7. Порядок розслідування нещасних випадків на виробництві.

Нещасний випадок — це обмежена в часі подія або раптовий вплив що сталися в процесі виконання ним трудових обов’язків і внаслідок яких заподіяно шкоду здоров’ю або настала смерть. Метою розслідування нещасних випадків на виробництві є: - з’ясування умов, обставин та причин, які призвели до виник¬нення небезпечної чи аварійної ситуації на виробництві; - визначення причин, що призвели до нещасного випадку; - встановлення кола винуватих осіб і склад вини кожного; - розробка заходів щодо попередження аналогічних випадків. Керівник робіт або уповноважена особа підприємства, у свою чергу, зобов’язані: – терміново організувати надання медичної допомоги потерпілому, доставку його у разі необхідності до лікувально-профі¬лактичного закладу; повідомити про те, що сталося роботодавця, а також відповідну профспілкову організацію; - зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці та устаткування в такому стані, у якому вони були на момент події (якщо це не загрожує життю і здоров’ю інших працівників і не призведе до більш тяжких наслідків), а також вжити заходів до недопущення подібних випадків. Роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок, крім випадків зі смертельним наслідком та групових : - повідомляє про нещасний випадок відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування за фор¬мою, що встановлюється цим Фондом, якщо потерпілий є працівником іншого підприємства, — це підприємство, у разі нещас¬ного випадку, що стався внаслідок пожежі, — відповідні органи державної пожежної охорони, а при виявленні гострого професійного захворювання (отруєння) – відповідні установи (заклади) державної санітарно-епідеміологічної служби; - організує його розслідування й утворює комісію з розслідування. До складу комісії з розслідування включається: керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа, на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці (голова цієї комісії); керівник структурного підрозділу чи головний спеціаліст; представник профспілкової трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки; інші особи. Комісія з розслідування нещасного випадку зобов’язана протягом трьох діб: - обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, причетних до нього, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо; - визначити відповідність умов і безпеки праці вимогам нормативно-правових актів про охорону праці; - з’ясувати обставини і причини, що призвели до нещасного випадку; - визначити осіб, які допустили порушення нормативно-правових актів, а також розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам; - скласти акти розслідування нещасного випадку за формами Н-5 і Н-1 або акт за формою НТ про потерпілого; - у разі виникнення гострих професійних захворювань (отруєнь), крім акта за формою Н-1 складається Карта обліку професійного захворювання (отруєння) за формою П-5. Нещасні випадки, про які складаються акти за формою Н-1 або НТ, беруться на облік і реєструються роботодавцем у спеціаль¬ному журналі. Роботодавець повинен розглянути і зат- вердити акти за формою Н-1 або НТ протягом доби після закінчення розслідування, а щодо випадків, які сталися за межами підприємства, — протягом доби після одержання необхідних матеріалів. Затверджені акти протягом трьох діб над¬силаються: - потерпілому або його довіреній особі; - керівникові цеху чи іншого структурного підрозділу, ділянки, місця, де стався нещасний випадок, для вжиття заходів щодо запобігання подібним випадкам; - відповідному робочому органу виконавчої дирекції Фонду разом з копією акта розслідування нещасного випадку; - відповідному територіальному органу Держнагляд охорони праці; - профспілковій організації, членом якої є потерпілий; - керівникові (спеціалісту) служби охорони праці підприємства або посадовій особі, на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці. Спеціальному розслідуванню підлягають: - нещасні випадки зі смертельним наслідком; - групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше працівниками незалежно від тяжкості ушкодження їх здоров’я; - випадки смерті на підприємстві; - випадки зникнення працівника під час виконання ним трудових обов’язків. Повідомлення про груповий нещасний випадок зі смертельним наслідком роботодавець зобов’язаний негайно передати: - відповідному територіальному органу Держнаглядохорон¬праці; - органу прокуратури за місцем виникнення нещасного випадку; - відповідному робочому органу виконавчої дирекції Фонду; - органу, до сфери управління якого належить дане підприємство; - відповідному органу місцевої держадміністрації або виконавчому органу місцевого самоврядування; - відповідній установі (закладу) санітарно-епідеміологічної служби у разі виявлення гострих професійних захворювань; - профспілковій організації, членом якої є потерпілий;

8. Причини травматизму.

