42. Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки (зунр) та її діяльність.

Західноукраїнська Народна Республіка (скорочено — ЗУНР; до 13 листопада 1918 року — Українська Держава) — короткочасна держава, створена у Східній Галичині після Першої світової війни в результаті розпаду Австро-Угорщини. Проголошена 19 жовтня 1918 року у Львові. 1 листопада, в результаті Першолистопадового повстання, взяла контроль над більшістю територій, на які претендувала. 22 січня 1919 року формально об'єдналася з Українською Народною Республікою, отримавши назву Західні області Української Народної Республіки (ЗО УНР), що, однак не мало практичних наслідків.Проголошення незалежності ЗУНР викликало крайнє невдоволення Польщі, яка також претендувала на ці землі, що вилилося в польсько-українську війну 1918-19 років, яка завершилася цілковитою поразкою українців і виїздом уряду ЗУНР в еміграцію.

42. Уроки української революції 1917-1920 рр.

43. Утвердження радянської влади в Україні.

44. Радянська Україна в умовах нової економічної політики (1921-1929 рр.).

Нова́ економі́чна полі́тика (неп) — економічна політика, яка проводилася в Радянських республіках починаючи з 1921 року. Була прийнята весною 1921 року X з'їздом РКП(б), змінивши політику «воєнного комунізму», що проводилася в ході Громадянської війни. Нова економічна політика мала на меті відновлення народного господарства і подальший перехід до соціалізму. Головний зміст НЕП — заміна продрозкладки продподатком в селі, використання ринку і різних форм власності, залучення іноземного капіталу у формі концесій, проведення грошової реформи (1922—1924), в результаті якої рубль став конвертованою валютою.НЕП дозволив швидко відновити господарство, зруйноване Першою світовою і Громадянською війнами.З другої половини 1920-х років почалися перші спроби згортання НЕПу. Ліквідовувалися синдикати в промисловості, з якої адміністративно витіснявся приватний капітал, створювалася жорстка централізована система управління економікою (господарські наркомати). Сталін і його оточення узяли курс на примусове вилучення хліба і насильницьку колективізацію села. Проводилися репресії проти управлінських кадрів (Шахтинська справа, процес Промпартії і ін.). На початок 1930-х років НЕП був фактично згорнутий.

42. Політика коренізації: «українізація» і розвиток національних меншин.

43. Проведення індустріалізації в Україні, її наслідки та значення.

Процес індустріалізації в Україні в основному збігся із загальносоюзними тенденціями, хоч і мав певні особливості. Вони були зумовлені спеціалізацією промисловості республіки в межах єдиного народногосподарського комплексу країни, наявністю великих природних багатств та структурою розміщення продуктивних сил. Однією з особливостей здійснення індустріалізації в Україні були досить масштабні капіталовкладення у її промисловість. Одним із нових суспільних явищ, тісно пов'язаних з індустріалізацією, стало розгортання соціалістичного змагання заводів і фабрик. Підтримане згори партійним керівництвом, воно мало стати постійним методом роботи. Організація змагання покладалася на профспілки, а загальне керівництво - на партію.Форсована індустріалізація дуже швидко призвела до значних економічних перетворень та кардинальних змін у складі робітничого класу. Якщо у період промислового буму в ХІХст. на спорудження кількох десятків великих підприємств пішли десятки років, то вже наприкінці 30-х років промисловий потенціал України у 7 разів перевищував рівень 1913 р. За рівнем розвитку галузей важкої індустрії Україна наблизилась, а то й випередила цілий ряд західноєвропейських країн. У промисловості України на початку 1929 р. процювало 690 тис. робітників, а наприкінці 1932 р. - 1275 тис., тобто майже вдвічі більше. Більша частина приросту робітничого класу забезпечувалася за рахунок сільських жителів.Проте і в роки перших п'ятирічок рівень єдиного народногосподарського комплексу, що почав складатися в СРСР, в цілому залишався невисоким. Від розвинених країн значно відставали енергетика, хімічна, легка, харчова промисловість та деякі галузі машинобудування.

42. Колективізація в Україні та її негативні наслідки.

43. Західноукраїнські землі в 1920-1930 рр. XX ст. Становище українських земель у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини.

