ціле.

15.Політика Великого князівства Литовського, Молдовського та Московського князівств, Кримського ханства щодо українських земель у другій половині XIV - першій половині XVI століття.

16. Українські землі в складі Великого Князівства Литовського.

Укр землі з самого поч. існування литовської держави приваблювали литовських князів. Литовське князівство утвор. у ХШ ст. в результаті розкладу первіснообщинного і зародження феодального суспільства. Його засновником і першим князем був Міндовг (1230-1263). У середині ХНІ ст. князь Міндовг об'єднав войовничі відсталі язичницькі племена, щоб дати відсіч натиску Тевтонського ордену німецьких хрестоносців-колонізаторів, що виник на прибалтійських землях. Ставши на чолі литовського племені, він захопив так звану Чорну Русь над Німаном і переніс до Новгородка свою столицю. На початку 1260-х Міндовг спробував захопити Чернігово-Сіверщину, але не встиг здійснити своїх задумів. Після його смерті в 1263 р дер влада в Литві ослабла, і експансія на слов'янські землі на деякий час припинилась. Але вже на поч XIV ст. з'явився новий "збирач" земель, засновник нової династії князь Гедимін (1316-1341), котрий поклав поч новій династії і новій експансії в Україну. Швидке зростання Литовської держави починається якраз за часів Гедиміна.. Менше ніж за століття Литва перетвор на сильну воєнну державу, готову до дій на 2 фронти: до протистояння нім. лица та до наступу на ослаблені руські землі.

17. Причини польсько-литовського зближення у ХІУ ст. Кревська унія. Городельська унія та її значення для України.

18. Становище західноукраїнських земель під владою Польщі (середина XIV - XVI ст.).

19. Татаро-турецькі напади на Україну в XVI - 1-ій половині XVII ст.

20. Виникнення українського козацтва та його розвиток.

Коза́к — представник військового стану, воїн-найманець. Член самоврядних військових громад, що з 15 століття існували на теренах українського «Дикого поля», в районі середніх течій Дніпра та Дону, на межі християнського і мусульманського світів. Основним заняттям козака була війна: розбій і патрулювання торгових шляхів, піратство в Криму та Чорному морі, захист українських земель від татарських «полювань на рабів», участь у військових компаніях сусідніх володарів та захист кордонів сусідніх держав.Достеменно відомо, найперші згадки про українське козацтво з`явилися в Західній Європі на рубежі XV-XVI ст. Одна з таких писемних згадок про козаків зустрічається в генуезькій хроніці за 1474 рік. За свідченням тогочасних літописців перші козацькі слободи розташовувались обіч сумновідомого татарського «Чорного шляху» вздовж річки Тясмин, що біля Чигирина, річки Ташлик, що біля Сміли, а також річок Конилка та Гірський Тікич неподалік Умані. Отож колиска всього козацтва знаходиться на території сучасної Київської, Черкаської та Вінницької областей України.У 17 столітті козаки були організовані у дві воєнні державні формації — Військо Запорозьке та Донське військо, які на початку 18 століття були інкорпоровані до складу російської монархії. Остання поступово ліквідувала козацькі автономії шляхом залучення козацької верхівки до дворянського стану, нищенням козацьких самостійницьких осередків, оросійщенням козацтва. На середину 19 століття в Росії існувало 11 козацьких військ, що були розташовані у прикордонних зонах Кавказу та Сибіру. Під час громадянської війни в Росії, що спалахнула після більшовицького перевороту 1917 року, в акваторії Чорного моря виникло три козацькі державні утворення: Українська держава, Кубанська народна республіка та Донська республіка. Після створення СРСР комуністична влада фізично винищила козацький стан у ході репресій і голодомору. Залишки козаків воювали проти радянської влади на боці Німеччини під час Другої світової війни[1].З 1991 року, після розвалу СРСР, ряд громадських організацій України, Білорусі, Росії та Казахстану намагаються відроджувати козацькі традиції. В державній символіці Україні активно використовуються козацькі атрибути та діячі козацької історії.Козаки здійснили величезний вплив на формування українського народу - важливої етнічної спільноти Східної Європи.