Найбільш складним та відповідальним етапом у розслідуванні нещасних випадків є встановлення їх причин. Виділяють організаційні, технічні і психофізіологічні причини травматизму. До організаційних причин травматизму відносяться: незадовільне функціонування, недосконалість або відсутність системи управління охороною праці; недоліки під час навчання безпечним прийомам праці; неякісна розробка, недосконалість інструкцій з охорони праці чи їх відсутність; відсутність у посадових інструкціях функціональних обов’язків з питань охорони праці; порушення режиму праці та відпочинку; невикористання засобів індивідуального захисту через незабезпеченість ними; виконання робіт з несправними засобами колективного захисту; залучення до роботи працівників не за спеціальністю (професією); порушення технологічного процесу; порушення вимог безпеки під час експлуатації устаткування, машин, механізмів тощо; порушення трудової і виробничої дисципліни; незастосування засобів індивідуального й колективного захисту (за їх наявності); невиконання вимог інструкцій з охорони праці. До технічних причин травматизму належать: конструктивні недоліки, недосконалість та недостатня надійність засобів виробництва; конструктивні недоліки, недосконалість і недостатня надійність транспортних засобів; неякісна розробка або відсутність проектної документації на будівництво, реконструкцію виробничих об’єктів, будівель, споруд, обладнання тощо; неякісне виконання будівельних робіт; недосконалість, невідповідність вимогам безпеки технологічного процесу; незадовільний технічний стан виробничих об’єктів, будинків, споруд, території, засобів виробництва, транспортних засобів; незадовільний стан виробничого середовища. До психофізіологічних причин травматизму відносяться: алкогольне, наркотичне сп’яніння, токсикологічне отруєння; низька нервово-психічна стійкість; незадовільні фізичні дані або стан здоров’я; незадовільний «психологічний» клімат у колективі; інші причини. Дослідження свідчать, що технічні причини складають приблизно 50 % від усіх нещасних випадків, організаційні — близько 25 % і психофізіологічні — приблизно 10—12 %. Аналіз фактів травматизму підтверджує вирішальну роль людини у створенні передумов формування травмонебезпечних ситуацій. Значна кількість їх відбувається через суб’єктивні причини пов’язані з особистістю людини, її поведінкою. Врахування індивідуально-особистісних характеристик має велике значення у створенні безпечних умов праці. Звичайно, людина, яка прийшла на роботу в хворобливому стані, наражається на небезпеку значно більше, ніж здорова. З робітниками, що регулярно вживають алкогольні напої, нещасні випадки трапляються в 0,35 раза частіше, а ушкодження внаслідок травм у них тяжчі, ніж в осіб, котрі не вживають алкоголю. Крім того, людина може робити помилкові дії через стомлення, викликане великими фізичними (статичними і динамічними) перевантаженнями, розумовим перевантаженням, перевантаженням аналізаторів (зорового, слухового), монотонністю праці, стресовими ситуаціями, хворобливим станом. До травми може призвести невідповідність анатомо-фізіологічних та психічних особливостей організму людини характеру виконуваної роботи. У сучасних складних технічних системах, у конструкціях машин, приладів і систем керування ще недостатньо враховуються фізіологічні, психофізіологічні, психологічні й антропометричні особливості та можливості людини.

9. Методи аналізу травматизму.

