Тема 7. Персоналістична метафізика (Персонолоґія).

Живе буття на відміну від неживого буття. Духовні субстанції і особи. Особа як буття в основному значенні. Незрівнянно вищий спосіб здійснення субстанціальних прикмет на особовому рівні. Сповнення метафізики сущих у персоналістичній метафізиці. Особа як найвище буття у всій природі: а) індивідуальна конкретність (haecceitas) особи; б) свобода волі; в) специфічно аксіолоґічний вимір самопосідання особи завдяки свободі волі та любові; г) особа як ектелехія (на відміну від ентелехії в неособовому світі). Радикально вищий спосіб здійснення чотирьох арістотелівських причин (матеріальної, формальної, дієвої та доцільної) на особовому рівні. (Критика Арістотеля: духовні єства не є "чистими формами"). Специфічно особові принципи пояснення буття: інтенціональність (свідоме спрямування суб'єкта до об'єкта), пізнання (залежність пізнавального акту від об'єкта пізнання), мотивація. Причини і умови. "Стосунок належності" як особовий стосунок причиновості. "Superabundantia". Метафізика акциденцій та її необхідність: сповнення особи лише завдяки actus superadditi – акциденцій морального порядку. Метафізика любові. Метафізика спільноти. Суб'єктність і суб'єктивність. Небезпека хибного персоналізму – абсолютизації людини та антропоморфізму. Особа як чиста досконалість. Метафізика особи як оновлення класичної метафізики.

Рекомендована література:

1. Josef Seifert, Essere e persona. Verso una fondazione fenomenologica di una metafisica classica e personalistica, Milano: Vita e Pensiero, 1989, глава ІХ.

2. Йозеф Зайферт. Особа як буття par excellence // Досвід людської особи (Нариси з філософської антрополоґії). “Свічадо”, Львів, 2000, стор. 333-377.

3. Эмерих Корет, Основы метафизики, Тандем, Киев, 1998, стор. 108-116; 119-132; 177-195.

4. Mieczysław A. Krąpiec, Metafizyka, Lublin: TNKUL, 1978, стор.323-341; 433-473.

5. Abp. Marian Jaworski, Metafizyka, (Instytut Teologiczny Księża Misionarzy, Kraków 1998), стор. 150-161.

6. Дитрих фон Гильдебранд. Метафизика коммуникации. Изд-во «Алетейя», Санкт-Петербург 2000.

7. о. Діонісій Павло Ляхович, ЧСВВ, Лекції з метафізики, ЛБА, Львів 1995, стор. 65-89.

Тема 8. Буття в Абсолютному Значенні.

а) Трансценденталії, чисті досконалості і питання про Бога. Можливість нескінченності та сумісності всіх чистих досконалостей вказує на реальне існування Абсолютного Єства, у якому ця нескінченність і сумісність знаходить своє здійснення – арґумент Ґ. В. Ляйбніца. Космолоґічні арґументи про існування Бога (короткий огляд): "П'ять шляхів" св.Томи Аквінського: 1. Рух у світі є доказом існування Першого Рушія. 2. Закон причиновості вказує на необхідність існування Першої Причини. 3. Континґентні сущі вимагають достатньої підстави для свого існування, якою може бути тільки Необхідне Буття (Ens necessarium). 4. Обмеженість і недосконалість сущих у світі є доказом існування Абсолютно Досконалого Єства, яке свобідно визначає межі їхніх досконалостей. 5. Гармонія і доцільність у всесвіті є доказом існування Безмежно Розумного та Доброго Єства. Персоналістичні арґументи про існування Бога (Макс Шелер).

б) Бог як основа доказу про існування Бога: онтолоґічний арґумент св. Ансельма Кентерберійського: Бог є "те, вище від чого ніщо не може бути подумане" (id quo maius nihil cogitari potest), а значить Він існує реально, бо якщо тільки в розумі, то Він не буде "тим, вище від чого ніщо не може бути подумане". Чотири основні передумови цього арґументу: 1. Арґумент виходить не від суб'єктивного поняття, а від об'єктивної та необхідної Божої Суті. 2. Людина може мати хоч і обмежене, але достатнє пізнання Божої Суті, щоби зрозуміти, що Бог – "те, вище від чого ніщо не може бути подумане". 3. Реальне існування (в

унікальному випадку) може належати до суті речі. 4. Реальне існування є чистою досконалістю.

Рекомендована література:

1. S. Thomas Aquinas, Summa Theologiae I, q. I.: "П'ять шляхів" доказу про існування Бога.

2. Кир Йосиф Сліпий, Св. Тома з Аквіну і схолястика// Твори Кир Йосифа, Верховного Архиєпископа і Кардинала, том II, Рим, УКУ ім. св. Климента папи 1969.

3. о. Діонісій Павло Ляхович, ЧСВВ, Лекції з метафізики, ЛБА, Львів 1995, стор. 43, 73-76.

4. Josef Seifert, Essere e persona. Verso una fondazione fenomenologica di una metafisica classica e personalistica, Milano: Vita e Pensiero, 1989; глави Х-ХV.

5. Ансельм Кентерберийский, Прослогион // Сочинения (перевод И. В. Купреевой), изд."Канон", Москва 1995.

6. Эмерих Корет, Основы метафизики, Тандем, Киев, 1998, стор. 196-219.

7. Mieczysław A. Krąpiec, Metafizyka, Lublin: TNKUL, 1978, стор. 503-506.

8. Josef Seifert, Gott als Gottesbeweis, Heidelberg: Universitätsverlag C. Winter, 1996.

9. Брайєн Дейвіс, Вступ до філософії реліґії. “Основи”, Київ, 1996, стор. 61-123.