37) Місто як об´єкт соціального аналізу

Соціологія розглядає місто як єдиний організм, як цілісну, відносно самостійну соціально-економічну та культурну систему. Виділяються та вивчаються такі елементи міста:

1. господарська сфера;

2. соціально-побутова інфраструктура (житлово-комунальне господарство, торгівля та громадське харчування, побутове обслуговування, охорона здоров´я, дошкільне виховання, транспорт, освіта, матеріальна база культури);

3. природне середовище;

4. керування містом.

Місто виконує різноманітні функції. Економічні — забезпечує ефективне використання індустріального та науково-технічного потенціалу, трудових та природних ресурсів. Екологічна — забезпечує доцільне використання природних ресурсів та охорону природного середовища. Демографічна — забезпечує формування його населення, трудових ресурсів, регулювання міграційних процесів, охорону здоров´я. Соціально-побутова функція пов´язана з організацією побуту, задоволенням побутових потреб населення. Суспільно-політична — пов´язана з організацією політичного життя. Культурно-виховна — з організацією системи освіти, виховання та культурно-просвітницької діяльності. Реалізація функцій має своєрідні, специфічні риси у містах різного виду. Так, у нових містах особливо активно реалізуються суспільно-політична та соціально-побутова функції. Саме нові міста дали життя такому яскравому соціальному явищу, як Союз міст Сибіру, який багато зробив для оптимального соціального розвитку в регіоні. Цікаво, що в нових містах, як свідчать дослідники [З], середня народжуваність вища у перші 10 — 15 років, що не може не впливати на реалізацію соціально-побутової функції. У монофункціональних містах усі функції підкорені виконанню головної, пов´язаної з організацією певного виробництва. У найбільших містах особливого значення набуває проблема збалансованого розвитку міста, забезпечення відповідності розвитку матеріального виробництва та соціальної інфраструктури. Предметом уваги соціологів є також просторова організація міста. Найбільші міста відрізняються складною просторовою структурою, яка проходить ряд ступенів розвитку. Спочатку найзручнішим та престижним є центр. У подальшому з´являються мікрорайони, виникає проблема оновлення центру. Існують кілька теорій розвитку міста як феномена. Американський урбаніст Ернест Бургесс говорив у 20-ті роки про 5 концентричних зон: перша, центральна зона — центр ділового, комерційного, соціального життя; друга зона — жилі райони, у яких переважає невпорядковане житло, трущоби й етнічні квартали; третя зона — жилі райони для найманих працівників, робітників; четверта зона — для представників середнього класу, тут переважають впорядковані жилі будинки, в тому числі на одну сім´ю; п´ята зона — за межею міста, для представників вищої верстви середнього класу та вищого класу. Американський урбаніст Хойот (1939) розвиває концепцію секторів, у яких комфортні райони зміщуються від центру до периферії. Поширеною нині є концепція багатоядерної структури з кількома центрами І. Гарріса та Е. Ульмана. Всі ці моделі не виключають одна одну. В реальних містах можна виявити ознаки всіх типів внутрішньої структури. Розселення мешканців у певних частинах міста та приміської зони пов´язане перш за все з соціальним та економічним становищем жителів міста і, в свою чергу, закріплює це нерівне положення. Можна виділити три основних фактори, то визначають соціально-просторову диференціацію населення.

Перший — це соціально-економічний статус. Безпосередніми показниками соціально-економічного статусу є доход, рівень освіченості, характер зайнятості, опосередкованими — якість житла, розмір платні за нього.

Другий — це сімейний статус (включає кількість членів сім´ї, вік кожного з них, кількість дітей — прямі показники; тип житла, його вік — непрямі). До передмістя тяжіють багатодітні та сім´ї, що складаються з представників кількох поколінь.

Третій— расово-етнічний статус (раса, національність, мова). У різних країнах соціально-просторова структура міста має свої особливості. Так, у містах Радянського Союзу не було, як правило, етнічних поселень, не було різкого контрасту за соціальним складом комфортних та некомфортних районів. Хоча й тут соціально-економічне становище позначалося на просторовому розселенні і особливо на типі житла. Особливе значення мав такий фактор, як професійний зв´язок з певними підприємствами, установами, їхня значущість, матеріальні можливості. Робітничі передмістя також виявилися зв´язаними з певними підприємствами, районами їхнього розташування. У 80-ті роки у зв´язку з необхідністю реконструкції центру у ряді найбільших міст Радянського Союзу було проведене спеціальне вивчення проблем центру. Аналізувалася думка населення щодо концентрації в центрі торговельних, побутових, культурно-просвітницьких закладів, кінотеатрів. Було зроблено висновок про необхідність збереження у процесі реконструкції подвір´я як замкненого простору, характерного для старого міста, що дуже цінили його мешканці. Виявилося, що будівництво в центрі величезних кінотеатрів себе не виправдовує, оскільки жителі вважають за краще відвідувати кінотеатри у своєму мікрорайоні. Разом з тим їх приваблюють у центрі підприємства торгівлі, тому й необхідне розширення їхніх приміщень. Міста відрізняються за своїм архітектурним обличчям, географічними умовами. Неповторності, самобутності надають місту його історія, культура, духовна атмосфера. Своєрідні міста, своєрідні й городяни. В художній літературі неодноразово змальовувалися ця самобутність, неповторність. Досить згадати "Київські типи" О. 1. Купріна, "Москва і москвичі" О. Гіляровського. Місця різняться за своїм соціальним складом. Обличчя Харкова, приміром, завжди визначалося кваліфікованим робітничим класом, студентством. Київ, наприклад, — це не лише Дніпро та дніпрові схили, а й величезний столичний чиновницький апарат.