Велику роль у запобіганні травматизму має аналіз і, головне, своєчасне доведення його результатів до всіх структурних підрозділів та всіх працівників. При проведенні аналізу травматизму ставляться такі завдання: виявлення причин нещасних випадків; виявлення характеру і повтору нещасних випадків; визначення найнебезпечніших видів робіт та процесів; виявлення факторів, характерних щодо травматизму на даному робочому місці, у цеху, підрозділі; виявлення загальних тенденцій, характерних щодо травматизму на даному робочому місці, у цеху, підрозділі. Мета аналізу травматизму — розробка заходів запобігання нещасним випадкам, у зв’язку з чим потрібно систематично аналізувати й узагальнювати причини травматизму. Найпоширенішими методами аналізу травматизму, що взаємодоповнюють один одного, є статистичний і монографічний. Нині дедалі більшого значення набувають економічний та ергономічний методи. Статистичний метод, що базується на аналізі статистичного матеріалу, нагромадженого за декілька років на підприємстві або у галузі, дає можливість кількісно оцінити рівень травматизму за допомогою показників: коефіцієнта частоти (Kч.т); коефіцієнта тяжкості (Kт.т), коефіцієнта виробничих витрат (Kв.в). Ці показники використовуються для характеристики рівня виробничого травматизму на підприємстві й у цілому по галузі та для порівняння різних підприємств за рівнем травматизму. Початковим матеріалом для розрахунків є дані звітів підприємств, організацій про нещасні випадки. Коефіцієнт частоти травматизму визначається за формулою: Кч.т.=N*1000/Ч де N — кількість врахованих нещасних випадків на виробництві за звітний період з утратою працездатності на один і більше днів; Ч — середньооблікова чисельність працівників за звітний період часу. Даний показник визначається на 1000 осіб облікової чисельності працівників. Коефіцієнт тяжкості травматизму обчислюється за формулою: Кт.т.=Д/N  де Д — сума днів непрацездатності по всіх нещасних випадках; N — загальна кількість нещасних випадків. Коефіцієнт виробничих витрат визначається за формулою: Кв.в.=Кч.т.* Кт.т.=N*1000/Ч * Д/N =Д*1000/Ч Для більш глибокого аналізу травматизму використовуються також показники непрацездатності, матеріальних наслідків витрат на попередження нещасних випадків. Приклад. На підприємстві з чисельністю персоналу 4 тис. осіб за рік виникло 50 нещасних випадків, унаслідок яких сума днів непрацездатності склала 650 робочих днів. Необхідно визначити коефіцієнти частоти і тяжкості травматизму, а також загальний коефіцієнт травматизму. Кч.т.=50*1000/4000=12,5 Кт.т.=650/50=13 Кв.в.=12,5*13=162,5 Показник непрацездатності (Пн) визначається за формулою: Пн=Д*1000/Ч де Д — число людино-днів непрацездатності постраждалих; показник матеріальних наслідків (Пм) — Пм=М*1000/Ч де М — матеріальні наслідки нещасних випадків за звітний період часу, грн; показник витрат (Пв) на попередження нещасних випадків за звітний період — Пв=З*1000/Ч де З — витрати на попередження нещасних випадків за звітний період. При статистичному методі аналізу загальної захворюваності на виробництві використовуються наступні відносні показники: показник частоти випадків захворюваності і показник тяжкості захворюваності. Показник частоти випадків захворюваності (Іч.в) та днів непрацездатності (Іг.д) визначається на 100 працівників: Іч.в=Б/Ч*100, Іг.д=Д/Ч*100 де Б — кількість випадків захворювань; Д — число днів захворювань за звітний період; Ч — середньооблікова чисельність працівників у звітному періоді. Показник середньої тривалості одного випадку захворювання (Пд.з) (показник тяжкості захворюваності) обчислюється за формулою: Пдз=Д/Б де Д — кількість днів тимчасової непрацездатності; Б — кількість випадків захворювань. Різновидом статистичного методу є груповий і топографічний методи. При груповому методі дослідження нещасні випадки групуються: за професією та видами робіт потерпілих; за характером і локалізацією пошкоджень; за низкою зовнішніх ознак: днями, тижнями, змінами, віком, стажем, статтю, кваліфікацією потерпілого тощо. Таке групування дозволяє виявити найнесприятливіші моменти в організації робіт, стані умов праці або устаткування. При топографічному методі дослідження всі нещасні випадки систематично позначають умовними позначками на плані розміщення устаткування в цеху, на ділянці стосовно того, де стався