21.Заснування Запорозької Січі та її устрій.

Утворення Запорозької Січі було видатною подією… Січ стала для українського народу могутньою підпорою в боротьбі проти феодально-кріпосницького та національного гніту і проти турецько-татарської агресії. Разом з тим феодали намагалися укріпитися за порогами. Ще в 1533 р. черкаський староста Є.Дашкевич подав литовському сеймові проект побудови фортеці на Дніпрових островах. Вона мала бути форпостом у боротьбі проти турків і татар і проти козацтва, щоб забезпечити панську колонізацію Запоріжжя. Оскільки для здійснення цього проекту в литовського уряду не було коштів, організацію боротьби за оволодіння прикордонням узяли на себе магнати, передусім черкаський і канівський старости. В цьому аспекті треба розглядати і діяльність черкаського і канівського старости князя Д. І. Вишневецького.Після жорстокого зруйнування у 1775 р. Запорозької Січі російським царатом певен час існувала ще й Задунайська Січ.Запорозька Січ була обведена високими валами, на яких був частокіл і зруби, що на них ставилися гармати. Між валами була широка площа, на краю якої стояли курені, будинки, де мешкали запоріжці. Козацька залога на З. С., що звалася також кошем, нараховувала кілька тисяч (іноді це число доходило до 10 тис.) озброєних козаків. На площі містилася церква, будинки старшини, школа та інші господарські та військові споруди. Січова церква і духовенство перебували під зверхністю Києво-Межигірської архимандрії. Площа біля церкви була центром суспільно-політичного життя З. С., де відбувалися Січові ради тощо. Поза валами був Січовий базар, куди приїжджали купці зі своїми товарами. Січовики продавали тут продукти своєї праці — рибальства і мисливства. На Січі не було ні феодальної власності на землю, ні кріпосництва. На Запоріжжі панував не феодальний примус, а принцип найму. Панівну верству З. С. становили не феодали як привілейований стан, а власники рибних промислів, багаті скотарі й торговці, а пізніше, в міру розвитку землеробства та інших галузей господарства — власники великих зимівників, водяних млинів, чумацьких валок тощо. Цим багатіям протистояла сірома (голота) — маса бідняків, позбавлених засобів виробництва і власного житла.

22. 3начення козацтва в історичній долі українського народу.

23. Українські землі в складі Речі Посполитої. Люблінська і Брестська унії.

24. Реформація в Європі і Україна. Берестейська унія та її вплив на духовне життя в Україні.

25. Селянсько-козацькі повстання кінця XVI ст.

26. Антикозацька політика польського уряду в першій половині XVII ст. «Ординація Війська Запорізького» 1638 р

1 бер. 1638р. польський сейм ухвалив постанову „Ординація Війська Запорізького реєстрового, що перебуває на службі РП”: йшлося про потребу застосування проти повстанців військової сили; позбавлення козаків права обирати старшину; зменшення реєстру до 6 тис. чол..; заборона під загрозою смерті будь кому приходити на Запоріжжя без дозволу урядового комісара; заборона козакам селитися в містах крім прикордонних – Черкас, Чигирина, Корсуня; два полки реєстровців, заступаючи один одного мали постійно стояти в Запорожжі.

22. Селянсько-козацькі постання 1920-1930-х років XVII ст.

23. Причини, характер та рушійні сили національної революції українського народу 1648-1676 р

