17. Поняття, ознаки та структура держави. Функції держави.

Держава — це організація суверенної політичної влади, яка в рамках правових норм і на певній території здійснює управління суспільними процесами і забезпечує безпеку особи і нації. Найістотніші ознаки держави. 1. Суверенітет – це означає, що держава володіє найвищою і необмеженою владою над внутрішніми суб'єктами у межах кордонів тієї чи іншої країни , а інші держави повинні визнавати цей принцип. 2. Примус - кожен громадянин зобов'язаний визнавати свою державну належність і підпорядковуватися державній владі, на території якої він живе.

3. Право на застосування сили - держава володіє первинним, вищим, порівняно з іншими організаціями, правом застосувати силу в межах, встановлених законом. 4. Право –виступає не лише як нормативний механізм діяльності держави, а й як регулятор відносин співжиття громадян у суспільстві. 5. Апарат держави – сукупність управлінсько-адміністративних структур, покликаних реалізувати рішення центральних і місцевих органів влади. 6. Територія – на яку поширюється її влада, а закони мають обов'язкову силу.

У структурі держави виділяють три гілки державної влади і відповідно три види органів влади: законодавча влада, яка приймає закони та інші важливі документи, що визначають життя країни; виконавча влада, що забезпечує виконання законів і здійснює повсякденне управління державою; судова влада, покликана здійснити правосуддя і вирішення юридичних суперечок.

Функції держави — це основні напрямки діяльності держави, в яких знаходять свій вираз її сутність, завдання і цілі.

1. За соціальним значенням державної діяльності функції поділяються на: основні та додаткові

2. За сферами діяльності держави її основні функції поділяються на: а) внутрішні функції, що здійснюються в межах даної держави і в яких виявляється її внутрішня політика. б) зовнішні функції, що забезпечують здійснення її зовнішньої політики.

3. За принципом розподілу влади функції держави поділяються на: а) законодавчі; б) управлінські;в) судові.

18. Генеза держави. Теорії її походження.

У політології держава - це організація політичної влади, яка поширюється на всю територію країни і її населення і володіє для цього спеціальним апаратом управління, видає обов'язкові для всіх постанови і володіє самостійністю при вирішенні внутрішніх і зовнішніх справ.

Існує декілька концепцій походження держави.

Теологічна концепція пояснює виникнення держави, а також всі її рішення, діями і санкціями божественної волі. На монарха покладені основні обов'язки з поширення вчення Божого, з покарання ворогів, що творять зло, і зі створення умов для благочестивого життя людей.

Патріархальна концепція розглядає державу як продукт сім'ї, яка розрослася до розмірів держави, при цьому влада правителя тлумачиться як влада батька в сім'ї, а відносини між підданими і володарями - як сімейні відносини.

Договірна концепція засновується на тому, що виникненню держави передує природній стан суспільства і людини, який характеризується необмеженою свободою. Тільки, після укладення суспільного договору безмежна свобода була введена в розумні межі шляхом створення держави як організації, покликаної забезпечити баланс різних суспільних інтересів, права і свободи особистості.

Психологічна концепція виходить з того, що держава існує через наявність у людини психологічних потреб жити в межах організованого суспільства, у відчутті необхідності колективної взаємодії або через схильність більшості до підпорядкування.

Класова (марксистська) концепція трактує державу класову за походженням (з'являється разом з поділом суспільства на класи) і за суттю (орган класового панування: орган пригнічення одного класу іншим).

Теорія завоювання (насильства) розглядає походження держави як результат завоювання сильними племенами слабких.

Расова концепція спирається на постулат, що існують вищі і нижчі раси, а держава необхідна для забезпечення панування перших над іншими. Сучасні дослідники відкинули цю теорію.

Органічна концепція проводить аналогію між державою і живим організмом як у структурі, так і в функціях. Всі елементи держави взаємопов'язані і доповнюють один одного. Порушення цієї гармонії призводить до хвороби всього організму і навіть до його смерті. Цей погляд на державу обгрунтував англійський соціолог Т.Спенсер.

