1. Поняття та види форм соціального партнерства.

Визначення поняття та переліку організаційно-правових форм соціального діалогу має важливе теоретичне та практичне значення. У ході дослідження цієї проблематики виявилось, що усі інші теоретичні аспекти соціального діалогу у сфері праці так чи інакше пов’язані з його формами.

У вітчизняній літературі поняття організаційно - правових форм соціального діалогу у сфері праці не визначено. Російські вчені визначають форми соціального соціального партнерства як способи здійснення соціального партнерства ,конкретні види взаємодії його сторін для узгодженого регулювання трудових та інших безпосередньо пов’язаних із ним відносин. Таке визначення уявляється не зовсім прийнятним з огляду на визначення мети соціального партнерства. На думку професора Чанишевої Г.І., під формами соціального діалогу у сфері праці слід розуміти конкретні види взаємодії суб’єктів соціального діалогу для забезпечення їх соціально-економічних прав та інтересів і узгодженого регулювання відносин у сфері застосування найманої праці. (17)

Доктор юридичних наук Трюхан О.А. пропонує в Законі України «Про соціальний діалог» передбачити норму про організаційно-правові форми соціального діалогу у сфері праці наступного змісту: «Організаційно - правові форми соціального діалогу у сфері праці - це конкретні види взаємодії суб’єктів соціального діалогу з метою забезпечення їх соціально-економічних прав та інтересів і узгодженого регулювання відносин у сфері застосування найманої праці». (15)

Форми соціального партнерства можна розглядати у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні форми соціального партнерства розкриваються у всьому механізмі взаємодії сторін та учасників соціального партнерства. У вузькому розумінні форми соціального партнерства – це не конкретні результати процесу взаємодії сторін соціально - партнерських відносин, оформлені у вигляді відповідних колективних договорів та угод. (18)

Існують різні підходи до визначення організаційно - правових форм соціального діалогу у сфері праці. Так, Болотіна Н.Б. виділяє такі організаційно - правові форми соціального партнерства: взаємні консультації; колективні переговори щодо підготовки та укладення колективних договорів і угод; участь працівників та їх представників в управлінні організаціями; участь найманих працівників у розподілі прибутку на умовах, визначених у колективному договорі; спільне розв’язання колективних трудових спорів (конфліктів), запобігання їм, організація примирних та арбітражних процедур; діяльність органів соціального партнерства; паритетна участь представників сторін в управлінні соціальним страхуванням; обмін інформацією між сторонами соціального партнерства; контроль за виконанням спільних рішень та ін. (23)

Львівські вчені до основних форм соціального партнерства відносять: проведення спільних консультацій, ведення колективних переговорів щодо регулювання соціально – трудових відносин, а також з питань укладення колективних договорів і угод, розгляд і вирішення претензій (розбіжностей), що можуть виникати між соціальними партнерами, та колективних трудових спорів (конфліктів) (24).

Так, Чанишева Г.І. виділяє наступні форми соціального діалогу: діяльність органів соціального партнерства; колективні переговори; колективні договори і угоди; взаємні консультації та інформування сторін соціального партнерства; участь працівників в управлінні підприємством (установою, організацією); спільне управління працівниками сторін фондами соціального страхування; вирішення колективних трудових спорів. (22)

Потрібно відзначити важливість принципу добровільності участі у системі соціального діалогу. Він полягає в тому, що сторони незалежно від органів державної влади обирають організаційно - правові форми співробітництва і визначають ступінь взаємодії. Жодна з форм соціального діалогу не є обов’язковою для працівника і роботодавця.

На національному рівні склалася певна система різних форм здійснення соціального діалогу в залежності від поставленої мети, зокрема:

1. обмін інформацією (на постійній основі органи державної влади інформують сторони профспілок та роботодавців про стан виплати заробітної плати, ринок праці, відбувається взаємне інформування про хід виконання досягнутих домовленостей, укладення угод тощо);

2. участь повноважних представників всеукраїнських профспілок та їх об’єднань і всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців у засіданнях Кабінету Міністрів України та урядових комітетів під час розгляду питань, що стосуються соціально – трудової сфери. (6);

3. попередні консультації органів влади з всеукраїнськими профспілками та їх об’єднаннями і всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців перед прийняттям рішення (відповідно до вимог постанов Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2008 р №280 та від 10 грудня 2008р №1068 процедура прийняття рішень урядом, а також нормативно - правових актів центральними органами виконавчої влади, які підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції, передбачає погодження та врахування пропозицій і зауважень всеукраїнських профспілок та їх об’єднань і всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців);

4. участь соціальних партнерів у розробленні та громадській експертизі проектів законодавчих актів, державних програм соціально - економічного розвитку тощо (створення тристоронніх робочих і експертних груп, парламентські та громадські слухання, круглі столи);

5. колективні переговори з укладення Генеральної угоди;

6. участь у тристоронніх органах ( Національна тристороння соціально – економічна рада, Український координаційний комітет сприяння зайнятості населення, правління фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування)

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2006 р №445 «Про затвердження плану заходів щодо розвитку соціального діалогу в Україні», у Автономній республіці Крим, кожній області та в містах Києві і Севастополі розроблено та впроваджено регіональні порядки ведення соціального діалогу.

Соціальний діалог на територіальному рівні проводиться у формах, визначених за домовленість Сторін. Такими формами є ведення колективних переговорів з укладення регіональних угод, узгодження проектів рішень, що приймаються місцевою владою, з представниками найманих працівників і роботодавців, проведення консультацій, переговорів, узгоджувальних нарад, робочих зустрічей. Основна форма ведення соціального діалогу - це засідання територіальної тристоронньої соціально - економічної ради.

На засіданнях територіальних тристоронніх соціально - економічних рад розглядаються питання щодо:

• економічних і соціально - трудових відносин;

• внесення пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства з питань економічного регулювання та соціально – трудових відносин;

• організація переговорного процесу з укладення Регіональної та місцевих угод;

• сприяння та підтримка розвитку соціального діалогу на місцях;

• ефективної взаємодії зі службою посередництва та примирення з метою недопущення виникнення колективних трудових спорів (конфліктів). (9)

В Генеральній угоді на 2010 - 2012 роки закріплено, що соціальний діалог здійснюється у формах: обміну інформацією; консультацій; переговорів ; узгоджувальних нарад; робочих зустрічей; засідань за круглим столом; громадських слухань з питань здійснення державної соціальної та економічної політики, у тому числі проектів законів України, конвенцій МОП, які подаються на ратифікацію Верховній Раді України, проектів інших нормативно - правових актів. (14)

Отже, відповідно до ст.8 ЗУ «Про соціальний діалог» соціальний діалог здійснюється між сторонами соціального діалогу відповідного рівня у формах:

• обміну інформацією;

• консультацій;

• узгоджувальних процедур;

• колективних переговорів з укладення колективних договорів та угод.