Боротьба, яка розпочалася в середині XVII ст. на українських землях, насамперед мала на меті звільнення українського народу з-під панування Речі Посполитої.З-поміж основних її причин можна виділити наступні:Соціальні причини. Національно-політичні причини Релігійні причини. Суб’єктивні причини. За характером це була національно-визвольна, антифеодальна боротьба українського народу, в якій значну роль відігравало і релігійне протистояння .Рушійними силами революції виступали усі верстви українського суспільства середини XVII ст. Роль лідера виконувало козацтво, під керівництвом якого згуртувалося селянство, міщанство, православне духовенство, а також дрібна українська шляхта, яка також потерпала від свавілля польських магнатів.Українська національна революція, яка розпочалася в 1648 р. і пройшла у своєму розвитку три основні періоди:I період (лютий 1648 – серпень 1657р.) – початок і найбільше піднесення національно-визвольної та соціальної боротьби, яка привела до утворення Української національної держави – Гетьманщини.II період (вересень 1657 – червень 1663 р.) – громадянська війна, що привела до поділу козацької України на Лівобережну і Правобережну.III період (червень 1663 – вересень 1676 р.) – боротьба за возз’єднання української держави, за її суверенітет. Тобто закінчується українська національна революція після падіння гетьмана П. Дорошенка у 1676 р.Отже, народне повстання, яке розпочалося 1648 р., охопивши більшу частину території та населення України, незабаром переросло у визвольну війну, а війна, зумовивши докорінні зміни в суспільному розвитку, поступово переросла в національну революцію.З огляду на це „національна революція” є саме тим узагальнюючим терміном, який адекватно відображає суть, масштаби, зміст та форми боротьби цієї доби. Аргументами на користь терміна „національна революція” є ті революційні зрушення, які відбулися в житті суспільства в другій половині XVII ст.:– утворення та розбудова Української національної держави;– встановлення нових кордонів та поступове формування державної території;– радикальні зміни станової ієрархії, прихід до вершин влади національної за складом козацької старшини;– скасування кріпосного права, завоювання селянами особистої свободи;– ліквідація великої земельної власності польських та ополячених українських феодалів та утвердження дрібної (фермерського типу) козацької власності на землю;– визволення українських міст з-під влади короля, магнатів, шляхти, католицького духовенства;– втягнення в орбіту соціальних змін абсолютної більшості населення, всіх суспільних станів та верств, що проживали в українських землях.На початку 1648 р. Б. Хмельницького обирають гетьманом Війська Запорізького. Саме ця подія вважається початком національно-визвольної війни українського народу.

22. Основні події на початку національної революції 1648-1676 років. Зборівський договір, його зміст і значення.

Зборівський договір (18 серпня 1649) — угода укладена між королем Речі Посполитої Яном ІІ Казимиром з одного боку і Військом Запорозьким на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким з другого.Зборівський договір підсумував першу фазу в історії Хмельниччини і легалізував самоврядність українських козаків в межах Речі Посполитої. Ця самоврядність втілилися у козацькому державному утворенні — Війську Запорозькому, також відомому як Гетьманщина.

22. Українська державність періоду національної революції 1648-1676 рр.

23. Національно-визвольна війна в Україні 1648-1657 рр.: битва під Берестечком. Білоцерківський договір.

Битва під Берестечком (28 червня — 10 липня 1651) — найбільший бій Хмельниччини, який відбувся біля містечка Берестечко між Військом Запорозьким під командуванням Богдана Хмельницького та союзним йому кримськотатарським військом Ісляма III Ґерая з одного боку та армією Речі Посполитої під командуванням Яна Казимира II з іншого.Наслідки битви.Поляки не зважилися продовжити війну й розпочали переговори. Внаслідок битви Хмельницький був змушений прийняти дискримінуючий мир (Білоцерківський мирний договір), підписаний під Білою Церквою 28 вересня 1651 р. За цим договором число реєстрового війська зменшувалось до 20 000, козацьку територію обмежено тільки до Київського воєводства, шляхті привернуто її давні володіння, а селяни мали повернутися на панщину.Однак битва під Берестечком не стала завершенням війни. Білоцерківський договір, який так і не був затверджений сеймом, не тривав і року, а 2 червня 1652 року відбулась нищівна для польського війська Битва під Батогом.Білоцеркі́вський ми́рний до́говір 1651 — договір між польським урядом і гетьманом України Богданом Хмельницьким, укладений в Білій Церкві 18 (28) вересня 1651 року після невдалої для селянсько-козацьких військ Берестецької битви.Умови договору були важкими для України. За Білоцерківським договором Україна залишалася під владою шляхетської Польщі.Польській шляхті поверталися маєтки у Київському, Брацлавському і Чернігівському воєводствах;територія, підвладна Богдану Хмельницькому, обмежувалася лише Київським воєводством;реєстрове козацьке військо скорочувалося з 40 до 20 тисяч чоловік;Україна була позбавлена права вступати у відносини з іноземними державами і повинна була розірвати союз з Кримським ханством.гетьман збовязувався розірвати союз із Кримом і відіслати з України татарські загони.гетьман позбавлявся права дипломатичних відносин з іноземними державами.Народні маси України й запорозькі козаки були невдоволені Білоцерківським миром настільки, що Богдану Хмельницькому довелося їх утихомирювати. Боротьба повинна була розгорітися з новою силою.Богдан Хмельницький використав Білоцерківський договір для перепочинку і підготовки нового воєнного виступу проти шляхетської Польщі. Після початку воєнних дій Білоцерківський договір в травні 1652 був анульований Б. Хмельницьким.