19. Договірна теорія походження держави (Г.Гроцій, Т.Гоббс, Дж.Локк, Ж.-Ж.Руссо)

Велику роль у розвитку політичної думки й демократичної державності відіграла договірна, або конвенціональна, теорія походження держави, творцями якої були Г. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо та ін. За цією теорією держава виникла в результаті свідомої і добровільної угоди людей, які раніше перебували у природному, додержавному стані. Він уявлявся авторам теорії неоднозначним. Гоббс вважав, що в природному стані від­бувається «війна всіх проти всіх». Руссо, навпаки, малював рай­дужну картину свободи і рівності. Проте усі вони розглядали державу як продукт людської діяльності і прагнення людей до виживання. Домовившись про створення держави, люди або передають правителю частину своїх природжених прав, щоб потім одержати їх з його рук (один варіант трактування походження держави), або домовляються про збереження своїх природних прав (інший варіант). У будь-якому разі передбачається забезпе­чення прав і свобод людини в рамках держави.Головним завданням держави є турбота про спільне благо. Наділивши державу владними повноваженнями, люди свідомо пішли на самообмеження своєї свободи на користь спільних інтересів. Договірна теорія походження держави значною мірою сприяла формуванню сучасних демократичних держав і донині справляє глибокий вплив на політичні уявлення їх громадян. На основі цієї теорії у другій половині XVIII ст. в Західній Європі та Північній Америці була започаткована практика свідомого державотворення, цілеспрямованого визначення форм держави та принципів її взаємовідносин з громадянами. У цей період були прийняті перші конституції (Франція — 1791 p.), які стали правовою формою суспільного договору.

20. Держава та громадянське суспільство: принципи взаємодії.

Громадянське суспільство - це сфера соціального життя, в якій люди взаємодіють самостійно і автономно щодо держави.

Найважливішими умовами існування громадянського суспільства є:

• автономність стосовно держави, що передбачає наявність правового механізму, який захищає його від прямого втручання з боку держави, реальні гарантії особистих прав і свобод;

• наявність вільних і самостійних громадян як основних факторів політики;

• різноманітність структурних елементів, у тому числі організацій і інститутів, через які різні групи виражають свої інтереси;

• здатність до колективних дій і самоорганізації;

• відносини солідарності, які урівноважують конкуренцію і потенційну конфліктність груп інтересів самого суспільства; це проявляється у створенні недержавних благодійних організацій, в участі громадян у суспільно корисних видах діяльності

• багатоукладна ринкова економіка як основа незалежності громадян від держави.

Відносини між державою і громадянським суспільством можуть носити складний і взаємозаперечний характер. З одного боку, держава покликана реагувати на імпульси, що йдуть від суспільства, і в результаті повинна підпорядковуватися його інтересам, але, з іншого - вона сама намагається розширити свій вплив на суспільство.

Взаємодія громадянського суспільства з державою передбачає:

• ініціювання прийнятих рішень органами влади, що тим самим спонукає до активності саму державу;

• зміцнює приватну ініціативу, що дозволяє вирішити деякі назрілі економічні і соціальні проблеми без втручання держави (організація суспільно корисних видів діяльності, благодійних фондів, недержавних навчальних закладів тощо);

• формування політичної культури громадян, у тому числі громадянських форм поведінки.

Американський політолог Ф.Шміттер вказує ще на одне важливе призначення громадянського суспільства - виступати джерелом потенційного опору сваволі і тиранії правителів, незалежно, чи то незаконні узурпатори, чи фанатична більшість.

Таким чином, громадянське суспільство є позадержавною сферою соціуму. Його, як правило, розміщують його між державою і економічною сферою.

У структурному плані воно буде включати в себе: сімейно-родинні, етнічні, релігійні і моральні відносини, а також неопосередковані державою політичні відносини між партіями і суспільними рухами; соціальні інститути: сім'я, церква, недержавні ЗМІ, культурні, релігійні, спортивні асоціації, партії, органи місцевого суспільного самоуправління, профспілки, торгові палати, союзи підприємців.