Українські землі у складі Польщі.Згідно з домовленостями Паризької мирної конференції 1919 р. та Ризького договору 1921 р. Східна Галичина, Західна Волинь, Холмщина і Полісся увійшли до складу Польщі.Населені українцями землі у складі Польщі, що становили чверть території держави, залишилися в таких самих соціально-економічних умовах, що й у складі Австро-Угорщини. Тобто вони були слаборозвинутими аграрними окраїнами, які поставляли центральним регіонам Польщі дешеву сировину, натомість купуючи дорогі готові товари. Основними проблемами в сільському господарстві залишались перенаселеність сіл та мізерні земельні наділи..була середня освіта. Зі 138 загальноосвітніх шкіл 1939 р. працювали тільки 5 українських державних, у яких навчалося 2050 учнів і 18 приватних з 3571 учнем. Можливості українців навчатися у вищих навчальних закладах були мізерними, оскільки в них встановлювалась дуже висока плата за навчання. Українські землі у складі Румунії.Ще гіршим, ніж у Польщі, було становище українського населення в Румунії. Румунський уряд, активно дотримуючись політики денацифікації українців, закрив до 1927 р. всі українські школи і навіть відмовився визнати українців нацією, їх називали «громадянами румунського походження, які забули рідну мову». До 1927 р. всі залишки колишніх прав Буковини, якою вона користувалася під владою Австро-Угорщини (представництво в Парламенті, широке місцеве самоврядування, система українського шкільництва тощо), були ліквідовані.Не в кращому стані знаходилась і економіка українських земель у складі Румунії. Буковина, Аккерманський та Ізмаїльський повіти Бессарабії залишалися відсталими окраїнами Румунії. Буковинська промисловість була напівкустарною. Аграрна реформа, проведена в Румунії, не вирішила проблеми малоземелля українських селян, оскільки мала відкритий шовіністичний характер. Так, близько 5 тис. га землі, вилученої у поміщиків, було в Буковині відведено в колонізаційний фонд. Ці землі отримали румунські переселенці. Закарпаття у складі ЧехословаччиниУ період революції в Україні, знаходячись під загрозою угорської окупації, жителі Закарпаття добровільно приєдналися до Чехословаччини за умови надання краю автономії. Хоча чехословацький уряд не виконав своїх зобов'язань щодо забезпечення автономії Закарпатської України, корінне населення краю не відчувало такої сильної дискримінації, як у складі Румунії та Польщі. Однак питання про автономію завжди призводило до зростання напруження між Прагою та Закарпаттям.

42. Історична драма Карпатської України.

43. Початок Другої світової війни. Включення Західної України, Бесарабії і Північної Буковини до складу УРСР.

44. Напад фашистської Німеччини на СРСР. Плани нацистських окупантів щодо України. Спроби ОУН проголосити українську державність.

22 0,5 1941 р. раптовим нападом військ нацистської Німеччини та її союзників на СРСР почалася Велика Вітчизняна війна. В Україні наступала група армій „Південь», яка діяла проти радянських військ Південно-Західного і Південного фронтів. Початок війни для радянських військ виявився вкрай несприятливий, вони зазнали величезних втрат, але чинили опір, який дедалі зростав. 23-29 0,9 1941 в районі Луцьк-Броди-Рівне-Дубно тривала найбільша танкова битва початкового періоду війни. 7 .07 – 19 0,9 1941 р. тривала оборона Києва, 50,8 – 16 10 1941 р. тривала оборона Одеси, а у жовтні 1941 р. – 0,7 1942 р. тривала оборона Севастополя. 25 0,8 1941 р. нім.-фаш. війська захопили Дніпро. У 2 пол. вересня 1941 р. сталася трагедія Пд-Зх фронту, одна з найбільших поразок Червоної Армії на початку війни. В оточенні нім. танкових колон опинилося 4 армії, в полон потрап 665 тис чол., загинуло й командування фронту разом з командуючим генерал-полковником Кирпоносом. На кінець 1941 р. не окупованими залишилися лише сх. райони Хар, Донб та Севаст.У 0,5 1942 р. рад. війська спробували провести наступальні операції в районі Хар і Керчі, але зазнали поразки. В полон потрапило 440 тис. Чол. 28 0,8 1942 р. захопивши місто Свердловськ Ворошиловградської обл, нім-фаш військ.а завершили окупацію укрє земель. На їх території було встановлено жорстокий окупаційний режим.ОУН сподівалася використати неминучий конфлікт між Німеччиною та СРСР для встановлення незал. Укр. держави шляхом союзу з націонал-соціалістичною Нім. Передача Адольфом Гітлером Карпатської України угорцям у 1939 році викликала певну кризу у відносинах з Нім.ОУН посилала похідні групи в Україну. Їхня чисельність становила близько 2000 чол.Антигітлерівський рух Опору розпочався з формуванням «Поліськоі Січі», очоленої Т. Боровцем, який контактував і з ОУН. Восени 1942 року обидві фракції утворили збройні загони на Волині і Поліссі для боротьби з німцями і радянськими партизанами.У 1943 ОУН(б) захопила контроль в УПА.Нвесні 1944 року у Львові ОУН заснувала Всеукраїнську Національну Раду.У кінці війни Андрій Мельник знову очолив ОУН.ОУН після війни розвивала консервативну корпоративну ідеологію. Третій Великий Збір 30 серпня 1947 року обмежив владу лідера, зробивши його відповідальним перед Збором, що мав скликатися кожних три роки, та запровадивши у програму принципи рівності перед законом, незалежності суду, свободи совісті, слова, преси та політичної опозиції.

