3. Узгоджувальні процедури

Експерти МОП виділяють 3 основні форми соціального діалогу: обмін інформацією, консультації та переговори з укладення колективних договорів та угод. В проекті Трудового кодексу України та в ЗУ «Про соціальний діалог» закріплюється така форма соціального діалогу як «узгоджувальні процедури». «Узгоджувальні процедури» як одна з форм соціального діалогу є новелою для українського законодавства.

В ЗУ «Про соціальний діалог» та в Трудовому кодексі України закріплено, що узгоджувальні процедури здійснюються з метою врахування позицій сторін, вироблення компромісних узгоджених рішень під час розроблення проектів нормативно - правових актів.

Порядок проведення узгоджувальних процедур визначається органами соціального діалогу відповідного рівня, якщо інше не передбачено законодавством або колективними угодами.

Недосягнення компромісу між сторонами за результатами узгоджувальних процедур не може бути підставою для перешкоджання роботі органів соціального діалогу.

Незрозумілим є положення про те, що узгоджувальні процедури здійснюються під час розроблення проектів нормативно - правових актів. У зарубіжній практиці та в розумінні МОП узгоджувальні процедури (анг. - concilations) виступають як одна з форм вирішення колективних трудових спорів поряд з медіацією і трудовим арбітражем. Але сфера застосування узгоджувальних процедур не обмежується лише питаннями прийняття нормативно – правових актів.

В російському законодавстві також використовується термін «узгоджувальні процедури», але він застосовується в конституційному праві. Він означає регламентовану законом спільну діяльність суб’єктів конституційно – правових відносин щодо усунення розбіжностей, що виникають між ними на компромісній основі. Як правило, узгоджувальні процедури застосовуються у якості першого кроку на шляху усунення спірних ситуацій. Якщо вони не дають позитивного результату, то використовуються інші методи, у тому числі залучення третьої сторони в ролі арбітра. Ним може бути наприклад глава держава. Отже, російське конституційне право застосовує такий спосіб вирішення розбіжностей як узгоджувальні процедури. (14)

Якщо метою узгоджувальних процедур є прийняття нормативно -правових актів за участі організацій працівників і роботодавців, то порядок їх проведення визначено в Генеральній угоді про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально – економічної політики і трудових відносин в Україні на 2010 – 2012 роки.

Проект акта із зазначенням строку подання пропозицій і зауважень розробник надсилає керівникові спільного представницького органу сторони профспілок та керівникам всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців і підприємців, які є суб’єктами Угоди. Зазначений проект розглядається у десятиденний строк з моменту отримання або у деяких випадках за домовленістю сторін у більш стислий строк.

У відповіді має бути зазначена позиція сторони профспілок або всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців і підприємців, які є суб’єктами Генеральної угоди, не тільки стосовно проекту акта в цілому, але й щодо окремих його положень.

Генеральною угодою на 2010 - 2012 роки визначено лише порядок проведення узгоджувальних процедур лише між сторонами Генеральної угоди. Порядок проведення розгляду сторонами проектів актів на місцевому рівні визначено у Постанові Кабінету Міністрів України «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики».

Згідно цієї постанови консультації з громадськістю проводяться з метою залучення громадян до участі в управлінні державними справами, надання можливості для їх вільного доступу до інформації про діяльність органів виконавчої влади, а також забезпечення гласності, відкритості та прозорості в діяльності цих органів. (7)

В обов'язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення щодо:

• проектів нормативно - правових актів, що мають важливе суспільне значення і стосуються конституційних прав, свобод, інтересів і обов'язків громадян, а також актів, якими передбачається надання пільг чи встановлення обмежень для суб'єктів господарювання та інститутів громадянського суспільства, здійснення повноважень місцевого самоврядування, делегованих органам виконавчої влади відповідними радами;

• проектів регуляторних актів;

• проектів державних і регіональних програм економічного, соціального і культурного розвитку, рішень стосовно стану їх виконання;

• звітів головних розпорядників бюджетних коштів про їх витрачання за минулий рік.

Організацію та проведення консультацій з громадськістю забезпечує орган виконавчої влади, який безпосередньо готує пропозиції, пов’язані з формуванням та реалізацією державної політики у визначеній сфері державного та суспільного розвитку, або виступає головним розробником нормативно – правового акта. Для врахування громадської думки при органах виконавчої влади утворюються консультативно – дорадчі органи – громадські ради. До їх складу входять представники громадських організацій, професійних спілок,інших об’єднань громадян, а також представники колегій відповідних місцевих і регіональних галузевих рад підприємців, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації.

Постановою Кабінету Міністрів України також передбачено, що консультації з громадськістю проводяться у формі публічного громадського обговорення (безпосередня форма) та вивчення громадської думки.