нещасний випадок. Скупчення цих знаків свідчить про підвищений рівень травматизму в тому чи іншому підрозділі або робочому місті, завдяки чому створюється наочне уявлення про потенційно небезпечні зони на виробництві. При монографічному методі дослідження виявляють вплив на безпеку праці багатьох елементів досліджуваного об’єкта (технічного стану об’єкта, характеру та організації трудового процесу, планування виробничого процесу, підготовки працівників, стану обліку та аналізу травматизму тощо), тобто проводять глибокий аналіз небезпечних і шкідливих виробничих чинників, притаманних тій чи іншій виробничій ділянці, устаткуванню, технологічному процесу. Одночасно застосовуються санітарні й технічні методи дослідження. Це не тільки дозволяє виявити причини нещасних випадків, а й, що особливо важливо, сприяє визначенню потенційної небезпеки і шкідливості, які можуть впливати на людей. Даний метод можна застосовувати і для розробки заходів з охорони праці для виробництва, яке лише запроектовано. Економічний метод полягає у визначенні економічних наслідків травматизму і спрямований на з’ясування економічної ефективності витрат на розробку і впровадження заходів з охорони праці. Матеріальні (Мтр) витрати визначаються за формулою: Мтр=Птр+Етр+Стр де Птр — витрати виробництва внаслідок нещасних випадків; Етр — економічні витрати; Стр — соціальні витрати. Ергономічний метод ґрунтується на комплексному вивченні системи «людина — машина (техніка) — виробниче середовище». Відомо, що кожному виду трудової діяльності повинні відповідати певні фізіологічні, психофізіологічні і психологічні якості людини, а також її антропометричні дані. Лише при комплексній відповідності зазначених властивостей людини особливостям конкретної трудової діяльності можлива ефективна та безпечна робота. Порушення цієї відповідності може призвести до нещасного випадку. При такому аналізі травматизму враховується й той факт, що здоров’я і працездатність людини також залежать від біологічних ритмів функціонування його організму і геофізичних явищ. Під впливом гравітаційних сил, викликаних зміною взаємоположення небесних тіл, земним магнетизмом або іонізацією атмосфери, відбуваються певні зрушення в організмі людини, що позначається на стані її поведінки. Дослідження показують, що досить часто під час розслідування нещасних випадків припускаються грубих помилок, що не сприяє розробці дієвих заходів щодо боротьби з травматизмом. З’ясувати причину нещасного випадку можна одним з методів системного аналізу — методом сіткового моделювання і керування. Для визначення причини нещасного випадку як події, що вже відбулася, сіткова модель будується в зворотному порядку: від моменту травмування до подій, що йому передували. Методично виявлення причин розпадається на дві стадії: побудова сіткової моделі ситуації й аналіз цієї моделі. Аналіз моделі проводиться в двох напрямках: визначення причини існування чи виникнення небезпечної зони і встановлення причин, що викликали перебування людини в цій небезпечній зоні. Один з авторів методу сіткового моделювання і керування В. А. Ачин установив чотири основні форми причинних зв’язків: послідовна, коли перша причина викликає другу, друга — третю і т. д., до кінцевої причини, що призводить до травми; паралельна, коли два або кілька паралельних зв’язків викликають одну загальну причину, що й призводить до травми; кругова, якщо перша причина викликає другу, друга — третю і т. д. до кінцевої причини, що, у свою чергу, збільшує першу, перша — другу і т. д. доти, доки одна з них не призведе до нещасного випадку; концентрична, коли один якийсь чинник є джерелом кількох причин, які, розвиваючись паралельно, викликають одну загальну причину, що призводить до травми. Зазначені форми причинних зв’язків у різних комбінаціях можуть стати елементами складних сіткових моделей. Досвід показав доцільність застосування даного методу для виявлення дійсної причини або причин нещасного випадку. При дослідженні травматизму може застосовуватися і метод анкетування (письмове опитування працівників). Він установлює переважно причини психофізіологічного характеру. Важливим моментом у методі анкетування є розробка опитувального листа. Аналіз опитувальних листів (листів спостереження) дає можливість визначити вплив психофізіологічних факторів на безпеку праці.