42. Адміністративне розмежування України після окупації Німеччиною та її союзниками.

43. Нацистський окупаційний режим в Україні.

Окуп. режим в Україні .До поч війни з Рад Союзом за наказом Гітлера та Гіммлера були створені спеціальні каральні підрозділи – айнзацгрупи СС, на які покладалося завдання масового фізичного знищення мирного населення. Із чотирьох айнзацгруп, «А», «В», «С» і «D», дві останні діяли в Україні.Однією з антилюдських справ нацистів стали масові вбивства в Києві. З першого ж дня окупації столиці України гітлерівськими військами розпочався тотальний терор. Не без допомоги зрадників окупанти виявили київських підпільників, радянських і партійних керівників, активістів. 20-22 вересня вони були розстріляні в Бабиному Яру. З 29. 09 по 2 ,10 1941 р. в Бабиному Яру було розстріляно близько 100 тис. мирних жителів Києва, більшість з них були євреї. Єврейська громада України за роки нацистської окупації втратила близько 1,8 млн. Це було складовою частиною трагедії Голокосту – знищення 6 мільйонів євреїв Європи нацистами та їх поплічниками в роки Другої світової війни.Голодом і насильством гітлерівські кати знищили в Україні близько 4,5 млн. осіб. «Імперією смерті» почали називати систему нацистських концтаборів В Україні зафіксовано майже 300 місць масових страт населення; діяло 180 концтаборів смерті, існувало 50 гетто.

42. Антифашистський радянський рух опору в Україні.

43. Діяльність ОУН та У ПА в період 1941-1945 рр.

44. Визволення України від німецько-фашистських загарбників.

45. Внесок українського народу в розгром нацизму в 1941-1945 рр. Історичне значення Великої Перемоги.

Зазнавши в Другій світовій війні величезних людських втрат і руйнувань, Україна зробила гідний внесок у розгром Німеччини та її союзників. Тому свято Перемоги у Великій Вітчизняній війні 9 травня 1945 р. — це також свято її народу. Це свято загальнонаціональної гордості, а разом з тим загальнонаціональної скорботи. Гордість за великий історичний подвиг, скорбота за втраченими долями, за нездійсненними надіями. Після нападу 22 червня 1941 р. Німеччини на СРСР Україна перетворилася на один із найважливіших театрів бойових дій між військами Німеччини та її союзників і радянською армією. Воєнні дії на території України тривали з першого дня Великої Вітчизняної війни і до 28 жовтня 1944 p., коли було остаточно звільнено територію України, — тобто 1225 днів. Саме відчайдушний опір радянської армії на території України в 1941 р. призвів до фактичного зриву планів "блискавичної війни" Німеччини проти СРСР. Хоча територія України 22 липня 1942 р. була повністю окупована ворогом, українці продовжували битися у лавах радянської армії, в партизанських загонах і підпіллі, працювали на воєнному виробництві в тилу.Україна сповна відчула, що таке нацистський "новий порядок". Мільйони мешканців України стали його жертвами: хто загинув або був вивезений на примусові «роботи, хто залишився в живих, але сповна переніс всі тяготи окупації. Жертвами окупаційного режиму стали близько 4 млн. мирних громадян України.Визволення території України розпочалося 18 грудня 1942 р. Ворог чинив завзятий опір, розгорілися кровопролитні бої. На території України було зосереджено понад 60% сил гітлерівської Німеччини. Середньодобові втрати радянської армії під час звільнення України складали 68 тис. чол. Загальні втрати за 1943-1944 pp. склали 3,5 млн. чол. Не менше 50% особового складу військ, які билися з гітлерівцями в Україні, були її мешканці