З цим можна не погодитись, оскільки узгоджувальними процедурами може виступати лише публічне громадське обговорення, оскільки дана організаційно – правова форма соціального діалогу здійснюється з метою врахування позицій сторін та вироблення компромісних узгоджених рішень. За допомогою вивчення громадської думки задач, які стоять перед узгоджувальними процедурами досягнути неможливо. Вони можуть бути лише як допоміжна стадія проведення узгоджувальних процедур.

Для організації та проведення узгоджувальних процедур з визначеної тематики орган виконавчої влади разом з громадською радою повинен розробити план, у якому зазначається перелік питань, форма, строки та етапи консультацій, порядок оприлюднення інформації про їх проведення та врахування пропозицій. Об’єднання громадян можуть ініціювати проведення консультацій з громадськістю з питань, не передбачених планом, шляхом подання відповідних пропозицій громадській раді або органу виконавчої влади. Якщо така пропозиція надійшла не менше, ніж від трьох легалізованих в установленому порядку об’єднань громадян, діяльність яких поширюється на відповідну територію, проведення консультацій з громадськістю є обов’язковими.

Органи виконавчої влади від час проведення узгоджувальних процедур взаємодіють із засобами масової інформації та надають їм необхідні інформаційно – аналітичні матеріали. Тому на органи виконавчої влади покладено обов’язок оприлюднювати інормаційне повідомлення про проведення консультацій з громадськістю. Результати проведення консультацій з громадськістю враховуються органом виконавчої влади під час прийняття остаточного рішення або в подальшій роботі.

Формою соціального діалогу є створення та діяльність спеціалізованих органів узгодження інтересів соціальних партнерів. До таких органів належать Національна тристороння соціально - економічна рада, утворена Указом Президента України від 29 грудня 2005 року, Національна служба примирення і посередництва, утворена Указом Президента України від 17 листопада 1998 року, Український координаційний комітет сприяння зайнятості населення, утворений 18 березня 1992 року Федерацією профспілок України, Радою Федерації профспілки працівників кооперації та інших форм підприємництва, Координаційною радою солідарних профспілок, виконавчим бюро Незалежної профспілки гірників спільно з Українським союзом промисловців і підприємців,Спілкою орендарів та підприємців, Спілкою кооператорів і підприємців, Спілкою малих підприємств, Українською лігою підприємств з іноземним капіталом та міністерствами економіки, праці та фінансів з боку центральних органів виконавчої влади.

Згідно з п.1 Положення про Національну тристоронню соціально - економічну раду (далі — Національна рада) Національна рада є консультативно - дорадчим органом при Президентові України, який утворюється з представників Кабінету Міністрів України, всеукраїнських професійних спілок та їх об'єднань, всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців (далі — сторони соціального діалогу).

Основними завданнями Національної ради є:

• сприяння узгодженню позицій сторін соціального діалогу щодо шляхів дальшого розвитку соціально-економічних та трудових відносин, укладанню угод з питань регулювання таких відносин;

• розроблення та внесення Президентові України пропозицій з питань формування та реалізації державної соціально-економічної політики.

Одним з основних завдань Національної ради є сприяння узгодженню позицій сторін соціального діалогу щодо шляхів дальшого розвитку соціально - економічних та трудових відносин (п.4 Положення про Національну тристоронню соціально - економічну раду). Положенням не передбачено конкретне коло питань, які має право розглядати Національна рада. Із змісту п.п. 4 - 6 Положення випливає, що це може бути будь-яке питання соціально - економічних та трудових відносин. Указом Президента передбачено формування на галузевому і регіональному рівнях на паритетних засадах тристоронніх допоміжних органів із соціально - економічних питань для узгодженого вирішення проблем, що виникають у соціально - економічній сфері, стосуються прав та інтересів працівників і роботодавців.

Серед повноважень Національної ради п. 5 Положення передбачено сприяння створенню та діяльності допоміжних органів соціального діалогу не тільки на галузевому, регіональному рівнях, а й на виробничому рівнях, що є новелою для вітчизняного законодавства. Зазначена норма відповідає Рекомендації МОП № 94 щодо консультацій та співробітництва між роботодавцями і працівниками на рівні підприємства 1952 року.

Проаналізувавши порядок проведення узгоджувальних процедур можна дійти висновку, що вони становлять собою сукупність консультацій і переговорів, які проводяться з метою прийняття нормативно – правових актів між громадськими організаціями та органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. Тому можна вважати, що закріплення такої форми соціального партнерства як узшоджувальні процедури є недоцільним. Але МОП зазначає, що універсальної форми здійснення соціального діалогу немає, і кожна форма має свої особливості. Тому закріплення в нашій країні такої форми соціального партнерства як узгоджувальні процедури є актуальним і необіхдним. Необхідно також закріпити в проекті Трудового кодексу порядок проведення узгоджувальних процедур на всіх рівнях соціального діалогу, а не тільки на національному, як це визначено в Генеральній угоді.