4.Конфуціанство

Конфуціа́нство — китайська філософська школа, основа китайського способу життя, принцип організації суспільства. Засновник — китайський філософ Конфуцій. Конфуціанство вважало основою соціального устрою моральне самовдосконалення індивіда й дотримання норм етикету, проголошувало владу правителя священною, а метою державного управління — інтереси народу. Конфуцій виступав за чіткий ієрархічний розподіл обов'язків між членами суспільства. Вихідними положеннями є небо і небесна велич. Небо – це частина природи, але разом з тим і вища духовна сила. Даром Неба є етичні якості людини, з якими вона повинна жити в злагоді, що передбачає підкорення Небу. Визнання конфуціанством необхідності поклоніння Найвищій сутності, Вищому правителю, Небу є найважливішою підставою того, щоб вважати його релігією. На думку Конфуція, кожна людина здатна знайти в собі етичні правила власного життя. У стосунках з ближніми головним має бути намагання не робити нікому того, чого не хочеться, щоб вчинили тобі. В основі всіх справ має бути принцип справедливості.

Конфуцій запропонував ідею мирного співіснування. В основі його ідеальної держави було покладено поняття патерналізму(управитель повинен піклуватись про своїх підлеглих, як батько піклується своїми дітьми)

5. Філософія Даосизму у Стародавньому Китаї.

Первинною філософією матеріалістичного напряму в Китаї виступає Даосизм.Засновником даосизму вважається Лао-цзи /УІ-У ст.до н.е./. Але, бажаючи підняти престиж даосизму у боротьбі з конфуціанством, послідовники даосизму оголосили своїм засновником легендарного героя Хуанді /697-598 р. до н. е./. Даосизм наголошує на діалектичній ідеї загальної рухомості і мінливості світу. Дао - це шлях, надбуття, це єдине, вічне і безіменне, безтілесне і безформне, невичерпне і безкінечне у русі; воно - основа всього сущого.Життя природи і людини підпорядковане не волі неба, як було прийнято в конфуціанстві, а всезагальному закону "Дао". Згідно з цим законом будь яка річ, досягши певного ступеня розвитку, перетворюється на свою протилежність.Даоси вчили беззастережної підпорядкованості всієї життєдіяльності людини закону "дао", неможливості /моральної і фізичної/ діяти всупереч "дао". Виходячи з Космоцентричної концепції взаємозв’язку людини з природою, китайська філософія /як і індійська/ стояла на захисті природи, висувала принцип "ву вей" - невтручання в її розвиток, наслідування її законів.Огляд розвитку філософських уявлень стародавніх цивілізацій дозволяє зробити висновок про тривалість цього процесу. Філософська думка поволі звільнялась від міфологічних уявлень. З самого початку процесу виникнення філософії матеріалізм та ідеалізм заявляються одночасно. Пізнавальне ставлення до світу підпорядковується життєвій практиці звільнення душі від потоку перевтілень в Індії та завдання вдосконалення людської поведінки в Китаї

6. Основні риси й етапи розвитку античної філософії.

Етапи розвитку античної філософії

натурфілософський або рання класика (VII—V ст. до н. е.)

висока класика (V—IV ст. до н. е.)

пізня класика або завершальний цикл античної міфології, що складається з періодів:

елліністичної філософії (IV—I ст. до н. е.)

олександрійської філософії (I ст. до н. е. — V—VI ст.)

римської філософії (I—VI ст.)

Особливості античної філософії

набула автономного характеру розвитку, завдяки цьому вона вперше отримала тут свою назву

постала відкритою та доступною: всі вільні громадяни, крім жінок, мали право займатися філософією

була надзвичайно пластичною, тобто здатною набувати різних форм та виявлень

терпимо ставилась до різних ідей та позицій

була надзвичайно динамічною у розвитку