58. Розгортання державотворчих процесів

Здобувши реальний статус незалежної держави, Україна розпочала створення ефективної законодавчої, виконавчої та судової влади. Із самого початку Україна проголосила курс на створення демократичної, правової, соціальної держави.

З перших днів незалежності Верховна Рада України розгорнула активну законотворчу діяльність. Наприкінці 1991 — на початку 1992 рр. були затверджені атрибути державності — прапор, гімн, герб, прийнято Закон «Про громадянство України», Закон «Про державний кордон», Указ «Про створення державного митного комітету України», Закон «Про Збройні сили України»; були створені Національна гвардія, частини спеціального призначення, Служба безпеки та інші структури незалежної держави.

Внутрішньополітична ситуація в Україні при президентстві Л. Кравчука (грудень 1991 р.— липень 1994 р.) продовжувала бути дуже складною. Насамперед в країні тривала економічна криза, поглиблювалась інфляція, життєвий рівень населення падав. У цих умовах керівництво країни та Верховна Рада вирішили провести в країні дострокові парламентські вибори в березні 1994 р. і вибори Президента влітку 1994 р.

59. Економічні та соціальні проблеми незалежності України.

Екологічні проблеми, незадовільний стан охорони здоров'я і соціальної сфери призвели до скорочення населення у державі.

Соціально-економічна ситуація в Україні значно загострилася після того, як Росія на початку 1992 р. запровадила лібералізацію цін. Це призвело до їх різкого підвищення і напливу грошової маси з Росії та інших держав колишнього СРСР в Україну. Запровадження з 10 серпня 1992 року українських купонів багаторазового використання лише деякою мірою пом'якшило ситуацію.

Стрибок цін на різні товари коливався у межах від 3 до 50 разів. Підвищення заробітної плати, стипендій та пенсій не компенсувало значного зниження життєвого рівня населення. Особливо постраждали від «лібералізації» малозабезпечені верстви.

У таких умовах Україні довелося робити перші реальні кроки до ринкової економіки. Щоб зламати неефективну командно-адміністративну систему господарювання, необхідно було роздержавити економіку, зробити її багатоукладною. Правовою основою формування приватного сектора економіки стали прийняті Верховною Радою Закони «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (6.3.92.). «Про приватизацію майна державних під­приємств» (4.3.92) та прийнятий того ж дня Закон України «Про приватизаційні папери». 13 березня 1992 р. був прийнятий Закон України «Про іноземні інвестиції». Ці та деякі інші закони сформували, в ос­новному, правову базу для приватизації. Однак темпи і якість ринкових перетворень в Україні лишаються вкрай незадовільними. Економіка перебуває у стані глибокої кризи. Виступаючи у Верховній Раді Украї­ни з програмою соціально-економічних реформ, Пре­зидент Л. Кучма констатував фактичний провал аг­рарної політики.

Сільське господарство і досі є най­більш невпорядкованою сферою економіки.

Правда, указ Президента України від 3 грудня 1999 р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» був тим стимулом, що прискорив приватизацію землі. Згідно з офіційною статистикою, в Україні фактично не за­лишилось ні колгоспів, ні колективних сільськогоспо­дарських підприємств (КСП).

Серед причин катастрофічного стану господарського життя спеціалісти називають наступні. Структура виробництва в Україні була підпорядкована імперсь­ким інтересам.

Лише третина виробничо-технологіч­них циклів промисловості брала початок і завершувалась у республіці. Частка проміжного продукту в 1,5 рази переважала частку кінцевого. Коефіцієнт залежності України від імпорту становив 41%, тоді як Японії — 14%, а СІЛА —9,5% .

Науково-технічна і технологічна відсталість україн­ської важкої промисловості, її величезна енергоємкість призвели до низької конкурентоспроможності про­дукції. Ресурси нафти, газу, лісу і дешевого вугілля внаслідок інтенсивної експлуатації в часи СРСР май­же повністю вичерпались. Негативно позначились на економіці України її повна залежність від кредитно-фінансової політики Росії, збереження «прозорих» кордонів.