2. Особливості соціально-економічного розвитку в другій половині 60-х – в середині 80-х років

1964-1984 рр. увійшли в історію народів СРСР як період „застою” в усіх сферах життя. Після відсторонення від влади М.Хрущова, головою Ради Міністрів СРСР став О.Косигін, який користувався авторитетом у суспільстві та серед господарників.

Друга половина 60-х років характеризується зниженням приросту промислової продукції, в результаті чого завдання „побудови комунізму до 1980 року” ставало нереальним, тому у 1965 р. О.Косигін започаткував програму реформування економіки з метою прискорення науково-технічного прогресу та інтенсифікації розвитку народного господарства СРСР.

У березні 1965 року пленум ЦК КПРС прийняв постанову „Про невідкладні заходи подальшого розвитку сільського господарства СРСР”. У відповідності до означеної постанови у сільському господарстві відбулися наступні зміни:

• взято курс на інтенсифікацію та перерозподіл національного доходу на користь сільського господарства;

• замість щорічного, встановлювався, розрахований на шість років, стабільний план заготівель сільськогосподарської продукції;

• план продажу державі зерна та продукції тваринництва зменшився, тоді як закупівельні ціни підвищувалися з урахуванням кліматичних умов та умов виробництва в окремих районах;

• запроваджувалися надбавки за надпланову продукцію – 50% від основної ціни.

Такі заходи принесли деякі позитивні результати:

• зросла валова продукція на 16%;

• завершено електрифікацію сіл України;

• на 30% збільшилась практика застосування мінеральних добрив;

• впроваджувалися високоурожайні сорти зернових і технічних культур.

Однак ефективність колгоспно-радгоспної системи залишалася низькою. Рядовий колгоспник, як і в минулому, був мало зацікавлений у результатах своєї праці. У 1965 році за день колгоспник заробляв 1крб. 30 коп., а на своїй присадибній ділянці – 3 крб. 50 коп. Таким чином, дедалі більшими ставали відмінності соціально-побутових умов життя мешканців сіл і міст, що спричиняло виїзд сільського населення до міст та нестачу робочих рук на селі.

Процес реформування промисловості ініційовано вересневою 1965 року постановою ЦК КПРС „Про поліпшення управління промисловістю, вдосконалення планування та посилення економічного стимулювання промислового виробництва”. Мета реформи – забезпечення процесу подолання таких негативних явищ в економіці як збільшення капіталовкладень, незавершеність будівництв, масовий випуск товарів, що не користувалися попитом, диспропорція у розвитку галузей. Для досягнення означених цілей реформи у промисловості передбачалося:

• створити на підприємствах фонди матеріального стимулювання;

• фінансувати промислове виробництво шляхом кредитування, а не дотацій;

• оцінювати діяльність підприємств не за плановими показниками, а за рентабельністю та прибутком;

• ліквідувати Раднаргоспи та відновити галузеву систему управління.

На першому етапі проведення реформи забезпечено досить високі темпи розвитку промисловості. Восьма п’ятирічка (1966-1970рр.) стала найуспішнішою серед усіх радянських п’ятирічок. Економісти назвали її „золотою”. Виробництво промислової продукції в УРСР зросло на 50%, продуктивність праці у промисловості – на 28%, національний прибуток – на 30%.

Висновок. Позитивні зрушення відбувалися переважно у важкій промисловості: металургії, енергетиці, промисловому машинобудуванні. Виробництво предметів споживання й надалі відставало від потреб населення. Низькою була їх якість. Широкого розмаху набували приписи на виробництві, казнокрадство, хабарництво. Все це призводило до уповільнення темпів соціального поступу УРСР та наростання кризових явищ.