4. Колективні переговори з укладення колективних договорів і угод.

Головною і основною формою соціального діалогу, незважаючи на різноманітність, виступають колективні переговори з укладення колективних договорів і угод.

У літературі пропонується закріпити у національному законодавстві наступні основні принципи здійснення права на ведення колективних переговорів і укладення колективних договорів і угод: вільний і добровільний характер колективних переговорів, автономія і незалежність учасників колективних переговорів, рівність сторін колективних переговорів, сумлінне ведення колективних переговорів, загальність дії колективного договору, угоди, свобода вибору та обговорення питань, що складають зміст колективних договорів, угод, недопущення погіршення становища працівника порівняно з законодавством, взаємне виконання умов колективного договору, угоди, систематичність контролю і невідворотність відповідальності сторін. (15)

Національним законодавством тривалий час не регулювалось ведення колективних переговорів. Процедура укладення колективного договору полягала лише у розробці проекту договору, обговоренні та схваленні його на загальних зборах і підписанні сторонами. Чинний Закон України «Про колективні договори і угоди «від 01.07.1993р (із змінами і доповненнями) недостатньо регулює процедуру колективних переговорів. В Законі відсутня дефініція колективних переговорів, чітко не визначені принципи, сторони, предмет колективних переговорів, не вирішено питання про визначення повноважного представника сторін. Кандидат юридичних наук Трунова Г.А. пропонує у Трудовому кодексі дати визначення поняттю колективних переговорів. На її думку колективні переговори - це переговори, які проводяться у процесі договірного регулювання сторонами соціального партнерства, їх представниками з метою задоволення виробничих, трудових та соціально – економічних інтересів учасників соціально – партнерських відносин, результатом яких є укладення колективних договорів і угод. (18)

Основні питання щодо колективних переговорів (поняття, сфера, методи застосування, сторони, заходи сприяння вільним і добровільним колективним переговорам) регулюються Конвенцією № 154 і Рекомендацією № 163. Конвенцією № 154 передбачено , що термін «колективні переговори» означає усі переговори, які проводяться між роботодавцем, групою роботодавців або однією чи кількома організаціями роботодавців, з одного боку, та однією чи кількома організаціями працівників - з іншого, з метою:

• визначення умов праці й зайнятості; та/або

• регулювання відносин між роботодавцями й працівниками; та/або

• регулювання відносин між роботодавцями або їх організаціями та організацією чи організаціями працівників (ст.2)

Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» закріплено право профспілок, їх об’єднань на ведення колективних переговорів та укладення колективних договорів і угод. (ст. 20). Ухилення роботодавця від участі у переговорах є підставою для зверенення профспілок до судового захисту порушенного права. В Угорщині і в Польщі діє система спеціалізованих трудових судів, і згідно із законом можна зажадати від роботодавця в судовому порядку, щоб він встпуив у переговори з укладення колективного договору. В Україні не існують спеціалізовані трудові суди, тому такі спори можуть вирішуватися судами загальної юрисдикції.

Законом встановлений загальний порядок проведення колективних переговорів (ст. 10). Даний порядок застосовується для проведення переговорів будь - якого рівня, і що порядок ведення переговорів визначається сторонами і оформляється відповідним протоколом. Сторони також можуть утворювати робочу комісію із представників сторін і визначають її склад.

Конвенцією № 154 не встановлено коло питань, які можуть обговорюватися сторонами під час колективних переговорів, а визначається мета цих переговорів (ст.2). Із змісту статті випливає, що предметом обговорення можуть бути практично усі умови праці й зайнятості та інші питання відносин між працівниками та роботодавцями чи організацією роботодавців і працівників.

У чинному КЗпП право на колективні переговори і укладення колективних договорів не передбачено серед основних трудових прав працівників (ст. 2 КЗпП). Також у чинному законодавстві не визначено поняття «колективні переговори», лише у ст. 14 КЗпП зазаначається, що укладенню колективного договору передують колективні переговори. Однак зміст даних статей є занадто стислим і не розкриває суті колективних переговорів, оскільки в широкому розумінні колективні переговори мають розглядатися не тільки як процес, що веде до укладення колективних договорів, а й процес, що веде до вирішення всіх інших питань щодо прав та обов'язків працівників .(19)

На відміну від чинного КЗпП у проекті Трудового кодексу України питання реалізації права на ведення колективних переговорів і укладення колективних договорів приділено більше уваги, що свідчить про забезпечення його відповідності міжнародним трудовим нормам. Так у проекті Трудового кодексу України передбачено, що колективні переговори є обов'язковими, якщо цього вимагає хоча б одна сторона соціального діалогу. Ухилення від колективних переговорів тягне за собою відповідальність, встановлену законом. По закінченню переговорів має бути укладений колективний договір чи угода або підписаний протокол розбіжностей, на підставі якого кожна із сторін визначає свої дії.

Отже, аналізуючи таку форму соціального діалогу як колективні переговори з укладення колективних договорів і угод можна зробити висновок, що вони є однією з основних і важливих форм соціального діалогу і потребують відповідного законодавчого регулювання. Тому у Трудовому кодексі України необхідно передбачити всі недоліки теперішнього законодавства і щоб вони в цілому відповідали міжнародним трудовим стандартам.