22. Україно-Московський договір 1654 р., його умови та існуючі оцінки.

У березні 1654 року козацька делегація передала на розгляд росіянам проект договору, який увійшов в історію під назвою "березневих статей". Згідно з цим документом, Україна зберігала республіканську форму правління, територіально-адміністративний поділ, систему соціально-економічних відносин, незалежність у проведені внутрішньої політики і зовнішньої (за винятком Речі Посполитої і Туреччини).

21бер. 1654р. було затвердженно „Березневі статті”:

1. визнавалося верховенство московського царя над Укр.

2. козаки зберігали всі права та вольності, реєстр 60 тис.чол.

3. генеральна і полкова старшина отримувала платню

4. гетьмана мало обирати коз. Військо і сповіщати царя

5. Укр. Мала право на зовн. Відносини , окрім польщі та Туреч.

6. податки мали збир. Укр.. чиновники

7. у містах зберігалося самоуправління

8. підтверджувалося право київського метрополіта і всього духовенства

9. у Києві та на кордонах Укр. З РП мали розташуватися Рос. Військові злоги

10. Московський уряд зобов. Вступити в війну з Польщею на весні 1654р.

11. у разі татар. Нападів на Укр. передбачалися спільні московсько-укр. Походи проти крим. ханства

Отже переяславсько-московський договір 1654 р. був необхідний Україні, яка прагнула використати Росію, як важіль, за допомогою якого, можна було б вирвати українські землі зі складу Речі Посполитої та розпочати розбудову власної держави. Росії Україна була потрібна як буфер в боротьбі проти Туреччини, а в перспективі можливість перетворити часткову залежність на

цілковиту. Тобто, підписуючи договір, кожна з сторін вкладала в нього свій зміст. Відсутність національної держави, досвіду державотворення, штовхнули Україну на об'єднання з державою суспільний устрій якої відрізнявся від козацької держави з її демократичними засадами і, де не було, навіть, перспектив для майбутнього самостійного розвитку.

22. Соціально-економічні та політичні наслідки національної революції 1648- 1676 рр.

23. Богдан Хмельницький - організатор визвольної війни і творець української козацької держави.

У січ. 1648р. гетьманом Запорозького війська було обрано Б. Хм. Він ужив таких заходів для підготовки повстання:

1. розсилав універсали із закликом піднятися на боротьбу проти свавіля магнатів і шляхти, тікати на Січ

2. установив контакти з повстанськими загонами в різних частинах Укр.

3. агітував міське населення відчиняти міста перед козацькою армією

4. установив дипломат. Відносини з крим. Ханством: в обмін на військ. Здобич та заручників татарська кіннота виступила на боці запорожців ,припинялися татар. Напади на пд.. Укр.

Переможні битви 1648-1649рр. у наслідок яких значна частина укр.. земель була звільнена від польської влади, сприяли утвердженню Української Козацької держ. – війська запорізького (Гетьманщина).

22. Доба руїни в історії України 1657 - 1687 рр. Політичний розкол України в ході громадянської війни. Андрусівське перемир’я 1667 р.

