58. Теоретичні обгрунтування елітаризму.

Політична еліта — самостійна, вища, відносно привілейована група людей, наділена особливими психологічними, соціальними і політичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні і здійсненні рішень, пов´язаних з використанням державної влади або впливом на неї.

Теорії демократичного елітаризму, згідно з ними керівна група не лише наділена певними якостями, а й здатна виконувати функцію захисту демократичних цінностей (свободи особистості, слова, друку, політичної конкуренції).

59. Концепції еліт в. Парето та г. Моска

В. Парето визначав еліту як групу, до якої належать найпродуктивніші та найздібніші в різних сферах діяльності особи, які отримали “найвищий індекс” у своїй діяльності. Виокремлення еліти — вихідний пункт теорії Парето. Сукупність осіб, кожна з яких отримала у своїй сфері найвищу оцінку, Парето й називав елітою. Наприклад, талановитий юрист матиме 10 балів, пересічний — 6, нездатний — 0. Саме так він розглядав принцип визначення й формування еліти, виводячи необхідність її існування з нерівності індивідуальних можливостей людини: заможні, талановиті, обдаровані є елітою суспільства. Для пояснення соціальної динаміки він сформулював теорію “циркуляції еліт”, згідно з якою еліти виникають із нижчих верств суспільства, в процесі боротьби піднімаються у вищі, там розширюють свій вплив, досягають розквіту, aж потім перероджуються і, зрештою, зникають. Парето вирізняв два головні типи еліти: леви, для яких характерний консерватизм, і лиси — майстри політичних комбінацій. За стабільної політичної системи домінують леви, у нестабільній ситуації — лиси.

Г. Моска, як і В. Парето, поділяв суспільство на меншість, яка править, та більшість, якою правлять. Він визначав еліту як політично найактивнішу групу людей, зорієнтованих на здобуття та утвердження влади. Моска вважав, що основою суспільного розвитку є не економіка, а політика. Правляча еліта концентрує у своїх руках керівництво державним механізмом, а тому має безпосередній вплив на економічну ситуацію в країні.

60. Р.Міхельс про олігархію.

Залізний закон олігархії — принцип теорії еліт, вперше сформульований Робертом Міхельсом в 1911 році. Він полягає в тому, що будь-яка форма соціальної організації, незалежно від її первинної демократичності або автократичності, неминуче вироджується у владу небагатьох вибраних — олігархію (приватний приклад — номенклатура). Будучи соціалістом, Міхельс був заклопотаний тим, що ліберальні і соціалістичні партії Європи, не дивлячись на гасла про підтримку найширшої участі мас в політичному життю, насправді залежали від волі купки «вождів» в тій же мірі, що і консервативні партії. Він прийшов до виводу, що прагнення до олігархії поміщене в самій природі соціальної організації. «Кажучи „організація“ — говоримо „олігархия“», — писав Міхельс. Причинами існування цього закону Міхельс вважав об'єктивну необхідність лідерства, прагнення лідерів ставити основною задачею свої власні інтереси, довіру натовпу до лідерів і загальну пасивність мас. Із залізного закону олігархії виходить, що демократичне управління неможливе в скільки-небудь крупних співтовариствах індивідів. Чим більше організація — тим менше в ній елементів демократії і більше елементів олігархії. З цієї причини Міхельс відійшов від соціалізму і став підтримувати Муссоліні, рахуючи олігархічне управління не лише не порочним, але навіть благотворним для суспільства в цілому.