22. Екваторіальний пояс Африки, умови ґрунтоутворення і ґрунтовий покрив.

Умови ґрунтоутворення: Екваторіальна область Африки отримує близько 1200-2500 мм опадів; на західних схилах Монс-Ліберійського масиву до 3000-4000 мм і більше, а в Камеруні до 10000 мм. Опади переважно конвективні, сухий період або відсутній або (на границі з саванами) не перевищує двох трьох місяців. Кзв. – не нижче 1,5; в перехідних до саван областях 1,0 – 1,5 до 0,7 – 0,8 – в сухі зимові місяці. Середньорічні температури складають 25-26^оС.

Більша частина території покрита тропічними дощовими вічнозеленими лісами з піптаденією, цей бою, терміналією, й ін. В перемінно-вологих областях в південній частині котловини Конго й Гвінейсько-Суданській зоні їх змінюють вічнозелені паркові ліси з примісом листопадових форм.

Ґрунти: представлені двома типами, близькими за властивостями: 1) червоно-жовті фералітні; 2) червоно-жовті альферитні ґрунти.

Червоно-жовті фералітні ґрунти – найбільш широко поширений тип ґрунтів в Екваторіальному поясі Африки, розвиваються під густими дощовими лісами. Не зважаючи на значне поступлення в екваторіальних лісах органічних решток мінералізація йде швидко, тому підстилка майже відсутня, а вміст гумусу у верхньому горизонті 1,5-2,5%.

Будова профілю червоно-жовтого фералітного грунту:

Нл – тонкий шар лісової підстилки;

Н – гумусовий, коричнювато-сірий, дрібногрудкуватий, потужністю 12-17 см. Вміст гумусу безпосередньо під лісовою підстилкою досягає 4-5%, нижче – 1-2%, склад гумусу фульватний;

НрЕ – перехідний, червонувато- або жовтувато-бурий, структура крупніша, зустрічаються глинисті плівки, утворений лесиважем, морфологічно не виражений, але гранулометрично та хімічно збіднений;

Phlm – перехідний ілювійований, метаморфізований, бурувато-червоний або бурувато-жовтий, збагачений Fe, Al, мулом;

Р – грунтотворна порода, більш яскрава, фералітна кора вивітрювання потужністю декілька метрів або десятків метрів.

Червоні і червоно-жовті альферитні ґрунти (ферисолі) – ґрунти областей з 1200-1500 мм. Опадів, що утворюються переважно на виходах чи при близькому заляганні корінних порід: глинистих і слюдистих сланців, основних порід і гранітів. Ґрунти не мають горизонту вилуговування. Їх профіль складається з горизонтів Н, Нр, Рhm, P. Гумусовий горизонт потужністю 15-20 см, містить 2,5-5,0% гумусу. Реакція слабо кисла, ступінь насичення основами – близько 50%.

23. Умови ґрунтоутворення і ґрунти острова Мадагаскар.

Умови ґрунтоутворення: острів Мадагаскар лежить в субекваторіальній і тропічній зонах. Центральна частина острова – високі (2800 м) плато складені гнейсами і гранітами, західна частина на 400 м нижча, складена третинними піщаниками, глинистими сланцями, вапняками. Східні схили знаходяться під дією вологих повітряних мас Індійського океану і отримують до 3000 мм. опадів у рік й покриті вологими тропічними лісами, останні сильно вирубані й замістилися вторинними формаціями чагарників. Західні схили отримують 1000-1500 мм опадів у рік, а передгірські рівнини південно-західної частини острова – 750-250 мм.

Ґрунти: на східних схилах гір переважають дуже кислі бідні червоно-жовті, а в більш високих частинах нагір’їв гумусові червоно-жовті фералітні ґрунти. Молоді вулканічні відклади не несуть фералітних продуктів вивітрювання, до них приурочені бурі тропічні ґрунти. В залежності від віку кори вивітрювання, навіть в однакових кліматичних умовах, ґрунти досить відрізняються. На давній корі вивітрювання на східних схилах нагір’я, що покриті злаковими саванами з тамариндом і баобабами, ґрунти також мають фералітний і альферитний характер. На лавах основного складу поширені темно-червоні насичені ферсіалітні ґрунти. Прибережні рівнини західної сухої частини Мадагаскару зайняті чагарниками на коричневих і червоно-бурих ґрунтах саван.