Періодом від смерті Б. Хм. До І. Мазепи історики називають Руїною. Вона характериз. Внутр.. боротьбою коз. Старшини за владу та іноземним вторгненням в Укр.

Основний зміст – розпад укр.. держ.

Тривала 1657-1687рр.

Охопила і Лівобер. І Правобер. Укр.

Причини Руїни:

1. -відсутність лідера, який би міг продовжити справу Б. Хм.

2. -розкол серед укр.. еліти з питань внутр.. і зовн. Політ.(Москва і РП)

3. -нездатність старшини поставити держ. Інтереси над особистими

4. -гострі соц.. конфлікти, небажання рядового козацтва і сел.. підпорядкуватися будь-якому уряду

5. -втручання в внутр. укр. Справи та безпосер. Агресія з боку РП, мокс. Держ, асман. Імпер., крим. Ханства

Почалася боротьба між гетьманами за булаву. Гетьмани: І.Виговський, Ю. Хм., П. Тетеря, І. Брюховецький, П. Дорошенко, Д. Многогрішний, І. Самойлович.

Результати Руїни:

1. -почалася сусп.. криза РП, що завершилася загибеллю польської держ. На кінці 18 ст.

2. -Туреччина зазнала поразки від священої ліги, що призвело до її занепаду у 18 ст.

3. -росія вийшла з руїни ослабленною.

Брюховецький підписав Андрусівське перемир’я 1667р. між Московською держ. та РП

1. -право бер. Укр.. відходила до Польщі

2. -ліво бер. Укр.. залишалася за московькою держ.

3. -Київ контролював ліво бер.гетьман, згодом це місце мало ввійти до Польщі

4. -запорозька січ перебувала під спільним контролем обох держ.

22. Соціально-економічний і політичний розвиток Гетьманщини в 2-ій пол.ст.

Соц.-екон.:

1. ґрунтувалося на промислах і скотарстві

2. через набіги татар хліборобство не набуло значного розвитку

3. основною формою господарювання були хутірські господарства зимовники

4. високий рівень ремесл. Виробництва

5. запорожці займалися торгівлею

37.Гетьманщина в добу І. Мазепи. Внутрішня і зовнішня політика гетьмана Мазепи.

Діяльність І. Мазепи як гетьмана припадає на складний період. У Росії в цей час, за правління Петра І, відбувається зміцнення абсолютизму і посилюється наступ на автономні права України. І. Мазепа, як талановитий дипломат і державний діяч, намагався запобігти цьому, тому проводив хитру, обережну, гнучку політику. Він завойовував довіру Петра І, використовуючи це для забезпечення інтересів Гетьманщини та своїх власних. Він ревно виконував накази царя, особливо надаючи активну допомогу у війні з Туреччиною під час Азовських походів.Одночасно І. Мазепа проводив політику зміцнення влади козацької старшини, роздає їй земельні володіння. Не забуває й про себе і стає одним з найбагатших людей в Європі, володіючи 100 тисячами кріпаків.Також І. Мазепа виступає і як меценат. Він виділяє багато грошей на розвиток релігії та культурних установ, будує чудові церкви. У 1701 р. Києво – Могилянський колегіум дістає статус академії. За І. Мазепи відбувається її розквіт, кількість студентів досягає 2 тисяч. Також при І. Мазепі засновується чимало шкіл і друкарень.Зміцнення старшинського землеволодіння вело до відродження феодальних відносин у Гетьманщині, до посилення експлуатації селян і рядових козаків. Щоб запобігти соціальній напрузі, І. Мазепа намагався врегулювати повинності селян та забезпечити права рядових козаків. Але в цілому, внутрішня політика І. Мазепи, яка за змістом була класовою, в інтересах козацької старшини, сприяла зміцненню в Гетьманщині феодальних порядків.

38.Конституція П. Орлика, її основні положення та історичне значення.

Конститу́ція Пили́па О́рлика — договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська, який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року. Затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською. Складається з преамбули та 16 статей. Пам'ятка української політико-філософської та правової думки. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу .Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання

39. Соціально-економічний і політичний розвиток Правобережної України в 18 ст. Гайдамацький рух, Коліївщина, рух опришків.

