7. У реченні «Потрібна лиш невеличка критична маса «сміливців» , - але як її створити?» виділене словосполучення має значення:

А винятково складний, тяжкий, небезпечний;

Б який перебуває в стані кризи;

В характеризує перехід у новий стан, якість, набуття нових властивостей;*

Г який ґрунтується на науковій перевірці правдивості, правильності чого-небудь.

8. Правильно визначено стиль та його ознаки у висловленні:

А Текст можна віднести до офіційно-ділового стилю, основними ознаками якого є точність, усталеність форм, використання спеціальної термінології, певний порядок слів, відповідне розташування частин.

Б Текст належить до наукового стилю, бо наявні такі характерні ознаки: об’єктивність і точність формулювання, насиченість інформації, логічний характер мовлення, використання неособової манери викладу.

В У тексті наявні риси, характерні для публіцистичного стилю: логічність, óбразність мовлення, експресивність викладу, наявність суспільної лексики.*

Г У текст івикористано виражальні засоби художнього стилю: епітети, синоніми, метафори, порівняння; переважає загальна óбразність мовлення.

Прочитайте уважно текст 6. Виконайте завдання 1–8 до нього. Із чотирьох варіантів відповідей виберіть одну правильну і позначте її.

Текст 6

ОЛЕНА ТЕЛІГА

До незалежності України про Олену Телігу на Батьківщині майже нічого не знали. Невідомим було ім’я полум’яної патріотки, яка віддала життя за незалежну Українську державу, талановитої поетки й публіцистки, чарівної жінки, якою захоплювалися всі, хто її знав.

У дитинстві Олена одержала гарну домашню освіту, гувернантка навчала її німецької, французької та російської мов (з п’ятирічного віку родина Олени жила в Петербурзі), вона виростала в російськомовному оточенні під великим впливом російської культури й українкою себе в той час не усвідомлювала, української мови не знала. Час від часу вона бувала в Україні, на рідній для батька Харківщині, але ті місця не вважала своїм «домом», як зізнавалася пізніше в листі ло Наталки Лівицької-Холодної.

Справжнім домом став для неї Київ, куди Шовгенови (дівоче прізвище Олени Теліги – Шовгенова) переїхали 1918 р. на нове місце служби батька. Але 1918-1920 рр. залишили в спогадах дівчини згадку про Київ «трагічний», «в боях ранений».

Родина Шовгенових виїздить на еміграцію. Тепер їхнім «домом» стало чеське місто Подєбради, де відкрилася Українська господарська академія (УГА) і професор І.Шовгенов був призначений її ректором.

Українське середовище спочатку здивувало Олену, було для неї незвичним. Вона так про це і розповідала пізніше Уласові Самчуку: «Опинившись у Подєбрадах, я була приголомшена, що мій власний батько, відомий і заслужений справжній російський професор Іван Шовгенов, якого чомусь перезвали на Шовгеніва, є не що інше, як ректор школи, яку звуть господпрською академією, де викладають «на мові» і де на стінах висять портрети Петлюри».

На все життя стала для неї пам’ятною одна вечірка в середовищі російських емігрантів, коли вона гостро відчула себе українкою. Пізніше писала Уласові Самчуку: «Це було на великому балу в залах Народного дому на Виноградах, що його улаштував якийсь добродійний комітет російських монархістів... Я була тоді у товаристві блискучих кавалерів, ми сиділи при столику і пили вино. Не відомо хто і не відомо з якого приводу, почав говорити про нашу мову зо всіма відомими «залізяку на пузяку», собачій язик»... «Мордописня»... Всі з того реготалися... А я враз почула в собі гострий протест. У мені дуже швидко наростало обурення. Я сама не знала чому. І я не витримала цього напруження, миттю встала, вдарила кулаком по столу і обурено крикнула: «Ви хами! Та собача мова – моя мова! Мова мого батька і моєї матері! І я вас більше не хочу знати!»

Я круто обернулася і, не оглядаючись, вийшла. І більше до них не повернулася. З того часу я почала, як Ілля Муромець, що тридцять три роки не говорив, розмовляти лише українською мовою. На велике здивування усіх моїх знайомих і всієї Господарської академії».

Українську мову та літературу Олена обрала своїм фахом, вступивши восени 1923 року на підвідділ української мови та літератури історико-літературного відділу Українського вищого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова в Празі. ЇЇ професорами тоді були визначні українські вчені: Софія Русова, Леонід Білецький, Дмитро Дорошенко, Василь Сімович, Дмитро Чижевський, Сергій Шелухин, Степан Сірополко та ін.

Володіючи кількома іноземними мовами – російською, чеською, німецькою, французькою, польською ,– постійно вдосконалювала знання рідної мови. У своєму першому листі до Дмитра Донцова (1928 р.) писала: «Але зараз я працюю над своєю рідною українською мовою, яку я, на жаль, знаю дуже недавно і над якою мені прийдеться багато попрацювати, щоб володіти нею як рідною».

Найбільш плідними роками у творчості Олени Теліги прийнято вважати 1930-ті рр. Вона багато роздумувала над долею України і над своєю місією поетеси, патріотки, жінки, друкувала поезії, в яких уперше прозвучав неповторний голос її пасіонарної любовної лірики. Наприклад, вірш «Мужчинам», який авторка вважала для себе програмним. У ньому – передчуття бою, в який жінки зберуть своїх чоловіків. Свою ж місію вони вбачають у тому, щоб дарувати чоловікам ніжність, вірою в їхню міць підтримувати бойовий дух. А коли потрібно буде для здобуття перемоги, то жінки «радістю життя» «напоївши вщерть» своїх коханих, стануть поряд і підуть з ними «хоч на смерть».

Олена Теліга вважала, що для українки має бути характерним поєднання «найкращої жіночості з найкращою мужністю», і переймалася тим, що в українській літературі не створено ідеального образу жінки. Свої гострі полемічні роздуми з цього приводу вона виклала в рефераті «Якими нас прагнете?». Вона докоряла українським письменникам за те, що у своїх творах жіночі типи вони малювавли двома кольорами: жінка-рабиня і жінка-вамп. Є ще, правда, писала Олена , й третій тип: різка, енергійна, позбавлена сентименту, «жінка-товариш», але в ній «так мало жіночости, що – викликаючи пошану – ніколи не викликає любови й адорації».

Для Олени Теліги ідеал української жінки, який найбільше відповідав добі й до якого вона сама намагалася наблизитися – це жінка, яка «вже не хоче бути ні рабинею, ні «вампом», ні амазанкою. Вона хоче бути Жінкою. Лише такою жінкою, що є відмінним, але рівновартісним і вірним союзником мужчині в боротьбі за життя, а головне – за націю».

«Так буде завжди ,– наголошувала Олена Теліга ,– доки кожна українка не навчиться дивитися на чоловіка, дітей, а головне на саму себе, не лише як на сторожів домашнього вогнища, а передусім – як на сторожів цілости, щастя і могутности більшої родини – нації», Своє місце в громадському житті жінки мають шукати лише в співпраці з чоловіками, а не створювати свій власний «баб’ячий» світ і замикатися в тісні феміністичні організації.

Олена Теліга розуміла, що наближається час, коли патріоти України не зможуть залишитись осторонь від боротьби. І до неї треба готувати не лише себе, а й усю націю, гартувати її дух, бо саме відсутність належної волі до перемоги в боротьбі за власну національну державу була, на думку письменниці, однією з головних причин поразки української революції в 1917-1921 рр.була переконана, що вибороти власну державу зможе лише сильна нація, згуртована волею до перемоги, і завдання українських патріотів, зокрема й майстрів слова, вбачала в підготовці себе і всієї нації до такої боротьби. Ці мотиви звучать у багатьох її поетичних, публіцистичних, епістолярних творах. Разом з тим вона виступала проти аскетичного відсторонення від радощів життя.

У знаменитому своїм передбаченням вірші «Поворот» поетеса висловила нестримне бажання повернутися на Батьківщину. Хоча розуміла, що десятиліття більшовицького панування розкололи націю на ворогуючі табори і що її однодумців удома «Чекає все: і розпач, і образа, А рідний край нам буде чужиною», але закликала усіх українських патріотів змести межі «вогнем любові, зібратися разом, «щоб далі йти дорогою одною»:

Щоб взяти повно все, що нам належить,

І злитись знову зі своїм народом...