Гайдáмаки —народні повстанці на Правобережній Україні, що залишалася до кінця 18 століття під владою Речі Посполитої. Гайдамацький рух - це національно-визвольний рух прoти польського гніту на правобережній Україні на прикінці 18-го на початку 19-го ст, який поширився на Київщині, Брацлавщині і Волині.Гайдамацькі рухи розпочалися у перші десятиріччя й тривали аж до кінця 1760-х років, зрештою вилившись у грандіозне повстання, що відоме в історії під назвою Коліївщина. Найголовнішим гайдамацьким лідером буд Максим Залізняк.Гайдамацькі загони складалися із селян, козаків, наймитів, міщан-ремісників і навіть збіднілих шляхтичів.Колії́вщина — селянсько-козацьке повстання на Правобережній Україні у 1768 році проти кріпосницького, релігійного та національного гніту шляхетської Польщі.Очолив це повстання виходець із запорозької бідноти Максим Залізняк, а його найближчим сподвижником став Іван Ґонта.Коліївщина стала найвищим етапом гайдамацького руху. Супроводжувалося масової різаниною єврейського і польського населення на Поділлі та Волині[1]. Повстання було придушене російськими військами (спільно з поляками), а гайдамацькі ватажки — страчені або заслані на Далекий Схід.Опришки – це учасники народно-визвольної боротьби в Галичині на Закарп., Буков. проти феодально-кріпосницького гніту польської і української шляхти, молдавських феодалів, угорських і австрійських поміщиків у 16-1-й половині 19 ст. Вперше опришки згадуються в документах 1529 р. Рух опришків спочатку розгорнувся на Прикарпатті, пізніше охопив Закарпаття і Буковину.Центром опришків були Карпатські гори. Туди тікали розорені покривджені українські а також польські пани і угорські селяни, бідні міщани. Діяли опришки з ранньої весни до пізньої осені, невеликими загонами.

40. Політика царизму щодо українських земель у XVIII ст. Ліквідація Гетьманщини і Запорізької Січі, її наслідки для України.

41. Три поділи Польщі і нове політичне розчленування українських земель.