З початком воєнних дій на території України під час ІІ Світової війни своє місце вона бачила на рідній землі. Разом з Уласом Самчуком Олена виїхала з Кракова і перетнула кордон – р. Сян. До Києва вона прибула 22 жовтня 1941 р. Тут вона очолила Спілку українських письменників, увійшла до складу Української Національної Ради (УНР), яка мала намір стати представницьким органом, що перебрав би на себе цивільну владу на окупованій німцями території України з тим, щоб за допомогою легальних ( а при необхідності й нелегальних) заходів згуртувати націю для відбудови зруйнованого господарства, відродження української мови та культури, які винищувалися більшовицькою владою, і в перспективі, скориставшися знесиленням обох тоталітарних режимів у взаємній жорстокій боротьбі, утвердити незалежну Українську державу.

З боку німецької влади розпочалися репресії проти діячів УНР. Олену разом з усіма присутніми (і чоловіком Михайлом) було заарештовано 9 лютого 1942 р. на засіданні Спілки українських письменників, потім доправлено до гестапо. А через кілька днів усіх розстріляно і поховано у Бабиному Яру. Більшість дослідників сходиться на тому, що сталося це 21 лютого 1942 р.

Саме в цей день вшановуємо ми пам’ять героїв, які, піднявшися на нерівний бій проти двох могутніх тоталітарних систем, що роздирали тіло рідної землі, віддали життя за Україну, за її незалежність (За Н. Миронець).

1. У тексті публіцистичного стилю використано елементи іншого стилю,а саме

А розмовного;

Б конфесійного (церковного);

В епістолярного;*

Г офіційно-ділового.

2. Вислів Олени Теліги: «Так буде завжди, доки кожна українка не навчиться дивитися на чоловіка, дітей, а головне на саму себе, не лише як на сторожів домашнього вогнища, а передусім – як на сторожів цілости, щастя і могутности більшої родини – нації» є утвердженням думки про те, що поетеса:

А протиставляє силу мужчини і силу жінки в суспільних відносинах;

Б вбачає в жінці рівноправного партнера чоловіка в усіх справах;

В вважає жінок відмінним, але рівновартісним і вірним союзником мужчин в боротьбі за життя, а головне – за націю;*

Г наголошує на вищості ролі жінки у справі збереження нації.

3. Однією з головних причин поразки української революції в 1917-1921 рр. Олена Теліга вважала:

А роздрібненість української інтелігенції;

Б відсутність належної волі до перемоги в боротьбі за власну національну державу;*

В неспроможність зі зброєю в руках відстояти ідеї незалежності;

Г байдужість європейськиї країн до експансії російських військ .

4. Переломним моментом в усвідомленні себе українкою для Олени Теліги став:

А виїзд на еміграцію до м. Подєбради;

Б поразка української революції 1917-1921рр.;

В пам’ятний вечір у товаристві російських емігрантів;*

Г вступ до педагогічного інституту ім. М. П. Драгоманова (м. Прага).

5. Олена Теліга дорікала українським письменникам за те, що вони не створили в літературі

А ідеального образу жінки;*

Б образу жінки-вамп;

В образу жінки-товариша;

Г образу жінки-рабині.

6. Олена Теліга є автором усі види творів, крім:

А поетичних;

Б публіцистичних;

В конфесійних;*

Г епістолярних.

7. Повернення в Україну в 1941 р. Олена Теліга планувала використати для:

А вдоволення амбітних планів щодо керівної посади в Спілці українських письменників;

Б вдоволення амбітних планів щодо керівної посади в Українській Національній Раді;

В активної участі у відбудові зруйнованого господарства, відродженні української мови та культури, які винищувалися більшовицькою владою;*

Г втамування ностальгійних настроїв через відірваність від Батьківщини. 8. Для Олени Теліги ідеал жінки має всі перераховані ознаки, крім:

А поєднання «найкращої жіночості з найкращою мужністю»;

Б різка, енергійна, позбавлена сентименту, «жінка-товариш»;*

В жінка, яка «вже не хоче бути ні рабинею, ні «вампом», ні амазанкою;

Г дарувати чоловікам ніжність, вірою в їхню міць підтримувати бойовий дух.

Прочитайте уважно текст 7. Виконайте завдання 1–8 до нього. Із чотирьох варіантів відповідей виберіть одну правильну і позначте її.