Перший поділ5 червня 1772, повноважні представники Прусії, Австрії та Росії підписали в Петербурзі договір, за яким відбирали на свою користь так звані санітарні смуги, тобто території по периметру Речі Посполитої. Згідно з цією угодою:Прусія забрала Помор’я, Куяви та частину Великопольщі - загальною площею 36 тис. км2 з населенням 580 тис. чолАвстрія – Малопольщу і Галичину (Відтоді почався австрійський період історії Львова та краю, тривав він до 1 листопада 1918 року) з Руським, Белзьким і західними околицями Волинського та Подільського воєводств обшаром 83 тис. км2 з 2.650 тис мешканців.Росія – східнобілоруські землі з Полоцьком, Вітебськом та Мстиславом, а, окрім цього – частину Ліфляндії [Латвії], тобто загалом 92 тис. км2 площі з 1.300 тис. населення.Щоб надати законності своїм анексіям, союзники вимагали затвердження поділу польським сеймом. Король безуспішно намагався здобути підтримку в європейських монархів, але мусив поступитися. 30 вересня 1773 року сейм ратифікував угоду про поділ земель Речі Посполитої. Протягом 1773-1792 років польський король і прибічники реформ ще марно намагалися врятувати залишки Речі Посполитої та зміцнити державу. Чотирирічний сейм (1788-1792) за ініціативою групи патріотичних реформаторів, очолюваних Гуго Коллонтаєм, ухвалив 3 травня 1791 року Конституцію, яка запроваджувала:Конституційну монархію;Особисті свободи та рівні права всім громадянам.У відповідь на це консервативні шляхетські кола утворили в 1792 році в містечку Торговиці (на тодішньому російському кордоні) конфедерацію і закликали на допомогу царську армію.Другий поділВтручання сусідів привело до другого поділу, затвердженого сеймом у Гродні в 1793 році. Цього разу від Речі Посполитої відрізали такі шматки:до Прусії відійшли вся Великопольща та частина Мазовії до Росії – укр та білорі землі;Австрійських вимог до уваги не взяли.Відповіддю на другий поділ стало визвольне повстання, яке очолив Тадеуш Костюшко. Придушенням повстання зайнялися пруська та російська армії. У 06. 1794 р. царські загони оволоділи Краковом, у серпні – Вільном, а 4.11 російська армія під проводом Олекс. Суворова штурмом здобула Прагу – передмістя Варшави. Як доповідав Суворов, за цей день його вояки знищили 12 тис. бунтівників, а 2 тис., рятуючись, втонули у Віслі. Місяцем раніше у битві під Мацейовіцами на підступах до Варшави був узятий у полон тяжко поранений Костюшко; за легендою, падаючи з коня (що й стало причиною полону), він вимовив сакраментальне: Finis Polonie (Кінець Польщі). Так насправді й сталося: 25 .11 1795 р. король, на той час уже вивезений на почесне ув'язнення до Гродна, підписав відречення від престолу. Колись могутня держава стала немічною і безпорадною.3 поділПісля придушення повстання у 1795-му Росія, Австрія та Пруссія здійснили третій поділ, після чого Річ Посполита припинила державне існування. Результат ІІІ поділу Польщі призвів до наступного:до Австрії було приєднано Краків, Холмщину, Пд Підляшшя та частину польських земель над Віслою – Нову Галичину (однак незабаром ці землі стали ареною воєнних дій між Францією, Австрією, Пруссією і Рос. Причому в різних коаліційних комбінаціях ці держави часом були союзниками, а часом – ворогами);до Рос відійшли Литва, Курляндія, Зх Білорусь та Західна Волинь;Пруссія отримала частину Підляшшя і Мазовецьких земель з Варш, а також частину Жемайтії.

42. Економічний та соціальний розвиток українських земель під владою Російської імперії у першій половині XIX ст. Соціальна боротьба, селянські рухи.

43. Посилення соціально-економічного і політичного гніту царизму в Україні в 1-ій пол. XIX ст. Антифеодальний рух під керівництвом У. Кармалюка.

Селянські виступи під проводом Устима Кармелюка (родинне прізвище — Карманюк). Драматичною сторінкою антикріпосницької боротьби першої третини XIX ст. став рух подільських селян. Вони вдалися до партизанських методів боротьби проти поміщиків, Організатором цього руху став селянин-кріпак Устим Кармелюк. Він народився 27 лютого 1787 р, в с, Галовчинцях (нині с. Кармалюкове Вінницької обл,).Жорстокі картини знущання поміщиків над селянами не зламали його характер, а перетворили на відчайдушного бунтаря. У 1812 р. пан віддав Устима в солдати. Наступного року уланський полк, у якому служив Кармелюк, розмістився в Кам'янці-Подільському. Скориставшись цим, «останній гайдамака» утік зі служби і повернувся в рідні місця. Там він приєднався до ватаги, що складалася із селян-кріпаків, військових дезертирів, містечкових торговців і дрібних шляхтичів, а незабаром став їхнім ватажком. Протягом 1813-1835 pp. загони Кармелюка здійснили понад 1000 нападів на поміщицькі маєтки, сільські й придорожні корчми, господарства заможних селян.

42. Початок українського національного відродження. Декабристський рух в Україні

43. Кирило-Мефодіївське братство, його програмні документи та діяльність.

Ініціаторами створення братства виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич.Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія.Знаком братства став перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846».У квітні 1846 року до братства вступив Тарас Шевченко.Восени 1846 року загальна кількість членів братства, за даними слідства, становила 12 осіб.Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія».Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури і освіти.Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг. Кирило-Мефодіївське братство проіснувало 14 місяців. У березні 1847 року за доносом провокатора Олексія Петрова діяльність братства була викрита, а члени заарештовані. Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає у тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Принципово важливим було і те, що Кирило-Мефодіївське братство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної з загальноросійських суспільних течій.